Спочатку:
На сторінку книги
— А ти не линяєш, ні? Шкурки не залишилося? — питання у мене і не думали вичерпуватися, поки я продовжувала гладити розімлілого Шантара.
— Ем... Не те, щоб я проти, але ти б не могла не лізти мені під туніку? — уточнив він дещо напруженим голосом і обережно спробував відштовхнути мої рученята загребущі.
— Не відволікай, я намагаюся зрозуміти, як у тебе тут все влаштовано, на якому етапі зміїне тіло перетворюється в людське... А ти б не міг зняти туніку? — пробурмотіла я, повністю занурившись в дослідження.
Але, здається, все ж перегнула палицю, тому що наступної миті мене безцеремонно струсили з себе. Правда, цього разу простежили, щоб впала я на подушки. Ну і добре.
— Занадто настирлива, так? Вибач, захопилася. Мир? — я покаянно посміхнулася і простягла руку.
Шантар зміряв мене підозрілим поглядом, але все ж потиснув мою долоню і посміхнувся.
— Ти кумедна... І так, я згоден стати твоїм другом, — заявив він майже урочисто.
— О, круто... — я аж гикнула від подиву. — Ніколи ще не дружила з нагами.
Шантар самовдоволено гмикнув, але нічого образливого в цьому не було. Можливо, через його щиру посмішку, так схожу на посмішку Пашки. Якраз вона і змусила мене здригнутися і згадати про головну мету мого перебування тут.
— Добренько, і так я з тобою тут затрималась. Де мені знайти вашого володаря? — уточнила я з жалем і підвелася зі свого місця, поправивши свою багатостраждальну сукню.
Дійсно непогано провела час з Шантаром, хоч і зашугала трохи бідного. Не відмовилася б провести з ним ще кілька вечорів, поговорити про те, про се, може, прогулятися десь...
Після моєї фрази хлопець миттєво посерйознішав, придуркуватість і безтурботність зникли з його погляду, переді мною тепер стояв ніби зовсім незнайомий наг.
— Навіщо він тобі?
— Так він там вчора ритуал один не завершив, було б непогано з ним обговорити деякі деталі... Дрібниці, чесне слово, — я трохи натягнуто посміхнулася.
Після заяви про дружбу було б якось ніяково повідомляти, що розшукую їхнього володаря, щоб за його допомогою благополучно вкоротити собі віку.
Шантар кілька довгих митей вдивлявся в мої очі, ніби шукав там відповідь на якесь конкретне питання, але врешті-решт посміхнувся і відвів погляд.
— Так що, проведеш? А то, боюся, знову заблуджуся, — тяжко зітхнула я.
— А знаєш що? Проводжу! До мене тут друг з хвилини на хвилину має прийти — у нього теж справа до повелителя, ось разом і підемо, — раптом надихнувся хлопець, завзято мені підморгнувши.
— Чудово! Так може мені поки піти прогулятися, вам не заважати, а потім ви мене покличете? — спохопилася я.
Все ж і так знахабніла: причепилася до незнайомого хлопця в коридорі, обмацала, вивалила на нього історію про свої нічні пригоди, напросилася на обід, окупувала його кабінет, обмацала повторно і, наскільки зрозуміла, зовсім вже непристойно обмацала, умовила стати моїм провідником, ще і зараз зіпсую зустріч з другом. Ні, Аріно, досить знущатися над хорошою людиною... пардон, нагом.
— Ні-ні, запевняю тебе, друг буде просто щасливий познайомитися з тобою! Давай, сідай назад. Хочеш, ще хвоста торкнись, — мене за руку потягнули назад до подушок на підлозі і, посадивши, ткнули в руки кінчик хвоста.
Але я вже оскому збила, і мене більше цікавили вертикальні зіниці Шантара. На його щастя, не встигла я придумати, що б такого запитати про його очі, як двері відчинилися, пускаючи, так розумію, цього самого друга.
Наступної миті думки про нага дещо зблякли, виметені з голови новими враженнями.
— Вау! Ельф! Справжній! — вигукнула я захоплено і спішно спробувала схопитися з подушок.
Але, заплутавшись в спідниці власної сукні, ледь ганебно не брякнула на підлогу, спасибі моєму новоспеченому другу, який встиг мене підхопити. Правда, судячи з красномовного гучного тріску, сукні пощастило менше.
Ельф же і зовсім позадкував і явно насилу поборов порив вислизнути назад за двері. Втім, свій погляд, повний шоку, він спрямував чомусь не на мене, а на Шантара. Може, це все ж не його друг, а ельф просто раніше теж не бачив нагів?
— Ти вперше побачила ельфа? — тут же зацікавився Шантар, допомагаючи мені відновити рівновагу.
Я з жалем оглянула напіввідірвану спідницю. Отакої... Володарю терміново потрібно покінчити з ритуалом і прибити мене, а то мені тут вже ходити нема в чому!
— Живих не бачила, — ляпнула я, маючи на увазі тільки бачених у фільмах.
— А мертвих? — зацікавився ельф і все ж відлип від дверей.
Аби не допустити розчарування хлопців, що вирячилися на мене з цікавістю, я багатозначно промовчала. До того ж, зараз мої думки були зайняті зовсім іншим.
Ельф виглядав зовсім не так, як їх уявляли наші кіношники. Так, високий, але при цьому цілком такої собі спортивної статури. І волосся нормальної довжини, хоч і патлатенький. І брюнет, а не блондин. Вродливий — тут не посперечаєшся, але не лялькової краси, а... а... Трясця! Навіть цілком не опишеш. Просто хочеться дивитися і дивитися, не в силах надивитися. І очі дивного синього відтінку, я аж зависла. Але це все блякло перед одним: вуха! О, мій Бог, що це були за вуха, ммм...
— Можна помацати? — поцікавилася я невинно, роблячи до новоприбулого маленький крок.
Ельф втупився в мене зовсім дикими очима, а Шантар подавився повітрям.
— У нього немає хвоста! — видав він.
— Так? Ну нічого, і без хвоста люди живуть, до того ж, я інше хочу помацати...
— Що?! От що ти зібралася вже мацати у нього? — не втримався наг.
— Завидно, чи що? Я у тебе вже все помацала, — відмахнулася я і зробила ще один невеликий крок до ельфа, ледь не облизуючись на моє золотко.
Тепер дикий погляд ельфа дістався вже Шантару.
— Ну-ну, це не те, що ти думаєш! — тут же поспішив заявити він. — Принцесо, ну скажи йому.
— А я звідки знаю, про що він думає? Туніку зняти ти не захотів. Якщо ти про це, то підтверджую. Але там, де я хочу помацати ельфа — я у тебе все одно не лізла, — видала я, намагаючись вирішити для себе, чи етично хапати людей, точніше, нелюдей за вуха чи ні.
Чисто технічно, за хвости лапати їх теж непристойно, але з Шантарем все одно ж розібралися, чого думати про це?
Секундна пауза, щоб усвідомити, що я тільки що ляпнула, і крок в мою сторону вже робить ельф, опинившись майже впритул біля мене.
— Тільки я не ельф, — шепнув він вкрадливим голосом, від якого сироти табуном пробіглись по шкірі.
— Та мені однаково! Можна я помацаю твої вуха? — сором’язливо посміхнулася я, замилувавшись глибоким подивом, навпіл з розчаруванням, що розпливлися на його обличчі...
