Спочатку:
На сторінку книги
Лежати в воді, що майже охолола — задоволення нижче середнього, і різні гелі з баночок, що я напустила сюди щедрою рукою, ситуацію не рятували. Більш того, від їхніх різких запахів головний біль посилився, що не додало гарного настрою. Він й зовсім поповз далеко вниз, як тільки я усвідомила, що рушник у ванній не передбачений. Та йошки-матрьошки, що ж за день такий?!
З сумнівом глянула на сукню, що сумною блідо-бузковою купкою лежала на підлозі. З огляду на прозору газову тканину, з якої вона складалася, за винятком більш-менш щільного клаптика на грудях, практичніше було б витиратися моїми мереживними труселями — єдине, що перенесла зі свого світу. А то намагалися вони вручити мені панталони, а я взагалі без поняття, що і як там кріпиться...
Але проблема відсутності рушника з кожною секундою ставала все вагомішою. Протяги у них ганяли добрячі, я змерзла майже одразу.
А, до біса все! Сяк-так натягнувши свою рідну білизну, вискочила з ванної і за дві секунди перетнула кімнату, проклинаючи кам'яну підлогу. Відбиваючи зубами чечітку, пірнула з головою під товсту пухову ковдру на ліжку. Пововтузившись там трохи, притихла, нарешті зігрівшись.
А тепер можна і подумати — куди я, дідька лисого, потрапила і що мені тепер робити? Варіантів декілька, насправді. Перший: мої галюцинації досягли нового рівня, і я зараз просто лежу в палаті, радісно пускаючи слину, і марю. Варіант так собі, але є надія, що мене скоро попустить. Другий: я вже померла. Припустимо, життя після смерті таки є, і... І сюди ніяк не вписується та брюнетка — тітка, яка запропонувала угоду. Звідси випливає третій варіант: це не глюки, мені насправді запропонували ідеальний вихід із ситуації, але той придурок Володар мені все запоров!
Чи ні? Все ж до порталу я увійшла? Увійшла. Надягла запропоноване вбрання? Надягла. До речі, треба б забрати його з ванної, просушити, чи що, іншого одягу в мене нема. Що там далі за списком? До залу увійшла, на вівтар лягла... З мого боку угода виконана! Так навіть краще, взагалі, останні дні проведу в новому цікавому місці, зазирну під балахони місцевих, хапну екстриму...
— Забула проще один пункт — кинджал НЕ проткнув твої груди, — вклинився в мої міркування смутно знайомий голос.
— Але він ним в мене тицьнув, так що майже проткнув! — огризнулася я перш, ніж усвідомила, що в кімнаті більше не одна.
Спішно виплуталася з-під ковдри. Здула непокірне пасмо волосся та побачила все ту ж брюнетку, що вальяжно розсілась в кріслі в кутку спальні.
— Привіт, — кивнула я їй про всяк випадок.
— І тобі не хворіти, — глузливо відповіла вона, закинувши ногу на ногу.
— Що там з угодою? Все вдало, мене вже забули? Ти клялася! — заявила я, загрозливо націливши на неї вказівний палець.
Для цього навіть висунула повністю руку з-під ковдри, про що пошкодувала — вони тут явно економлять на опаленні! Шкіра на руці тут же покрилася сиротами від холоду. Гаразд, пару секунд потримала, і годі, думаю, моя співрозмовниця суть вловила. І я поспішила закутатися назад в ковдру до підборіддя.
— А що з угодою? Ти не виконала свою частину, — дівчина ліниво знизала плечами, демонстративно зацікавившись своїми нігтиками.
— Що значить «не виконала» ?! — від обурення я ледь не впала з ліжка. — Я сюди навідалась, на вівтар забралася, бубоніння їхнє послухала! Що у цього напівпридурка темного сім п'ятниць на тижні і взагалі немає настрою для жертвопринесення — не мої проблеми! Вимагаю справедливості! Виконуй свою частину угоди!
— Не кричи, бо зараз весь замок збіжиться, — скривилася незнайомка. — Так, незручно якось вийшло, я була впевнена, що він доведе ритуал до кінця. Але добре, просто внесемо невеликі зміни. Він повинен тебе вбити, своїми руками. У тебе добре виходить насправді, трохи б збільшила ти натиск сьогодні — і Аркенус таки потягнув би тебе назад до вівтаря, так що продовжуй в тому ж дусі.
— Що продовжувати? Стрибати йому на шию з криками: «Кешунчику, любчику, віднеси мене до вівтаря і пришибни там по-швидкому?», — я скептично підвела брову.
— Можна і так. Взагалі, на даному етапі вівтар вже не обов'язковий, та і знаряддя вбивства може бути яким завгодно. Незмінний лише виконавець і результат. Тільки-но виконаєш свою частину угоди — я виконаю свою. Май на увазі, помреш з природних причин, або вб'є хтось інший — я свою частину угоди не виконуватиму. На даний момент в твоєму світі тільки тіло, без свідомості. Скільки зволікатимеш — стільки твої близькі сумуватимуть поруч з твоїм лікарняним ліжком.
— А якщо помру тут...
— Якщо від рук Аркенуса — всі забудуть про тебе, не залишиться жодного гіркого спогаду, пов'язаного з тобою. Якщо ні — просто там раптово зупиниться твоє серце, — відрубала вона.
— Угу... І що буде з тілом, якщо мене забудуть? Просто одного прекрасного дня лікарі шалено зрадіють, виявивши непізнаний труп на лікарняному ліжку? — не змогла не запитати, жваво уявивши цю картину. — А якщо мене там відключать від апарату життєзабезпечення, я тут помру?
— Ні. Там не зовсім твоє тіло, скоріше, якісна ілюзія. Виконаєш свою частину угоди — я її просто розвію, стираючи пам'ять всім, хто тебе знав.
— А вона не розвіється завчасно? А як щодо продуктів життєдіяльності, твоя ілюзія... — зацікавилася я, подавшись вперед.
— Досить питань! Тебе не це повинно хвилювати. Двері я відімкнула, спальня Аркенуса поверхом нижче, в лівому крилі. Можеш діяти прямо зараз, — відрізала вона невдоволено, і я зрозуміла, що вона зараз зникне.
— Стривай-стривай! Можна одне прохання? — вигукнула я поспішно, схопившись з ліжка.
Але, не розрахувавши сили, сіпнулася занадто різко, заплуталася в ковдрі і з гучною лайкою звалилася на підлогу, боляче вдарившись ліктем.
— Отакої... Що за прохання?
— Просуши, будь ласка, мою сукню, а то я на неї водичкою наляпала, поки купалася. Вона там на підлозі. Тобі ж магією не складно, правда? — і я ласкаво посміхнулася, не поспішаючи підводитися з підлоги.
Вираз обличчя дівчини багато чого виражав, але через секунду на ліжку матеріалізувалася моя сукня. Абсолютно суха і навіть випрасувана.
— Вау! Зручно-то як! А можна ще одне прохання?
У відповідь пролунав лише приглушений стогін...
