Раді Вас бачити!

 Аріна

 Життя безумовно вдалося!  Це я зрозуміла після того, як з комфортом розмістилася в глибокому м'якому кріслі, а на письмовому столі переді мною, потіснивши якісь папки з паперами, слуги почали виставляти тарілки з дивовижними стравами, від аромату яких накочувалася слина і зникали будь-які думки.

 — Передай, будь ласка, булочку, — попросила я, відкушуючи від курячої ніжки.  — Ммм... Неперевершено!

 Заплющила очі від задоволення і задоволено пискнула, розмахуючи стегенцем, немов диригент своєю паличкою.

 — Смачно?  — зацікавлено уточнив хлопець.

 — Божественно!  — задоволено промугикала я, але, згадавши про один важливий момент, перевела на нага погляд. — Слухай, а як тебе звати взагалі?

 — Шантар, — відповів він і завмер, чекаючи моєї реакції.

 — Шанта-ар... Гарно!  Я думала, у вас повинні бути імена з великою кількістю шиплячих.  Ти не подумай, я не расистка і не нав'язую якісь свої дискримінаційні погляди, просто мало знаю про таких, як ти, — зізналася я чесно, хрустячи свіжим огірочком.

 — Вина?  — запропонував Шантар, з цікавістю спостерігаючи, як я методично знищую сніданок чи обід.

 Сам же лише катав в руках велике рум'яне яблуко та зрідка відкушував від нього, з комфортом влаштувавшись на якихось східних подушках, звивши свій хвіст в кільця.

 — Ні, дякую, сік, якщо можна, — посміхнулася я, похитавши головою.  — Мені ще вашого темного володаря шукати, яке вино?

 Хлопець неголосно гмикнув, але слухняно наповнив мою склянку яблучним соком.

 — А чому ти називаєш Аркенуса темним володарем?

 — А що, він не ваш володар хіба?  — здивувалася я, відпиваючи зі склянки.

 — Він наш імператор.

 — Ну і?  Імператор хіба не може бути володарем?  Справжнісінький володар і є, — заявила я категорично, з ситим зітханням відсуваючи спорожнілу тарілку.  — Він володіє цим замком, землями, на яких він стоїть, йому підкоряються всі королівства... Володар!

 — Ммм... Припустимо.  А темний чому?  — посміхнувся хлопець, покручуючи в руках яблучний огризок.

 — Володарі світлими не бувають, значить — темний, — відрубала авторитетним тоном, поглядаючи на блюдо з фруктами.

 Цікаво, влізе в мене ще один персик чи хорошого потрошку, і пора вже висуватися шукати цього володаря невизначеного відтінку?

 — Якщо тільки темний, то, може, має сенс опустити цю приставку і залишити лише титул «володар»?  — запропонував хлопець, вже у відкриту бавлячись.

 — Ні-і, не звучить.  Володар Аркенус... Фі!  А ось Темний Володар Аркенус... Теж, звичайно, фі, але що поробиш — проти правди не попреш, — я скрушно розвела руками.

 — Можна взяти за кольором магії, — запропонував він натхненно, явно захопившись ідеєю визначитися з колірною гамою свого правителя.

— І якого вона кольору? Я в його виконанні бачила блакитнуватий серпанок, що тепер, кричати на кожному розі, що у нас блакитний володар?

 — Ні!  — випалив наг поспішно.  — Блакитного володаря нам не потрібно!

 — От і я про те.  Так що погоджуйся на темного, невизначеного відтінку.  Але володар — то таке, до нього ще повернемося.  Розкажи про себе!  А краще — покажи!  — я моментально переключилася на більш цікаву для мене тему.

 Зрештою, вмирати з природних причин прямо зараз не збиралася, судячи з мого самопочуття.  А мої близькі все одно забудуть все, пов'язане зі мною, щойно володар довершить розпочате, значить, могла собі дозволити ще з півгодинки покайфувати в приємній компанії.  Знову ж, почекати, поки в животі все вляжеться...

 — Що показати?  — мене обдарували підозрілим поглядом і про всяк випадок відсунулися трохи далі.

 — А що ти можеш?  Ну не знаю, язик покажи, чи що... — протягнула я зацікавлено, та все ж цапнула з таці апетитний персик з бархатистою шкіркою, що виділяв тонкий аромат.

 — Навіщо?  — підозрілості в очах і голосі значно додалося.

 — Шкода, чи що?  Хочеш, теж покажу?  — запропонувала я легковажно, вкусивши соковитий плід.

 Солодкий липкий сік тут же потік по підборіддю, шиї, пара крапельок потрапили на груди... Дідько!  Відклавши підступний персик в сторону, я схопила льняну серветку зі столу і, стиха лаючись на саму себе, почала ретельно витиратися.

 — Хочу... — в голосі хлопця з'явилися оксамитові нотки.

 Серйозно хоче?  Ну добре, мені не шкода.  Тут же радісно висунула язик на декілька секунд.  На обличчі нага відбилося здивування і чи не образа.

 — Все, показала.  Тепер твоя черга.  Давай, демонструй язик!  — заявила я непохитним тоном, прикидаючи, куди б кинути зім'яту брудну серветку. Подумавши, скрутила з неї щось типу кострубатої троянди і поставила на край столу.

 — Так ти серйозно про язик?

 — Та я взагалі сама серйозність!  Ну?

 З важким подихом хлопець слухняно висунув язика.  І ледь не прикусив його, коли я гучно верескнула від захоплення.

 — Гарно як!  Навіщо сховав?  — засмутилася я, коли хлопець міцно стиснув губи, сховавши свій чорненький, тонкий, роздвоєний, як у змії, язик.

 — Раптом торкнутис-ся захочеш-ш, — прошепелявив він.

 Таки прикусив?  Чи від стресу зміїні повадки прокинулися, ось і полізли всі ці шиплячі?

 — Та ну, там слина, фу... До речі, а отрута у тебе є?  А ікла?  А якої довжини сам язик?  Відкрий рота, — скомандувала я, все ж вставши з крісла, і рушила до свого нового знайомого.

 Але той був напоготові і одним суцільним рухом практично перетік в інший кінець кімнати, вставши так, щоб між нами був письмовий стіл.

— Шанта-аре, куди ж ти? — проспівала я ласкаво, намагаючись обійти перешкоду, але і наг не стояв на місці.

 — Фс-се у мене є!  У інш-ших нагів подивис-сь, ш-шому я ?!

 — Ну, Шантаре, друзі так не роблять!  Ну я навіть підходити не буду, покажи тільки!  — практично благала я, скорчивши прохальну гримаску.

 — Тільки яс-сик?  — уточнив він з підозрою.

 — І ікла.  І все... Напевно.  А що у тебе ще є незвичайного?  До речі! А як ви розмножуєтеся?  — мене осінило черговою ідеєю, і я з цікавістю подивилася на край його туніки, з-під якої виднівся його зміїний хвіст.

 У відповідь від Шантара долинув напістон-напівсхлип.  Що, невже все настільки погано?  Бідненький...

 — Ти не хвилюйся, у багатьох представників інших рас, впевнена, буває, просто не виходить.  Живуть нормально і без цього.  Знову ж таки, не дарма придумані платонічні відносини... Ти пробач, якщо торкнулася болюісної теми, я ж не знала... — почала я скрушно, відчуваючи деяку незручність. Правда ж не хотіла!

 — Що не знала?  Нормально у мене все!  — від обурення Шантар навіть шепелявити перестав.

 — Так?  Ось і добре, а то у мене втішати теж якось не дуже виходить... А ти можеш тільки з представницями твоєї раси?  — зацікавилася я, прикидаючи, як би потактовніше запитати, як у нього там все влаштовано під тунікою.  Правда, тактовність теж ніколи не була моїм коником.

 — Все я можу!  І з усіма можу!  І скільки завгодно можу!  — випалив хлопець напівістерично.

 — Бабій!  — припечатала я розчаровано, змусивши його вдавитися наступною фразою.  — І взагалі, кричати про таке непристойно.  Чи ти вважаєш, що жінки — це другий сорт?!

 Я аж задихнулася від обурення.  Тут, бачте, з усією душею, а він ось який, виявляється...

 — Я вже нічого не вважаю... — пробурмотів наг зовсім тихо з нещасним виглядом.  — Слухай, давай я дам тобі ще раз помацати мій хвіст, і ми закриємо на цьому тему, добре?

 — Давай!

 Не упускати ж таку можливість?  До того ж, сам запропонував.  Ммм... Який же він класний на дотик!  Теплий, трохи шорсткий від твердих лусочок... До речі!

 — А можна я відколупаю одну лусочку на пам'ять?  — І не забути розчулено поплескати віями.

 І нема чого відразу дивитися на мене з таким жахом! Я просто спитала…