Спочатку:
На сторінку книги
Аркенус
День не задався з самого ранку. Все почалося з вісника від роду Ваєнгів з обіцянкою надати мені свою дочку для ритуалу вже до заходу сонця. Я кілька разів перечитав послання, все ж сподіваючись, що помилився, і тільки після цього дозволив вирватися емоціям назовні, вибухнувши довгою тирадою на оркській говірці.
— Ну що, я мав рацію, віддають принцесу на відкуп? — зацікавився мій друг і за сумісництвом радник Шантар, провівши поглядом клаптики попелу від спаленого листа.
— Угу. Єдину дочку, між іншим, яку пестили й плекали з самого дитинства, — скривився я і втомлено потер перенісся.
Людська ницість, мабуть, ніколи не перестане мене дивувати.
— Ну, з огляду на поставлений тобою ультиматум — або всі вони, або дочка — вибір очевидний. До того ж, у них залишився ще син, — зауважив Шантар, філософськи знизавши плечима.
За що завжди любив нагів — вони ніколи не приховували своїх намірів. Кохати — значить кохати, дружити — значить дружити, мстити — о, тут їм і зовсім не було рівних. Якщо змієлюду наступили на хвіст — він не заспокоїться, поки не відтопче всі ноги, але перед цим ввічливо попередить. Ніяких ігор, лицемірства. Але і на навколишній світ дивляться через призму власних переконань. Можливо, саме тому їх і залишилося так мало. І, зрозуміло, я вдячний, що доля звела мене з одним з них.
— Їм всього лише і загрожувало повалення династії, життя я б залишив, — пробурчав я, наливши в келих ельфійського вина.
Побовтавши його, помилувався переливами червоного на світлі і щедро хлюпнув туди ж настоянку дроу.
— Фу, як ти можеш так бездарно переводити ці два напої? — обурився Шантар і, відібравши у мене обидві пляшки, по черзі сьорбнув і з однієї, і з іншої, на що я лише гмикнув.
— На ритуалі будеш присутнім? — діловито поцікавився я у нього, сівши назад за стіл і підсунувши до себе звіт з королівства гномів.
— Таки проведеш? Не шкода дівку? Зовсім же юна, — зауважив він без особливого жалю в голосі, переглядаючи доповідь внутрішньої розвідки.
— Головна умова — добровільна жертва. Не думаю, що дівчина виявиться настільки схильною до самопожертви, щоб добровільно лягти на вівтар. Поки що жодної такої не знайшлося, сам знаєш. Але в будь-якому випадку, подивимося, не у всіх ритуалах жертва неодмінно повинна померти.
— І що за ритуал проводитимеш? Хіба не ритуал підживлення сили або додаткової прив'язки до нашого світу? — друг здивовано підняв брову.
— Сам ще не вирішив, з жертвоприношення останнього найманого вбивці пройшло не так вже й багато часу, мені поки вистачить, терміново ритуал не потрібен. У будь-якому разі, не я такий, світ такий. І батьки цієї принцеси, що зрадили її, вважаючи за краще зберегти владу, — пробурмотів я, вчитуючись в бісерний почерк короля гномів.
— Ні, це, мабуть, без мене. Всі ці крики, сльози... віддам перевагу провести вечір в обіймах якоїсь палкої красуні, слухаючи стогони зовсім іншого характеру... — він замріяно посміхнувся, заплющивши очі.
— Пам'ятаю, саме ти запропонував побудувати ледве не храм, набрати в нього послушників і замаскувати все під особливий ритуал, щоб жертви, вражені антуражем, виділяли якомога більше енергії жаху, — нагадав я відсторонено, роблячи на полях звіту замітки.
— Ну так і ти раніше не проводив «ритуал» над невинними жертвами.
— Дочка Ваєнгів — і раптом невинна? Та вони там всі отруйні з колиски і люто ненавидять навіть один одного. Зрештою, навіть у цієї юної дівчини була сестра-близнючка, яка раптом «випадково» потонула у ставку наступного дня після того, як обстригла під корінь волосся цієї «невинної» малявки. Нічого так збіг, чи не думаєш? — пирхнув я, гидливо скривившись.
— Як знаєш, — не став сперечатися Шантар, — як знаєш. Але ритуал проводь без мене.
До самого вечора я більше особливо не згадував про дівчину Ваєнгів, і без неї турбот вистачало. І ледь не пропустив початок — один з нових послушників просто боявся мене відволікти від державних справ, давалася взнаки ретельно створена певна репутація. Тому урочисту хламиду я натягав вже на бігу. До ритуального залу увірвався якраз вчасно, щоб почути обурені крики з кімнатки, де готували жертв.
Самі крики — зовсім не дивні, але ось їх зміст...
— ... Я тобі ці труселя стрьомні зараз знаєш, куди засуну? Геть рученята загребущі! Що ти кажеш, в моїх дупу видно? Так сукню треба було нормальну давати, а тепер нічого дивитися туди! Я зараз по-швидкому на вівтар зганяю, і мені взагалі буде до одного місця, в яких я труселях! Куди йти? Туди? Ну так відійди, чого заважаєш? — доносилося з-за нещільно прикритих дверей.
Я в подиві обернувся до найближчого послушника, але той навіть не відреагував, як зачарований втупившись в ті самі двері. Втім, як і всі інші, що знаходилися в цьому залі.
Раптом двері відчинилися, явивши нашим поглядам невисоку дівчину з довгим прямим темним волоссям. Вона щось зосереджено поправляла у себе на поясі, бурмочучи під ніс:
— І який ідіот додумався зробити низ сукні абсолютно прозорим? От як в цій маячні ходити? Дурдом...
Перечепившись через якийсь виступ, вона нарешті звернула увагу на присутніх в залі людей і нелюдів. На її симпатичному обличчі повільно проступив шок. Я очікував побачити ще й жах, але ось з ним якось не склалося.
— Ого, скільки вас тут... Привіт, чи що, — вона мляво ворухнула пальцями в повітрі, але тут помітила вівтар, і її очі загорілися азартом.
— Це вівтар? — діловито поцікавилася вона у найближчого послушника.
Той судомно кивнув, вдивляючись в мережива, що замінювали дівчині спідню білизну, але принцеса тут же втратила до нього усілякий інтерес, практично пробігши до вівтаря відстань, що залишалась. Секундна пауза, і вона залізла на нього, невдоволено пискнувши щось про холодну каменюку.
— Людоньки, я тільки дуже вас прошу, скоротіть ваш ритуальчик і зробіть все швидше, а то відморожу собі все, — пробурмотіла вона, витягнувшись у струнку.
До неї ступив один з послушників з зачарованими мотузками в руках, але замість того, щоб прив'язати дівчину, чомусь просто простягнув їх їй.
— Ви тут зовсім очманіли? Або сам прив'язуй, або йди звідси подалі зі своїми канатами, і без тебе моторошно, — фиркнула вона, смикнувши ніжкою.
Ось її першою і прив'язали, якось занадто ретельно перевіряючи, чи щільно охоплюють пута вузьку литку. Але, піймавши мій погляд, хлопець виправився і швидко прив'язав другу ногу і руки. Тут же поспішив відійти в сторону, загубившись за спинами інших послушників.
Підкоряючись моїм знакам, ритуал почався. Вірніше, те, що всі зазвичай вважають ритуалом. Насправді, присутність всіх цих послушників зовсім не обов'язкова, головні слова і дії все одно роблю я. Та й вівтар не особливо потрібен, як і певний кинджал, але антураж — наше все.
І ось що мені робити з принцесою? Переляканою вона не виглядала, прийшла добровільно... Гріх втрачати такий шанс. Звичайно, це все дуже відносно, не виключено, що нещасну просто накачали якимось зіллям. Втім, це вже не мало значення, я знав, як діяти далі. І, виступивши вперед, провів ритуал, смакуючи майбутні веселощі. Хто ж знав, що буде весело настільки?!
Обурення з приводу скасування ритуалу, для чогось кинутий кудись в сторону камінчик, розбите коліно, поїздка у мене на руках, вмовляння довершити розпочате на вівтарі... Всього цього виявилося занадто для одного вечора, але найбільше вбивала відсутність фальші в дівчині! Чим вони її там напоїли? Замкнувши принцесу в кімнаті, поспішив забратися подалі.
Ні, розбиратися з цим всім буду вже завтра, подивимося, як вона себе поведе. Але з кожною хвилиною питань до неї збиралося все більше. Здається, людям все ж вдасться мене здивувати.
Наступні кілька годин я безуспішно провів над документами, посилено відганяючи думки про принцесу, що з'явилася в моєму замку і, судячи з усього, затрималася тут не на один день. А коли все ж вирішив вже лягти спати, нарешті позбувшись свого балахона, по замку пронісся крик:
— Нежить! У замку нежить!
Що за нісенітниця?! Всі входи і виходи зачаровані, нежиті ніяк не проникнути. Що дивно, крик лунав з нижніх поверхів. Повз моїх дверей прогримали латами вартові, поспішаючи на голос.
— Що тут відбувається? — гаркнув я, виглянувши зі свого кабінету.
Найближчий вартовий моментально став блідим, як полотно, вчепившись в свою сокиру до побілілих кісточок пальців. Хлопець явно зараз мріяв опинитися подалі від мене, може навіть з нежиттю в обіймах.
— В-володарю, на нижніх поверхах виявили нежить... Не турбуйтеся, всі наші прочісують замок, її скоро виявлять і знищать! — випалив він поспішно.
Хрі... Погано, дуже погано!
— Класифікація нежиті? Жертви? Хто її помітив?
— Вона напала на одного з послушників, які чергували біля входу в ритуальний зал. Другий встиг втекти. Хлопець переляканий до смерті, бачив, як вона гризла шию його друга, — вартового пересмикнуло, мабуть, уявив цю картину. — Інших жертв, здається, немає, нежить шукаємо.
— Добре. До світанку надайте мені повний звіт, яким чином нежить пробралася до мого замку. Нехай винні понесуть суворе покарання, інакше я сам ними займуся. Зрадників, якщо такі виявляться, відразу в катувальню, я відвідаю їх пізніше, — наказав я і, більше не звертаючи уваги на переляканого вартового, повернувся назад до свого кабінету.
Подібні події не така вже й рідкість, за останню сотню років я звик і не до такого, але злитися від цього менше не став. Наскільки сильно варто притиснути їх усіх, щоб вони нарешті заспокоїлися і змирилися зі своїм становищем? Чому гноми, дроу, наги, вампіри, орки і перевертні беззастережно вступили під мої прапори, усвідомивши, які відкрилися для їхніх народів перспективи, а всі інші раси чинять опір, приносячи шкоду самим собі?! Лайно!
Від надлишку емоцій схопив зі столу чорнильницю і запустив її в стіну, з похмурим задоволенням простеживши, як по світлій поверхні розпливається потворна темно-фіолетова пляма. Стало трохи легше.
Слідом чомусь спала на думку гостя. Напевно, її теж розбудили крики варти. Звичайно, я замкнув кімнату і навіть повісив додатковий захист, але раптом захотілося відвідати її, упевнитися, що з нею все в порядку, заспокоїти перелякану дівчину.
Вирішивши не відмовляти собі в миттєвих бажаннях, відкрив портал прямо до її спальні. Але принцеси там не знайшов. Моєму погляду постали лише зім'яті простирадла і ковдра, що валялася на підлозі.
Вилаявшись крізь зуби, вискочив за двері і тільки в коридорі зрозумів, що кімната не була замкнена. Хтось виманив дівчину з її спальні? Посеред ночі?
Укупі з нежиттю, що раптово з’явилася в замку, ситуація поставала зовсім в іншому світлі. Схоже, у нас тут пригрівся черговий зрадник, але ж чистку рядів проводили всього пару місяців назад...
Але все одно незрозуміло, навіщо комусь знадобилася дівчина Ваєнгів? Хтось дізнався, для чого мені добровільна жертва? Ні, про це знаємо тільки я і Шантар. День, коли я засумніваюся в другові, стане початком кінця для цього світу.
Тоді що? Хтось випустив нежить, а дівчина, скориставшись переполохом, вислизнула із спальні? Чи могла вона бути з кимось в змові? Чисто теоретично — могла. Тоді або вона сильний маг, який зумів розвіяти мою магію, або її спільник. Що, в будь-якому разі, це не обіцяло нічого доброго.
Разом з тим згадалося, як вона посилено наполягала на поверненні до ритуального залу, та й залишати його не хотіла. Ваєнги щось підозрюють? Або просто вірять в чутки про джерело моєї сили? Схоже на те, враховуючи, що нежить з'явилася саме на нижніх поверхах, де ритуальний зал.
Піймавши в коридорі вартового, що пробігав повз, передав йому додатковий наказ про пошук принцеси, сам же порталом перемістився до свого так званого «храму».
І майже не здивувався, побачивши біля вівтаря тендітну темноволосу фігурку, закутану в балахон послушника. Але що мені зовсім не сподобалося — загострені риси обличчя принцеси і блідий до синяви відтінок її шкіри. Схоже, я запізнився, і спільник, не знайшовши шуканого, нагородив дівчину якимось прокляттям і втік.
Усвідомивши це, видав довгу лайку на оркській говірці. Присівши біля дівчини, намацав слабкий пульс. Цікаво. Прокляття не смертельне чи просто відстроченої дії? У будь-якому випадку, принцесо, сховатися від мене за брамою смерті у тебе вже не вийде — занадто багато питань до тебе накопичилося.
І, підхопивши дівчину на руки, відкрив портал...
