Спочатку:
На сторінку книги
Аріна
З деяких пір я і любила, і ненавиділа ранок. Любила, тому що попереду у мене ще один день, яким можу насолодитися сповна, ненавиділа – осліплюючий головний біль приходив зазвичай у другій половині ночі, ближче до світанку, стихаючи лише під дією препаратів. Та й пробудження нерідко супроводжувала ранкова нудота.
Але сьогодні я прокинулася в на диво гарному настрої - від нічного виснажливогоболю не залишилося і сліду! Більш того, давно вже не почувала себе так добре.
Розплющивши очі, в подиві втупилася в незнайому стелю ніжно-блакитного кольору. Здивовано кліпнула, усвідомивши, що вона була виконана у вигляді неба і можна було навіть розглянути рідкі пір'їнки хмар, що, готова присягнутися, рухалися! І тим не менш, це була саме стеля! Все ж магія - це вельми і вельми практично.
Озирнувшись, я зрозуміла, що знаходжуся в кімнаті, дуже схожій на лікарняну палату. Принаймні, на це вказували ще три ліжка, що знаходилися трохи далі, тільки не в приклад розкішніші звичних ліжок. Уздовж однієї зі стін стояли шафи зі скляними дверцятами, за якими розташувалися рівні ряди якихось різнокольорових баночок. Біля вікна примостився секретер, завалений якимись паперами. Що дивно - крім мене в палаті більше нікого не було.
Сівши на ліжку, перше, що виявила - на мені все та ж проклята сукня! Могли б уже видати якийсь халат, чесне слово, ще й балахон відібрали, нелюди. Друге - від незрозумілого браслета на моєму правому зап'ясті тягнувся тонкий ланцюжок, прикріплений до спинки ліжка. Я кілька разів смикнула рукою, але той лише відгукнувся мелодійним побрязкуванням.
Цікавий поворот! Це ще що за елементи бдсм? Я так не граю. Типу, щоб я на лунатизм не страждала, чи що? Або все ж Володарська морда вирішила довершити розпочате, але почула мої побажання, надавши замість незручного вівтаря м'яке ліжко з теплою ковдрою і навіть подушечкою? Якщо так, то поважаю!
Якби ще так сильно не хотілося до туалету, я б навіть пораділа. Але в даний конкретний момент кайдани зовсім не входили в мої плани. Ще раз озирнувшись, примітила непоказні двері. От чуєчка у мене - там безумовно повинен бути туалет!
Стрибнувши з ліжка, виявила, що цей ланцюжок ще й короткий, вистачає впритул до дверей. А далі?!
Пострибала на місці, подумки проклинаючи і свій організм, і всю воду, випиту напередодні, і володаря темного, і мимру ту чорняву... Але легше от зовсім не стало!
Ууу, гади, знають сенс в тортурах! Спробувала зрушити ліжко з місця. Зі страхітливим скреготом воно з'їхало на пів сантиметра до дверей, а у мене заболіла спина. Та й від перенапруги ледь не трапився конфуз. Полізла під ліжко, в надії знайти там хоча б нічну вазу, чи як вони тут називаються, і ледь не отримала інфаркт, тицьнувшись носом в чиюсь оскалену морду. Лише за мить впізнала в цій гидоті свої вчорашні капці. Вже щось!
Поспішила напнути їх, але проблема залишалася тією ж. І з кожною секундою ставала все вагомішою. От де ці темні, коли вони так потрібні? Хоча ні, в будь-якому випадку потрібно встигнути сходити до туалету до ритуалу, не вистачало ще мені додати їм спецефектів. Не хочу бути першою жертвою, яка напудила на вівтар, та ще й не від страху, а тому що комусь не вистачило розуму все врахувати!
З досадою покрутила браслет і завмерла. А він розрахований явно не на жіночу руку. Та й не дарма Пашка з дитинства дражнив мене Сонькою Золотою Ручкою якраз за вузькі кисті. Ну, ну... Є!
Трохи зусиль, і я зуміла висмикнути руку з цього браслета, навіть не обідравши шкіру. Але радіти було ніколи - я вже човгала своїми капцями у напрямку туалету. Вбігши туди і зачинивши за собою двері, ледь не розплакалася, побачивши унітаз, хоч і трохи іншої конструкції, все ж добре знайомий. Тільки примостилася і приготувалася розслабитися, як в моїй палаті почувся якийсь шум, а відразу ж за ним страшний гуркіт і озвірілий крик:
- Де вона?! Як позбулася антимагічного браслета?! У неї спільник, шукайте!
Від цього озлобленого рявка я з усіма своїми справами впоралася набагато швидше, ніж планувала. І щиро пораділа, що встигла сісти на унітаз. Пару хвилин за стінкою лунали ще крики, я ж затихарилась, не поспішаючи розлучатися з моїм фаянсовим другом. Почекала декілька хвилин, поки все стихне, і тільки тоді покинула свій притулок.
З жахом завмерла, розглядаючи перевернуті ліжка. Моє і зовсім було зігнуте ледь не навпіл. Це що за Кінг-Конг тут тільки що побував?
Страх тут же зник, йому на зміну прийшла цікавість. Я підійшла ближче, розглядаючи покручені меблі. Цікаво, а тут всі володіють магією? І хто тут такий нестриманий виявився?
З запізненням прийшло усвідомлення, що, найімовірніше, я пропустила появу місцевого темного володаря, який і повинен був мене добити. Трясця його матері! Спросоння не зрозуміла, та й в той момент думки були зайняті зовсім іншим...
Не дивно, що він так розлютився. Мабуть, прокинувся в доброму гуморі, нагострив ножик свій, насвистуючи попсову пісеньку, натягнув випрасуваний балахон, притопав сюди, знаючи, що жертва прикута до вівтаря... Ну добре, майже до вівтаря. А її й нема тут.
Ніяково якось вийшло. Чоловік старався, організовував все, смакував... До речі, а як я тут взагалі опинилася? Знайшов, вирішив, що жертва, що корчиться від болю - не те, що йому потрібно, дав знеболюючого і притягнув сюди? Ммм... Хороший же мужик! Ланцюжок довшим зробив би - взагалі ціни не було б. А так - сам дурень, міг би і подумати про мої природні потреби!
Гаразд, це все добре, тільки де мені його тепер шукати? З важким подихом підійшла до інших дверей. Відчинивши їх, визирнула в порожній коридор. Ховаються вони тут всі, чи що? Волода-арю, я йду шукати!
У животі згідно забурчало. Гм... Або нікуди він від мене не дінеться, і варто спочатку пошукати кухню? А то своїм голодним бурчанням зіпсую йому весь убивчий настрій. Ні вже, в цій справі краще без ризику! І я, визначившись з напрямком, почовгала своїми моторошними капцями далі по коридору.
