Спочатку:
На сторінку книги
Вона з'явилася в палаті абсолютно безшумно. Не було ні яскравих спалахів світла, ні клубів диму, ні навіть дрібноїіскри. Просто поруч з моїм ліжком раптово з’явилась вродлива жінка з довгими темними локонами до самої талії, одягнена в шикарну вечірню сукню, що виглядала тут зовсім недоречно, і гидливо скривилася, оглядаючи навколишнє середовище. Ну так, я сама не в захваті, тому і хотіла втекти звідси швидше.
Про всяк випадок зиркнула на щільно причинені двері, які тільки що точно ніхто не відчиняв, потім на Антоніну Львівну, що діловито очищала черговий апельсин і не звертала на незнайомку ніякої уваги. Угу. Ясно-ясно, вітаю, мій перший зоровий глюк.
Уважно оглянувши її та визнавши для першої галюцинації ще нічого такою, відкинулася на подушки і почала роздивлятися стелю. Тріщини, що по-зміїному звивалися на ній і складалися в химерні візерунки, мене цікавили набагато більше.
— Що за злидні? — видав мій персональний глюк ангельски прекрасним голосом.
Ага, чого ще чекати? Навіть галюцинації у мене неприємні і невиховані. Але я стійко проігнорувала цю диверсію — ще не вистачало, щоб Микола Васильович дізнався про погіршення мого стану і розповів батькам. Мама і так постаріла за вчорашній вечір років на десять, як тільки дізналася про мій страшний діагноз. Нема чого засмучувати її ще більше.
— Арішко, якщо мене шукатиме медсестра, скажи, що я в сусідній палаті, ага? — попросила Антоніна Львівна, відклавши в сторону недочищений апельсин.
Недбало обтерла руки паперовою серветкою, піднялася з ліжка і, поправивши свою косинку, покинула палату. Провівши її поглядом, я заплющила очі. Хороша вона взагалі жінка, життєрадісна така. Здається, хімія їй дійсно допомогла... Сподіваюся, у неї все буде добре.
— У мене до тебе пропозиція, — заявила раптом моя галюцинація.
Цікаво, це взагалі нормально? А, до біса все, я читала, що глюки в будь-якому випадку недовговічні, особливо, якщо не звертати на них увагу.
Солодко позіхнувши, повернулася до гості спиною і спробувала заснути, старанно не вслухаючись в її триндіння.
— Ти знущаєшся?! — від її гучного обуреного голосу я аж здригнулася.
— Можна тихіше? Ти скоро зникнеш, а я тут спати намагаюся, — пробурчала я, все ж обернувшись до неї.
Помилувавшись подивом, що яскраво проступив на її прекрасному обличчі, не втрималася від короткого смішку, від чого незнайомка відразу розсердилася.
— Та я знаєш що з тобою зроблю, смертна?! — прошипіла вона, в той час, як навколо неї заклубочився темно-фіолетовий дим з розрядами блискавки, що пробігали по ньому.
Ну нарешті, хоч якісь спецефекти! А то вже майже розчарувалася в своїй галюцинації.
— Знаю, не даси мені поспати, я це вже зрозуміла, — протягнула я тоскно, мимоволі ще раз позіхнувши.
Незнайомка спантеличено притихла. Я знову заплющила очі, сподіваючись заснути. Але через хвилину моє ліжко трохи прогнулося від того, що на нього хтось сів. Ото мене плющить, нічого собі! Цікаво, це моя пухлина дає такий ефект чи знеболюючі недарма відносять до розряду наркотичних речовин?
— Ми не з того почали. Давай так: я виконую твоє найзаповітніше бажання, а ти допомагаєш мені в одній справі, — глюк мені попався завзятий.
— Вилікуєш, чи що? — гмикнула я, ліниво розплющивши одне око.
— У мої плани це не входить, — заявила вона категорично, намотавши шовковистий локон на палець.
— Ну і шуруй тоді, — філософськи знизавши плечами, я знову спробувала заснути.
— Але я можу зробити так, що твої рідні, близькі, всі, хто коли-небудь тебе знав, просто забудуть про твоє існування, ніби тебе і не було ніколи... — додала вона спокусливим тоном.
— Дивні в тебе уявлення про найзаповітніші бажання, — я і тут не змогла промовчати.
— Ти вмираєш, — видала вона майже переможно.
Не зрозуміла, я вже і власним глюкам встигла набриднути?
— Дякую, я в курсі.
— Можливо, рахунок йде вже на години.
— У службі підтримки працювати не пробувала? Чудово виходить вселяти віру в світле майбутнє! Впевнена, трохи практики — і у тебе все вийде.
— Зовсім скоро твоє тіло лежатиме в землі, і його жертимуть хробаки... — продовжила вона нагнітати з натхненним виглядом.
Я завжди була трохи неадекватною в очах оточуючих, чи варто дивуватися, що і глюки у мене зовсім відморожені?
— Ти з ритуальної служби, чи що? Зараз запропонуєш труну з надміцного матеріалу, щоб хробаки не пробилися?
Мене нагородили поглядом, який обіцяв влаштувати зустріч з тими хробаками швидше, ніж я думала. Але я у відповідь лише сліпуче посміхнулася.
Жінка важко зітхнула і заговорила вже нормально, без пафосу і гидливості в голосі.
— Коротше, сама суть. В одному підконтрольному мені світі влада зосереджена в руках темного мага, справжнього тирана. Йому для ритуалу потрібна добровільна жертва, і він її вже обрав. Ти зовні дуже схожа на цю дівчину. Зійди на вівтар замість неї, а я зроблю так, що тут тебе всі забудуть, — повідомила вона таким тоном, ніби запропонувала збігати в магазин за хлібом.
— І з якого раптом переляку я повинна помирати раніше терміну? Захочу — сама зведу рахунки з життям. Ні, твоя пропозиція ну от зовсім не надихає, — відповіла я тремтячим голосом.
Розмова з галюцинацією прийняла зовсім вже дивний поворот. І що найпаскудніше, глибоко в душі раптом ворухнулася надія. Знаю ж, що це все не насправді, а от же ж...
— Ти? Вкоротиш собі віку? Собі хоч не бреши. Як би погано все не було — ти ніколи цього не зробиш. Будеш повільно згасати, відчуваючи жахливий біль, твоя пам'ять тебе підводитиме, підсовуючи події, яких не було, і стираючи те, що було важливим. А твої близькі страждатимуть разом з тобою від усвідомлення, що нічим не можуть допомогти... Я ж пропоную для тебе ідеальний вихід, — вона чарівно посміхнулася, оголивши рівні білі зуби з ледь помітно виступаючими іклами.
Глюк-вампір? Вмерти можна! Хоча ні, ікла не надто тонкі, такими зручніше рвати м'ясо, а не прокушувати шкіру, щоб випити кров’ячки... Боги, про що я думаю?
Все дивніше і дивніше... Цікаво, а незабутня Аліса, яка стрибнула в нору за кроликом, теж чимось хворіла чи просто була під психотропними препаратами? Принаймні, я можу зрозуміти чому вона це зробила — бувають моменти, коли світ власних фантазій кращий від реальності.
— Тобі б кредити людям в банку впарювати або фінансові піраміди очолювати... Гаразд, переконала. Сподіваюся, знущатися наді мною під час ритуалу ніхто не буде? Що конкретно потрібно? — пробурчала я.
— Я відкрию портал, ти потрапиш до ритуального залу. Тобі допоможуть одягтися в підходяще нагоді вбрання і супроводять до вівтаря. Твоя задача пройти до нього самостійно кілька кроків і лягти на камінь. Один швидкий удар гострого кинджала в груди — і для тебе все закінчиться, — усміхнулася вона.
— Угу... І звідки мені знати, що ти не брешеш і мої рідні дійсно мене забудуть?
— Можу принести клятву.
— Нібито це покращить ситуацію — пообіцяти можна що завгодно.
— Магічні клятви не порушуються!
— Ну раз магічні... — протягнула я глибокодумно, згадавши, що це лише моя галюцинація і насправді я зараз просто лежала в палаті одна і розмовляла сама з собою. Ну або мені все це сниться... Гаразд, нехай вже буде магічна клятва.
— Грець з тобою, промовляй свою клятву. І давай ще пару слів про твого Темного Володаря і вівтар...
