Спочатку:
На сторінку книги
До дома Рея ми добрались вже на заході сонця. Не те щоб він знаходився надто далеко, просто я, як типовий турист, з розкритим ротом розглядала кожну будівлю та вуличку, не забуваючи засипати Рея питаннями щодо міста та його архітектури. Для повного щастя тільки фотоапарата не вистачало! Друг був втомлений, проте терпляче відповідав на всі мої питання, навіть якщо вони здавалися йому дурними.
Маєток, що виявився його домом, був не менш вражаючим за решту міста. Як і всі будівлі навколо, він шпилями тягнувся вверх до неба, та мав вражаючі розміри. Вся конструкція ніби складалась з мільярдів блакитного, як аквамарин, каміння. Здавалось, він мав би бути частиною небесного королівства. Хоча, все це місто в цілому було ніби неземне.
Попри мої очікування, першою нам на зустріч вибігла маленька дівчинка років пʼяти, з двома білявими хвостиками та крилами-метеликами світло блакитного кольору. Не звертаючи уваги на нас з Шааті, чимчикнула до Рея. З криками «брааатикууу!» вона з розбігу злетіла до нього на руки та міцно обвила руками й ногами.
Рей не розгубився - легко підхопив її на руки і зі сміхом закружляв на місці.
- Привіт, маленька розбишака, - нарешті він зупинився та залишив на її скроні легкий поцілунок.
Дівчинка продовжила сміятися, ніби струмочок, який пробивався крізь шари криги, розповідаючи всім що вже настала весна.
- Хто це? - нарешті вона звернула увагу на мене й вампіршу.
- Це мої друзі, Кейрі та Шааті. Я тобі про них розповідав, - Рей підійшов до нас з дівчинкою на руках та ніжно посміхнувся. - Це моя молодша сестра, Аеліна.
- Квітка та вампірка, - кивнула вона та, не злітаючи з рук Рея, потягнулась до мого обличчя.
Обережно, кінчиками пальців доторкнулась до мого носа, погладила волосся, зазирнула в очі.
- Ти не дуже схожа на квітку, - нарешті видала вона свій вердикт.
- Бо я звичайна людина, - розсміялась я, ані краплі не ображаючись на маленького янголятка.
Але та вже перейшла до Шааті - так само доторкнулась до її носа та волосся, роздивилась вуха, і нарешті полізла тій до рота. Вже цього терпіти вампірша не стала - клацнула зубами біля пальця дівчини, ніби збиралась його відкусити. Та малеча не злякалась, а тільки уважно подивилась на її звичайні, як у людини, зуби.
- А де ікла поділися? - задумливо нахилила вона голову.
- Аеліно, ти знову бешкетуєш?
За ефектною появою маленької непосиди, ми зовсім пропустили як ще троє вийшли з маєтку. Першою до нас наблизилась дивна дівчинка, з гострими рисами обличчя, трохи загостреними вушками й невеличкими прозорими крильцями, схожими на крильця бабки. Дівчина ця складала дещо дивне враження - попри зовнішність і обличчя дитини років десяти, в неї був на диво серйозний вираз обличчя, а очі виражали мудрість віків.
- Це Ноелія, вона фея і наша няня, - Рей спіймав мій розгублений погляд.
- Аеліно, ходімо, вам час приймати ванну і лягати спати, - голос феї виявився мелодійним, але тихим, схожим на шелест листя під легким вітерцем.
Дівчинка радісно перелетіла з рук Рея до Ноелії. Та ввічливо нам поклонилась і швидким кроком зникла за дверима маєтку.
І тільки після цього я звернула увагу на двох витончених нуріане - високого чоловіка з білим волоссям та крилами блакитного кольору, і тендітну жінку з чорним волоссям, холодним поглядом срібних очей і такими самими срібними крилами.
- Ласкаво прошу, діти, нарешті ви тут, - чоловік привітно посміхнувся та запрошуючи розкинув руки в сторони.
- Батьку, - вони з Реєм радісно похлопали один одного по плечу. - Вітаю, Альверо.
Рей ввічливо поклонився в сторону жінки. Та стримано кивнула у відповідь, потім обвела нас з Шааті строгим поглядом та звернулась до супутника.
- Не буду заважати, але сподіваюсь ти знаєш що робиш і вони не доставлять неприємностей, - вона ще раз уважно подивилась на нас та з гордо піднятою головою зникла за дверима маєтку.
- Вибачте, я справді не хочу доставляти неприємностей, але гарантувати їх відсутність теж не можу, - чомусь після слів тієї жінки я стала почуватися винною.
- Все нормально, не хвилюйся, я знаю про твою ситуацію, - батько Рея знову привітно посміхнувся та повів за собою. - Звіть мене Акріелом, думаю ви вже зрозуміли хто я. І прошу, не хвилюйтесь через Альверу, вона здається більш холодною ніж є насправді.
«Рей, що саме він знає про мою ситуацію?» - подумки заричала я, поки ми мовчки йшли за його батьком.
«Не хвилюйся, хто ти і звідки я не розповідав, решту тільки в загальних рисах», - так само подумки заспокоїв мене друг.
Я видихнула - поки що від Рея і Тая я чула тільки хороше про Акріела. Памʼятала про те як він втратив кохану та друзів, як прихистив Тая, та все ж не була впевнена що готова довіритись йому цілком і повністю.
«Рей, а Альвера це хто?» - згадавши про те, що його мама загинула близько 100 років тому, я все ж вирішила уточнити.
«Це моя мачуха», - підтвердив мої думки бард. - «Вона не дуже мене любить, але я до цього звик. В будь-якому випадку завтра ми переберемось в інше місце, де нікому не заважатимемо».
Здається, Рей розділяв мої переживання з приводу незручності, яку ми можемо доставити його батькам, але розпитати детальніше не встигла - Акріел привів нас у затишну кімнату з каміном та великим вікном, з якого було видно половину частини міста та океан. Посеред кімнати також знаходився невеличкий стіл, заставлений різноманітними стравами.
- Прошу, повечеряйте, а потім вже поговоримо, - батько Рея запрошуюче повів рукою та з посмішкою сів на чолі столу. - Ми вже поїли, тому я обмежусь вином. Дякую, - поки ми розсаджувались, він кивком відпустив служанку (ще одну фею дуже схожу на Ноелію), сам розлив по келихам рожеве вино з квітковим ароматом та відсалютував нам своїм. - З прибуттям.
Пригубивши зі свого келиха, я відчула неймовірний смак лісових ягід без жодного відтінку спирту, яким зазвичай просто несло від місцевого вина. По тілу розійшлося приємне тепло. Спочатку трохи ніяково, я почала їсти запропоновані страви. Та Акріел не звертав на нас уваги й задумливо дивився у вікно, що допомогло мені розслабитись та насолодитися смачною вечерею, адже я була дійсно голодна після подорожі й такого насиченого дня.
