Одного ранку я прокинулася трохи пізніше, ніж зазвичай, бо мені дали кілька днів відпочинку від роботи на кухні та тренувань. Хотіла виспатися по повній, але рано-вранці мій сон потривожили якісь дивні звуки, схожі на постріли з гармати, що долинали звідкись здалеку. Остаточно мене розбудив гул на вулиці, який з'явився слідом за звуками.
Висунувши сонну й розтріпану маківку у вікно, я побачила незвичайне пожвавлення: здається, всі мешканки містечка разом вийшли зі своїх будиночків і гуртом рушили у бік стежки, що вела на західний пляж.
- Пані Кейрі, там торговий корабель приплив! - у наш будиночок вихором увірвалася схвильована Шааті.
- Ну нарешті! - одразу ж підбадьорившись від отриманої новини, я почала швидко натягувати на себе штани.
Привівши себе до ладу нашвидкуруч, я закинула в кишеню мішечок зі жменькою монет, які отримала за місяць роботи на кухні, схопила вампіршу за руку і потягла на вулицю.
Вже на підході до західного берега, де обживалися торговці, нас наздогнала Таїша.
- Нарешті вони припливли! - дівчина не приховувала свого захоплення. - Хочу знову купити тістечко, яке вони привозили минулого разу.
- І мені цікаво спробувати, - я широко усміхнулася у відповідь.
На жаль, на острові не готували солодощі на загальній кухні, тому всі охочі купували цукор і борошно у торговців та готували самі собі. Або ж не заморочувалися й брали вже готові солодощі у тих же торговців.
Звісно, предмети найпершої потреби для спільноти купувала наш скарбник. В основному це те, що дуже складно або неможливо дістати на острові - тканини, спеції, мотузки, деякі види інструментів. Також вона збувала непотрібні нам ресурси, такі як шкурки тварин, місцеві фрукти й рибу тим самим торговцям. Загалом, стандартні ринкові відносини.
Стежка вивела нас на західний пляж, де біля старого дерев'яного причалу спокійно погойдувався великий корабель, над яким майоріли два прапори, що вказували на належність корабля.
На центральному було зображено сонце, оточене кільцем - прапор Деорії. Точно таке ж сонце знаходилося у мене під мізинцем, як нагадування про дану королю Деорії клятву.
Прапор, що ближче до щогли, зображав птаха, який тримає в дзьобі мішечок з монетами. Це означало, що корабель належав гільдії торговців.
На березі були розставлені торгові прилавки, а найспритніші мешканки нашої громади вже активно розглядали запропоновані товари.
- Агов, капітан Кароус! - Таїша енергійно помахала рукою чоловікові значних розмірів, який стояв біля причалу та уважно спостерігав за матросами, що тягли великі ящики з корабля на берег.
На його капелюсі, схожому на мушкетерський, була нашивка у вигляді того самого птаха, що і на прапорі. Обвітрене та заросле густою рослинністю обличчя виражало глибоку задумливість, яка змінилася широкою усмішкою як тільки він побачив нас.
- Вітаю, Іша, радий тебе бачити!
- Не називай мене так, - дівчина зморщилася. - Скажи краще, чого так довго цього разу?
- Дик не пощастило – кілька місяців тому потрапили в бурю, так потріпало корабель, що довелося лагодити, - капітан незадоволено почухав кудлату бороду. - Потім ще на темних ельфів натрапили, якір їм у гриву. Весь корабель догори дном перевернули! Шукали, значить, когось.
- Угу, знаю я, кого вони шукали, - прошепотіла я Шааті, чим ненавмисно привернула увагу капітана. Той тут же витріщився на нас зацікавленим поглядом.
Шерх, хоч би він не побачив у мені Наріанн! Так не хочеться зайвий раз пояснюватися, тим більше перед ним.
Не знаю чому, але простуватий, на перший погляд, капітан, довіри не вселяв. Було в його очах щось чіпке та неприємне.
- Я вас двох тут раніше не бачив. Ви новенькі? - його погляд раптом став підозрілим.
- Так, пару тижнів тому припливли з кораблем мого друга, - Шааті взяла ініціативу у свої руки та на ходу почала вигадувати нашу історію. - Ми сестри, Шаа та Рі.
- Дивні у вас імена? - хихикнув капітан.
- Так, дійсно, - вампірша чарівно усміхнулася, зумівши не показати капітану трохи подовжені ікла.
- Спочатку я переплутав вашу сестру з кимось іншим, але зараз бачу, що ви між собою дійсно схожі, - капітан привітно змахнув капелюхом. - Що ж, приємно з вами познайомитися й ласкаво просимо!
- Ви привезли ті тістечка, що я брала минулого разу? - Таїші явно не терпілося, але я була їй тільки вдячна за те, що відвернула від нас увагу.
- Звісно, я ж пам'ятаю, як вони тобі сподобалися, - чоловік тицьнув пальцем на один із прилавків. - Здається, там їх розклали.
- Ходімо швидше, - дівчина одразу потягнула нас у вказаний бік.
Тістечка справді виявилися неймовірно смачними, тому ми взяли всі й поділили між собою. Вони нагадували мені “картоплю”, яку я дуже любила на Землі.
З цікавістю оглянули інші товари, але ані віяла, ані прикраси, ані зброя мене не привабили. Та й грошей на них усе одно не було, тому на решту монет я взяла ще кілька видів солодощів і примостилася в тіні дерев, чекаючи, поки подруги закінчать із покупками.
У черговий раз із моря подув прохолодний вітер, через що я щільніше загорнулася в плащ і постаралася сховатися за стовбуром дерева. У цей момент мою увагу привернув рух у стороні лісу.
Обережно, намагаючись не привертати увагу, я направилася туди. Спочатку почулися дівоче хихикання та чоловічий шепіт. Потім, за одним із дерев, показалася “солодка” парочка. Наріанн залицялася з якимось хлопцем - судячи з одягу, одним із членів команди корабля.
Було величезне бажання сполохати “голубків”, аби помститися принцесі за все “хороше”. Але все ж я вирішила їх не чіпати та тихенько відійшла, сподіваючись залишитись непомітною.
- Ось ти де! - на мене накинулися Шааті з Таїшею. - А ми тебе шукаємо всюди!
- Все добре, просто треба було відійти ненадовго, - я не стала уточнювати навіщо, але подруги явно зрозуміли це по-своєму.
- Ходімо швидше додому, бо я змерзла, - Таїша першою рушила в бік потрібної стежки.
Як тільки ми відійшли на пристойну відстань, вона радісно підскочила до мене.
- Кейрі, ти ж розумієш, що зробила?
- Що? Де? - я зовсім не розуміла, що вона мала на увазі та в чому я вже встигла провинитися.
- Там, з капітаном! - Таїша махнула в бік вже схованого за деревами корабля. - Він же не впізнав тебе! Точніше, у тобі Наріанн. Навіть для мене в той момент ти була ніби зовсім незнайомою людиною.
- Ааа, ну так, дійсно, - я стала згадувати нашу розмову. - Я дуже не хотіла пояснювати йому все, тим більше після його розповіді про темних. Тому захотілося, щоб він не впізнав в мені Наріанн.
- Ооось, ти змогла приховати від інших свою зовнішність в той момент! Зрозуміла, як ти це зробила?
- Так, але ні, - я зітхнула. - Я знову зробила це неусвідомлено, на емоціях. І зовсім не впевнена, що зможу повторити, якщо захочу.
- Але все ж, запам'ятай, як це вийшло. І наступного разу спробуй відтворити ті почуття, що відчувала в той момент, - Таїша підбадьорливо стиснула мою руку.