Спочатку:
На сторінку книги
7 місяців тому
- Предки, хто тебе так? - дорогою до нашого будиночка ми натрапили на Таїшу, яка з жахом витріщилася на мою обрізану шевелюру.
Вже були сутінки, але вона без зусиль розгледіла масштаби лиха.
- Вирішила змінити імідж, - я незграбно провела рукою по волоссю — голова була незвично легкою.
- Ходи до мене, постараюся виправити це неподобство, - дівчина з жалем підняла двома пальчиками пасмо волосся, яке якимось чином виявилося довшим за інші.
- Я б нам вечерю здобула, не підкажеш, де це можна зробити? - Шааті явно не хотілося сидіти без діла.
Таїша пояснила, як пройти на загальну кухню, і потягла мене за собою.
У її будиночку було затишно, хоча й набагато менше місця, ніж у нас. На Землі таку квартиру назвали б студією - камін, обідній стіл і ліжко були в одній кімнаті. Тільки туалет і бочка для купання знаходилися в окремій невеличкій кімнатці.
Дівчина запалила свічки та швидко розпалила камін. Той був явно магічним, інакше я не розумію, як він міг би функціювати, знаходячись у дереві.
- Сідай, - твердо сказала вона, посадивши мене на дерев'яний стілець, такий самий, як у нашій хатині, та дістала великі гострі ножиці. - Дива не обіцяю, але стане краще це точно.
- Таїшо, а ти зможеш навчити мене користуватися силою? - запитала я її, поки вона старанно підрівнювала мені волосся.
- Значить, ти залишаєшся? - дівчина радісно посміхнулася.
- Так, - я хотіла кивнути, але вчасно передумала та відповіла лише голосом.
- Тоді постараємося знайти час між твоїми тренуваннями.
- Тренуваннями? - я не зрозуміла, насупившись.
- Звісно! Кожна дівчина, яка вирішила залишитися з нами, при необхідності проходить своєрідну бойову підготовку, - Таїша говорила й водночас працювала ножицями, не збиваючись, ніби робила це щодня. - Ми повинні вміти себе захищати. Навіть ті, хто обирає безпечні види роботи, як-от плетіння сіток чи пошиття одягу.
- Безпечні види роботи? - я розгубилася, не розуміючи, про що йдеться.
- Не забивай собі голову, тобі завтра все пояснять, - дівчина нарешті відклала ножиці й поставила переді мною велике дзеркало, показуючи результат. - Ось, зовсім інша справа.
Я повертіла головою, звикаючи до нової себе.
Спочатку здалося, ніби з дзеркала на мене дивиться зовсім інша людина. З новою зачіскою я стала схожа на хлопця. Ззаду волосся було зовсім коротким, а з боків тільки злегка прикривало вуха. Чубчик був найдовшим порівняно з іншими волоссям і укладався на бік, створюючи нерівний проділ.
- Незвично, але мені подобається, - я помацала волосся на потилиці, звикаючи до нового образу. - Дякую.
- Звертайся, - Таїша задоволено усміхнулася. - У мене вся громада стрижеться.
Схоже, мені пощастило натрапити на місцевого перукаря.
***
Наступного дня нас розбудили рано вранці, дали 30 хвилин на збори та відправили на своєрідну вступну лекцію. Міцній гномці, на ім'я Нуліра знадобилося близько години, щоб розповісти нам про облаштування життя на острові.
Якщо коротко - тут ніхто не байдикував. Кожному знаходилось корисне заняття. Корисне насамперед для спільноти, звісно. Це зрозуміло - всім хочеться щось їсти, у щось одягатися, десь жити та почуватися в безпеці. І все ж таки, як бонус, кожному раз на тиждень видавали трохи золота, яке можна було витратити у торговців, що прибували на острів приблизно раз на кілька місяців.
Список “вакансій” був великий і водночас дивовижно одноманітний. До того ж більшість обов'язків передбачали певний досвід. Я ж, як типова дитина технологій, не вміла ані полювати на “мамонта”, ані кувати залізо, ані навіть шити одяг, тому для мене цей список відразу звузився до кількох не найприємніших варіантів.
Шааті одразу записалася в мисливці. Ось хто мамонта без проблем упіймає голими руками. Я ж, скриплячи серцем, погодилася допомагати на кухні. Готувати я не люблю, хоч і вмію. Але обираючи між кухнею та городом, віддала перевагу першому, тому що копатися в землі просто ненавиджу!
Потім Нуліра передала нас Ірел, щоб перевірити рівень бойової підготовки.
Ця сувора дівчина явно нас недолюблювала - вона постійно кривилася, кидала в нашу сторону злі погляди й говорила односкладними фразами.
Першою з нею билася Шааті. Вона без проблем ухилилася від усіх атак “амазонки”, а потім одним рухом вибила з її рук сокиру і повалила на землю. Не дивно, якою б сильною вона не була, людині важко зрівнятися з вампіром. Якщо взагалі можливо.
Ірел це явно розлютило, тому наступні 10 хвилин вона з особливою жорстокістю розкочувала мене по тренувальному майданчику. Звичайно, тренування з Тайленом не минули даремно і пару подряпин вдалося залишити їй на пам'ять, але все ж таки тягатися з досвідченою воїтелькою на рівних я не змогла.
При спогаді про вампіра серце кольнуло гострим болем. Піднімаючись з холодної землі, я міцніше стиснула руків’я подарованих ним кинджалів, ніби шукаючи в них підтримку.
- Краще, ніж я думала, - це все, що сказала мені Ірел після спарингу і передала нас вже знайомій ельфійці.
Ельфійка представилася як Аделія. Вона перевіряла, як ми стріляємо з лука.
Шааті й тут показала вищий клас, тому від занять її одразу ж звільнили.
Я ж у стрільбі з лука була більш упевнена, але й тут все склалося не так радісно.
Ставши навпроти мішені, я почала згадувати, чому мене вчив Тай. Як правильно стояти, як натягувати тятиву, як цілитися. Вже коли я була готова випустити стрілу в ціль, мені раптом згадався перший з ним урок. Як одна його рука підтримувала мене за талію, а інша допомагала натягувати тятиву. Його тепле дихання у моєму волоссі та терпкий запах трави й поту.
Вперше за минулий місяць з моменту його смерті я усвідомила - його більше немає. Він більше не покаже мені, як правильно стріляти з лука чи ухилятися від ворожих атак. Він більше не обійме мене ззаду так, як любив це робити. Не назве “квіточкою” і не засміється своїм веселим сміхом. Більше ніколи я не побачу його нахабні смарагдові очі та єхидну ікласту усмішку. Ніколи.
Від раптових почуттів я різко випустила стрілу, відкинула лук в сторону і тут же зігнулася навпіл, ховаючи обличчя в долонях.
- Кейрі, все гаразд?
- Пані, що сталося?
До мене одночасно кинулися Аделія та Шааті.
- Дайте...мені...хвилину, - шморгаючи та намагаючись упоратися з тремтячим голосом, попросила я. - Одну...хвилину.
Як не дивно, але вони обидві поставилися з розумінням і відійшли на невелику відстань, даючи мені можливість прийти до тями.
Заспокоївшись і зібравшись з силами, я зробила другу спробу вистрілити в мішень, але все ще сильний озноб у всьому тілі разом з руками що тряслись влучності не додали. Махнувши рукою, Аделія дала мені спокій, не забувши призначити також і уроки стрільби.
Таким чином у мене утворився дуже щільний графік. Щодня витрачалося по три-чотири години на тренування - стрільбу з лука і “бойову підготовку”, як це називали місцеві жительки. Ще шість годин я проводила на кухні, де виконувала роботу типу "принеси, подай, почисти, помий, потримай, відійди не заважай". Ввечері ж мене чекала у себе Таїша, яка, як і обіцяла, намагалася навчити користуватися здібностями людей з Древніх Земель.
Додому я приповзала вже вночі. Після такого дня сил залишалося лише швидко обполоснутися в чані із заздалегідь підготовленою Шааті теплою водою та завалитися в ліжко.
Найшвидше вдалося завершити заняття зі стрільби з лука - всього за місяць. При цьому більша частина часу пішла на те, щоб навчитися відкидати вбік спогади про Тая та не ридати щоразу при натягуванні тятиви. На щастя, Аделія виявилася дуже емпатичною вчителькою. Вона не тиснула й не лаяла, коли у мене нічого не виходило, а підтримувала та підбадьорювала, як тільки могла.
На жаль, мій другий тренер, Ірел, навпаки намагалася отруїти моє життя всіма доступними способами. Кожне заняття з нею нагадувало середньовічні тортури. Вона била мене, кидала на землю, викручувала руки, змішувала з грязюкою і в прямому, і в переносному сенсі. На моє нещастя, на острові якраз почався сезон дощів, а Ірел явно мене за щось недолюблювала, тому користувалася будь-якою можливістю вилити на мене свою жовч.
Мене вистачило на три тижні таких тренувань. Я б, може, і погодилася продовжувати бути грушею для биття, якби від цих тренувань був хоч якийсь результат. Але Ірел не прагнула показувати мені рухи, допомагати їх відпрацьовувати або пояснювати можливі тактики бою, як це було під час тренувань з Тайленом. Вона просто кидалася на мене озброївшись сокирою, перетворюючи три години занять з нею на марафон з виживання.
В результаті, не витримавши, я вирушила прямо до місцевої правительки. Постаралася описати їй ситуацію так, щоб не виглядати слабачкою та "крисою" одночасно. Королева Енерія поставилася з розумінням до мого прохання, і вже з наступного дня тренувати мене стала інша дівчина, на ім'я Ласія. Вона, як і Ірел з Аделією, була однією з хоронительок безпеки на острові.
Ласія виявилася суворим, але справедливим учителем. З нею справи пішли на лад, і я стала поступово освоювати необхідні навички.
Моїми улюбленими, але не менш складними, виявилися заняття з Таїшою. Більше ніхто, крім нас з Шааті, про це не знав, тому заняття проводили у вільний від основних справ час. Найчастіше це було вже пізно ввечері вдома у Таїши.
- Ти ж знаєш, як працює звичайна магія? - запитала дівчина насамперед, сідаючи на підлогу біля каміна.
- Трохи. Мені друг розповідав, коли намагався навчити користуватися нею, - я кивнула та повторила за нею, сідаючи поруч. - Але у мене нічого не вийшло. Вийшло тільки “зібрати” енергію, але при спробах пропустити її через свою ауру вона ніби на стіну наштовхувалася.
- Вірно. Все тому, що твоя аура має зовсім іншу “структуру”, назвемо це так, - Таїша взяла вуглинку і прямо на підлозі почала щось креслити. - Дивись, ось приблизно таку структуру має аура звичайного мага.
Вона зобразила багато кіл різного розміру, які з'єднувалися між собою вихідними від них “променями”. Це нагадувало схематичне зображення молекули з підручників з хімії, тільки виглядало більш хаотично і нерівно.
- Ось ці кола - це своєрідні дірки в аурі, які фільтрують енергію, яку через них пропускають - вона ткнула пальцем в одне з намальованих кіл. - Це робить енергію з навколишнього середовища придатною для подальшого використання.
- Це як просівати борошно через сито, щоб очистити від сміття і грудочок, а саме борошно зробити більш розсипчастим, - я задумливо поділилася аналогією що прийшла на думку.
- Так, приблизно так, - Таїша злегка посміхнулася та стала малювати іншу схему. - А ось так виглядає структура нашої аури. Тому вона більш яскрава і з іншим “візерунком”, не схожим на ауру звичайних магів.
Друга схема була схожа на першу, тільки замість кіл були зафарбовані круги, розташовані трохи ближче один до одного і не так хаотично.
- Тут немає таких дірок, як там, - зауважила я основну відмінність.
- Вірно, і загалом вона більш “щільна”, - дівчина кивнула, підтверджуючи мої слова. - Тому пропустити через неї енергію не вийде.
- А як тоді без цього? - я насупилася.
- Просто нам це і не потрібно, - вона знизала плечима.
- Чому?
- Ми не працюємо з енергією напряму. Нам не потрібно перетворювати та направляти її, як це роблять маги. Вони це називають “імпульсом”, - вона провела долонею над схемами, і ті раптом зникли з підлоги. - Для нас важливі три складники - намір, візуалізація та найголовніше - бажання.
- Тобто, я маю щось хотіти, це уявити та мати намір це отримати? - я задумливо втупилася в стелю.
- Звучить як казка, чи не так? - Таїша весело засміялася. - Але, на жаль, все не так райдужно. Є одне величезне обмеження - це має стосуватися тебе або вже існуючого неживого предмета. Наприклад, ти не можеш зробити так, щоб я зникла, або щоб нізвідки з'явився меч. Але ти сама можеш зникнути з виду іншого, перенести до себе меч що лежить недалеко, або зробити його невидимим для інших.
Дівчина підвелася та раптом... зникла! Випарувалася, ніби її й не було!
- Таїша? Ти де? - я почала занепокоєно озиратися.
- Я тут! - раптом почувся голос, і вона винирнула у мене за спиною.
- Ого! - тільки й змогла проговорити я.
- Нічого такого, - Таїша задоволено усміхнулася. - Але буває корисно.
Раптом я згадала ситуації, коли дуже хотіла, щоб мене ніхто не помітив, і якимось дивом так і було. Наприклад, коли перебиралася від лежака поруч із нареченим до Тая та Рея. Або коли дерлася по балконах, щоб попрощатися з друзями, хоча була впевнена, що хтось із темних за мною стежить. Невже тоді я неусвідомлено використовувала ці здібності?
А ще я сама того не усвідомлюючи змогла закрити думки й емоції від Рея. А потім вже усвідомлено їх відкрити.
- Таке можливо, - дівчина підтвердила мої думки, коли я їй описала те, що відбувалося. - Іноді сильного бажання достатньо, особливо в стресових ситуаціях. Спробуй зараз, вже навмисно.
І я пробувала знову й знову, але щоразу марно.
- Тут головне зрозуміти та відчути, потім уже буде простіше, - Таїша підбадьорливо усміхалася кожного разу, коли я вже була готова здатися.
