Спочатку:
На сторінку книги
Ніч після нападу минула як у тумані. Вівіан заснула лише під ранок, згорнувшись калачиком на незручному дивані у відведених їм гостьових покоях. Як іронічно: у її власному домі, де вона знала кожну шпарину, зовсім чужі люди виділяли їй спальне місце.
А ще… Це було дурницею, але вона сама це спровокувала. Кайден спочатку збирався вартувати на коридорі, за дверима. Він так і сказав, байдужо встаючи біля входу, наче збирався простояти там усю вічність. Але Вівіан, уже лежачи в ліжку, через пару годин зрозуміла, що не може заснути. У голові прокручувалося, як він стоїть там, у холоді коридору, втомлений, без можливості навіть нормально присісти.
Тоді, засоромившись власної імпульсивності як якесь дурне дівчисько, вона встала, підійшла до дверей і різко розчинила їх. Кайден тільки підняв на неї погляд. У ньому було стільки втоми і... якоїсь дивної, придушеної напруги.
– Заходьте всередину, – буркнула вона, не дивлячись йому в очі. – Там... тепло. І є крісло. Ви не мусите мерзнути на коридорі.
Він мовчав пару секунд, і цей момент здався їй вічністю. Вона вже готова була закрити двері від сорому, коли чоловік нарешті зайшов і тихо зачинив їх за собою.
І це було ще гірше.
Він сів у крісло біля вікна. Вона лягла в ліжко. І все. І до ранку вона не могла заснути. Вівіан відчувала його присутність у кімнаті, чула його тихе дихання. Їй було ніяково, незручно, вона постійно переверталася, відчуваючи, як обличчя пече від сорому за свій вчинок. А він... він просто сидів у кріслі, іноді ледь чутно переступав ногами, і вона могла б поклястися, що відчувала, як він теж нервує. Ця ніч стала для них обох незграбним, напруженим, але напрочуд... живим моментом.
Тому, коли вона нарешті розплющила очі, першим, що побачила, був Кайден. Він сидів у кріслі біля вікна, закинувши ногу на ногу, і правив оселкою лезо кинджала.
– Доброго ранку, – Вівіан сіла, потираючи затерплу шию. У роті було сухо, а в голові гуло.
Кайден підняв погляд. Його очі були трохи втомленими, але погляд залишався тверезим і чітким.
– Доброго, – буркнув він, повертаючись до роботи.
– Ви... взагалі не спали? – запитала вона, дивлячись на нього з легкою іронією. – Намагаєтеся встановити світовий рекорд із виживання без сну?
Кайден перевернув кинджал іншим боком.
– Моє завдання – стежити, щоб вас не прирізали, доки триває слідство. Спати я буду, коли ви будете в безпеці, – він зробив паузу і додав уже м’якше: – Міла ще не показувалась. Вона, схоже, ще не прокидалася, спить як вбита. Я не хотів її турбувати.
Вівіан зітхнула і підійшла до підвіконня. Там, серед розкішних столичних портьєр, стояв Жоржик. За ніч він помітно похнюпився, опустивши свої тьмяні листочки. Столичне повітря йому явно не подобалося.
Трохи згодом, вже після сніданку, не встигла вона допити каву, як у двері постукали. На порозі стояли двоє чиновників – однакові сірі мантії, жорсткі коміри зі срібними вагами Департаменту Контролю. Від них обох тхнуло старим пергаментом і казенною нудьгою, яка буває лише в людей, чиє життя повністю складається з інструкцій.
Кайден миттєво опинився за спиною Вівіан, поклавши руку на ефес меча.
Усе відбувалося по-знущальному сухо.
– Леді Вівіан Астервуд, – промовив старший чиновник, дивлячись кудись їй поверх голови. Він навіть не намагався вдавати ввічливість, просто розгорнув невеликий сувій і провів по ньому сухим пальцем. – Наказом Вищої Канцелярії вам приписано негайно прибути до Центральної Палати Магічної Експертизи.
Він зробив ледь помітний жест, і його помічник тут же витягнув перо, готовий зафіксувати час виходу.
– Одну хвилину, – спокійно сказала Вівіан.
Вона розвернулася, підійшла до підвіконня і впевнено підняла важкий глиняний горщик.
Коли Вівіан повернулася до дверей, міцно притискаючи Жоржика до себе, у чиновників стався очевидний ментальний збій. Старший кілька разів перевів погляд із сувою на потьмянілу зелень, а помічник так і завмер із пером над папером.
– Це... не передбачено протоколом, леді Астервуд, – нарешті видавив із себе старший чиновник, насупивши брови. – Сторонні предмети заборонено проносити до Палати.
– О, це не предмет, – Вівіан лагідно поправила землю навколо стебла, навіть не глянувши на нього. – Він проходить у справі як головний свідок. Тож або ми йдемо разом, або пишіть у своєму рапорті, що об'єкт чинив збройний опір за допомогою кімнатної рослини.
Кайден за її спиною видав звук, схожий на придушений смішок. Чиновник кілька секунд дивився на абсолютно серйозне обличчя Вівіан, потім важко зітхнув і мовчки поступився дорогою.
– Кайдене, – тихо покликала Вівіан, коли вони виходили. – Зайдіть до Міли. Скажіть, що зі мною все буде добре, нехай чекає тут.
– Вона буде під наглядом моїх людей, – коротко відповів Торн, займаючи позицію поруч із нею.
Її провели нескінченними коридорами імператорського палацу. Центральна Палата вражала, але зовсім не так, як описували в казках. Тут не було магічних іскор чи атмосфери стародавніх таємниць, а панувала нещадна імперська бюрократія.
Зате були величезні зали з білого каменю, освітлені рівним світлом кристалічних сфер і сотні дубових полиць з архівами, товстими книгами та журналами обліку. Ніби кожен прояв сили в цій імперії був підписаний, пронумерований і зважений.
Вівіан ішла по відполірованому мармуру і думала: “Як же я могла колись вважати все це величним? Це ж просто величезна бухгалтерія”.
Для Вівіан усе, що відбувалося далі, було огидним дежавю. Усе навколо – від мідного кола на підлозі до висічених на стінах рун – не змінилося за ці сім років.
Посеред просторої круглої кімнати стояв стіл із вимірювальними артефактами. За ним сиділи троє магів-аудиторів. Люди, яких було неможливо здивувати. Старший експерт – сивий маг років сімдесяти, з обличчям, схожим на пергамент. Жінка років сорока з ідеально гладкою зачіскою і поглядом, у якому було стільки ж емоцій, скільки в канцелярській кнопці. І третій – зовсім молодий, у якого ще не зник живий блиск в очах.
Кайден залишився стояти біля входу, склавши руки на грудях.
Вівіан змусили стати в центр мідного кола. Вона відчувала себе комахою під мікроскопом. Жоржика довелося залишити на невеликому столику біля стіни; у цьому залі вазон виглядав максимально недоречно.
– Тест перший. Статичний світловий відгук. Почніть, – сухо кивнула жінка-аудитор, навіть не привітавшись.
Вівіан поклала долоні на гладку поверхню кристала-накопичувача. Потягнулася всередину себе, намагаючись намацати ту теплу живу іскру, яка так легко відгукувалася на городі.
– Показник нуль цілих, чотири сотих, – без емоцій продиктувала жінка писареві. – У межах похибки.
– Тест другий. Динамічний внутрішній потік.
Вівіан заплющила очі, але кам'яні стіни Палати ніби заблокували всі її почуття.
– Відгук відсутній.
– Тест третій. Резонанс магічного ядра.
Кристал залишався мертвим і холодним.
У кімнаті запала тиша. Старший маг мовчки відкрив товсту папку, дістав звідти документ семирічної давнини і поклав його поруч із новими, щойно записаними цифрами.
Лінії на графіках збігалися.
Вівіан стиснула кулаки. На мить їй здалося, що цих місяців у Сонячній Лощині ніколи не було.
“Ну от і все, – приречено подумала вона. – Зараз вони скажуть, що мені все це наснилося”.
– Перепрошую... – несподівано тихий голос змусив усіх здригнутися. Молодий маг-дослідник підняв голову від своїх нотаток. Його пальці нервово смикали край мантії. – Якщо показники ідентичні... тоді що саме сталося в Сонячній Лощині? У рапорті гвардії чітко вказано...
– Я бачила це на власні очі, – різко перервала його Ліліана, яка сиділа в кріслі для почесних гостей. – Вівіан буквально оживила ліани і зупинила нападників. Вона врятувала мені життя.
Кайден, який стояв біля дверей, зробив крок уперед.
– Я підтверджую слова Її Високості, – чітко, карбуючи кожне слово, додав Торн. – Я особисто зафіксував магічний сплеск високого рівня. Рослини діяли як контрольована зброя. Мої лейтенанти готові підтвердити це під магічною печаткою.
У кімнаті запала гнітюча тиша. Старший маг повільно зняв окуляри. Він заплющив очі й важко потер перенісся. Коли він нарешті заговорив, його голос був тихим, але безапеляційним:
– Це неможливо, капітане Торн. Згідно з усіма законами магічної фізики та фундаментальними аксіомами Корони... об'єкт перед нами безповоротно порожній. У неї немає ядра.
