Спочатку:
На сторінку книги
Південно-західне крило Академії Венторія зустріло Ірексію так, ніби воно саме не було впевнене, де закінчується підлога і починається стеля.
Якщо Центральна вежа вражала стерильним скляним блиском, то тут панувала затишна, але абсолютно непередбачувана атмосфера. Коридори гуртожитку Факультету кривих заклять звивалися, наче живі змії. Стіни були оббиті темним деревом, яке періодично змінювало свій відтінок з глибокого каштанового на лавандовий, залежно від того, хто проходив повз. Двері кімнат розташовувалися на такій відстані одна від одної, що здавалося, за ними ховаються просторові кишені, а не звичайні спальні.
Ірі тягнула свою валізу, яка на кожному кроці видавала протестувальне «дзиз-клац». Нарешті вона зупинилася перед дверима з латунною табличкою «Кімната 304».
— Ну, подивимося на мої нові хороми, — пробурмотіла вона, штовхаючи двері.
Кімната виявилася невеликою, але дивною. Замість кутів тут були плавні закруглення стін — очевидно, щоб студенти з нестабільною магією менше билися об гострі кути під час невдалих експериментів. Одне велике кругле вікно виходило на внутрішній двір острова, звідки було видно мерехтливу стіну магічного бар’єра над водою.
У кімнаті стояло ліжко з високим балдахіном (який чомусь ледь помітно погойдувався, ніби від вітру, хоча вікно було зачинене), дубовий письмовий стіл, який трохи нахилявся ліворуч, та масивна шафа для одягу. Щойно Ірі поставила валізу біля ліжка, шафа видала тихий скрип і сама прочинила дверцята, ніби запрошуючи розвантажити речі.
— О, сервіс, — оцінила дівчина. — Сподіваюся, ти не з’їси мої сукні, коли я засну.
На столі лежала товста брошура в темно-синій палітурці із золотим тисненням: «Статут, розпорядок та правила внутрішнього порядку гуртожитків Академії Вентирія».
Ірі плюхнулася на ліжко (воно виявилося напрочуд м'яким, хоча під ковдрою щось глухо пискнуло) і розгорнула брошуру. З перших же сторінок на неї повіяло нудною бюрократією інспектора Грімма.
ОСНОВНІ ПРАВИЛА ГУРТОЖИТКУ:
Студентам суворо заборонено залишати свої крила-гуртожитки після 22:00. Порушення карається позбавленням балів або тижневим відпрацюванням у бібліотеці.
Використання неконтрольованої магії в житлових кімнатах суворо обмежене. Усі експерименти мають проводитися виключно в спеціальних лабораторіях.
Будь-які зміни в архітектурі кімнати (випадкове створення просторових дір, перефарбування стін силою думки чи левітація меблів) мають бути негайно усунені за допомогою коменданта.
— Ну так, звісно. «Не левітуйте ліжка»... А якщо мені так зручніше спати? — Ірі перегорнула сторінку, шукаючи найважливіше — їжу.
Її шлунок видав такий тужливий і голосний звук, що навіть балдахіни над ліжком на мить завмерли. Вона не їла з самого ранку, відколи покинула притулок «Срібний Дзвін». Ті кілька сухарів, які вона поцупила з кухні, зникли ще в екіпажі, і зараз усередині неї панувала чорна діра, готова поглинути саму Академію.
Документ пропонував чіткий розклад:
РОЗПОРЯДОК ДНЯ ТА ХАРЧУВАННЯ:
07:00 – 08:00 — Сніданок у Головній їдальні (Центральна вежа, перший рівень).
13:00 – 14:30 — Обід.
18:30 – 20:00 — Вечеря.
Письмова примітка для Факультету кривих заклять: Запізнення на вечерю не компенсується магічним створенням бутербродів. Кухня зачиняється рівно о 20:00.
Ірі кинула погляд на круглий настінний годинник, стрілки якого йшли не по колу, а якось стрибкоподібно. Було майже 19:00.
— О ні, я не збираюся вмирати з голоду в перший же день через дурні правила, — вона підхопилася з ліжка.
Але перед цим вона швидко пробіглася очима по розкладу занять, який був прикріплений до кінця брошури. Навчання у Венторії було розділене на два типи дисциплін:
ЗАГАЛЬНІ ПАРИ (для всіх факультетів разом):
Історія магічних світів та геополітика Вентирії (Понеділок, 08:30).
Основи теорії магічних потоків та безпеки (Середа, 10:15).
Фізична підготовка та бойова самооборона (П’ятниця, 12:00 — обов’язково для всіх курсів).
ПРОФІЛЬНІ ПАРИ (тільки для Факультету кривих заклять):
Аналіз магічних аномалій та девіацій.
Стабілізація нестабільних структур (лекції та практика в захищених боксах).
Практична імпровізація (мистецтво використання "неправильних" заклять у критичних ситуаціях).
«Бойова самооборона разом із бойовим факультетом?» — Ірі миттєво згадала обличчя того похмурого темноволосого «солдата» з бурштиновими очима. — «О, це буде весело. Сподіваюся, він вміє ухилятися від літаючих заклять, які летять зовсім не туди, куди їх направляли».
Проте роздуми про майбутні пари миттєво згасли, коли шлунок знову нагадав про себе рішучим буркотінням.
Ірі швидко підбігла до дзеркала на стіні. Її темне волосся з фіолетовим відтінком злегка пушилося, а навколо шпильок проскакували дрібні фіолетові іскорки — вірна ознака того, що вона голодна і роздратована. Вона пригладила неслухняні пасма руками, поправила сукню, яка від її емоцій на мить змінила колір з темно-синього на бузковий, і закрила шафу.
— Так, валізо, сиди тихо. Я йду полювати на їжу, — кинула вона своїм речам.
Вискочивши з кімнати, Ірі попрямувала довгим лабіринтом коридорів назад до Центральної вежі. Запах свіжого хліба, смаженого м’яса та прянощів, який доносився знизу, працював краще за будь-який магічний компас. Вона була готова змести все на своєму шляху, і жоден бойовий маг чи суворий статут не змогли б їй у цьому завадити.
Вона впевнено повернула направо, потім наліво, впевнена, що йде правильним шляхом.
Проте за п’ять хвилин бадьорого кроку Ірі почала підозрювати, що щось не так.
Запах їжі не ставав сильнішим. Навпаки, він майже зник, поступившись місцем різкому аромату машинної олії, каніфолі та гарячого металу. Коридор навколо неї змінився: замість лавандових дерев’яних стін її факультету тут з’явилися масивні залізні труби, які тихо гуділи, а на стінах замість рун висіли якісь дивні мідні циферблати зі стрілками, що хаотично крутилися.
— О ні, — Ірі зупинилася, озираючись. — Тільки не це. Де тут вихід?
Вона спробувала повернутися назад, але коридор, здавалося, вирішив зіграти з нею в хованки й безсоромно роздвоївся там, де раніше була суцільна стіна. Дівчина тупнула ногою. Від її роздратування під підошвою тріснула маленька фіолетова іскра.
Раптом з-за найближчого повороту донісся дивний звук — щось середнє між шипінням змії, свистом чайника і відчайдушним бурмотінням.
— Та не туди! Ну хто так заземлює ефірний кабель? Кабздець підстанції...
Із хмари сірого диму, яка вивалилася з сусідніх дверей, вискочив той самий хлопець із вестибюля, якого вона подумки назвала «диваком». Він усе ще був у своїх круглих окулярах, які тепер заляпала сажа, а його русяві кучері стирчали ще хаотичніше, ніж раніше. В руках він тримав металеву коробку, з якої сипалися сині іскри.
Помітивши Ірі, хлопець на мить завмер, ледь не впустивши свій пристрій.
— О! Привіт. Ти... ти не з нашого крила, так? — запитав він, намагаючись рукавом витерти сажу з обличчя, від чого лише сильніше розмазав її по щоці. — Тут зазвичай сторонні не ходять. Тут небезпечно, у нас якраз стабілізатор тиску магічних труб чхнув.
— Привіт, — Ірі з полегшенням зітхнула, зрозумівши, що вона принаймні не одна в цих катакомбах. — Я шукаю їдальню. І судячи з усього, я звернула кудись зовсім не туди. Я з Факультету кривих заклят.
Хлопець широко посміхнувся, від чого його обличчя одразу стало напрочуд добродушним.
— А-а-а! Криві закляття! Тоді зрозуміло, чому тебе занесло до нас, на побутову артефакторику. Наші крила розташовані поруч, але переходи між ними іноді зсуваються, коли хтось на вашому факультеті невдало чхає під час практичних занять. Я Марен. Марен Вейл.
— Ірексія. Можна просто Ірі, — вона протягнула йому руку, на якій все ще пробігали крихітні іскорки.
Марен обережно потис її долоню, з цікавістю спостерігаючи за фіолетовими спалахами.
— Ого, який цікавий статичний заряд. Твоя магія реагує на емоції? Неймовірно. Мені б такий генератор для моїх схем... — він замріяно подивився на її пальці, але вчасно схаменувся. — Ой, вибач! Ти ж голодна. Ходімо, я покажу дорогу. Я теж якраз збирався на вечерю, бо якщо запізнюся — комендант знову закриє хлібну шафу на пароль, а я минулого разу підбирав його три години.
Він спритно заховав свою димлячу коробку в одну з численних кишень робочого фартуха і махнув рукою, запрошуючи її йти за ним.
— Нам сюди, через галерею третього рівня. Взагалі, Венторія — це як живий організм, — жваво розповідав Марен, поки вони швидко йшли переходами. — Головне — не наступати на сині плитки біля переходів у середу, бо вони міняють напрямок гравітації. А в четвер краще не ходити повз некромантів, у них там день санітарного прибирання склепів, пахне жахливо...
Ірі з подивом і захватом слухала його швидку солов'їну скоромовку. Марен виявився справжнім скарбом: він знав про Академію все, від того, на якій парі можна поспати, до того, як випросити у кухаря зайву порцію пирога. За його словами, побутова магія — це не просто «чищення каструль», а мистецтво змусити весь цей світ працювати на тебе без зайвих зусиль.
За кілька хвилин коридори знову посвітлішали, стеля піднялася вище, і попереду з’явилися масивні подвійні двері, із-за яких долинав веселий гомін та божественний запах запеченого м’яса.
— Ну ось ми й на місці! — урочисто оголосив Марен, відчиняючи двері до Головної їдальні. — Ласкаво просимо до раю для голодних шлунків. Надіюся, сьогодні дають м'ясну запіканку.
Шлунок Ірі видав такий схвальний і гучний звук, що Марен тихо засміявся.
— Окей, Ірі, — посміхнувся він, — бачу, твій внутрішній звір повністю згоден. Ходімо шукати вільний стіл, поки бойовики не змели все солодке!
Ірексія з вдячністю подивилася на свого нового знайомого. Здається, перший день в Академії Венторія починав виправлятися, і попереду на неї чекало не лише ситна вечеря, а й початок чогось дуже цікавого.
