Спочатку:
На сторінку книги
Марен миттєво зробив пів кроку вперед, інстинктивно намагаючись заступити собою Ірі, а його рука знову сіпнулася до кишені з артефактами. Сільвена зблідла, міцно притиснувши до грудей свій конспект з травництва, ніби це був бойовий щит. Лише Ліаріель залишалася нерухомою, її сріблясті очі звузилися, а тінь за її спиною, здавалося, злегка витягнулися в бік бойовика.
— Спокійно, народ, — тихо, але твердо промовила Ірі, поклавши руку на плече Марена. — Ідіть у гуртожиток. Я незабаром вас наздожену.
— Ірі, але він... — почав було Марен, тривожно позираючи на сувору постать Дракара.
— Все гаразд. Ідіть, — повторила вона, не зводячи погляду з бурштинових очей Рейнара. — Наш доблесний захисник порядку не стане влаштовувати дуель посеред білого дня на третьому ярусі бібліотеки. Це ж суперечить статуту, правда, Дракар?
Рейнар нічого не відповів, лише ледь помітно кивнув, підтверджуючи її слова. Він спокійно чекав, поки трійця першокурсників, перешіптуючись та озираючись, нарешті рушила до гвинтових сходів. Коли кроки Марена та дівчат стихли внизу, на галереї запала важка, майже фізично відчутна тиша. Світло вечірнього сонця, проходячи крізь скляний купол, малювало на мармуровій підлозі довгі золотисті смуги.
Рейнар відштовхнувся від колони й повільно підійшов ближче. Його кроки були беззвучними, але від кожної лінії його тіла віяло тією самою суворою дисципліною, яка так дратувала Ірі. Він зупинився за два кроки від неї, схрестивши руки на грудях. Його погляд ковзнув по її напруженій позі, а потім зупинився на обличчі.
— Що ви робили на сьомому ярусі, Кривель? — прямо запитав він. Його голос звучав низько й вимогливо. — І не треба розповідати мені, що ви шукали підручники з історії. Сьомий ярус закритий для першокурсників. За вхід туди без дозволу декана можна вилетіти з Академії ще до вечірнього відбою. Що ви там задумали?
Ірі сильніше перехопила ремінь сумки, яка зараз здавалася їй вагою в тонну, і виклично глянула на нього.
— А тобі яке діло, Дракар? Ти тепер працюєш таємним помічником капітана Грімма? Чи просто любиш ходити за мною хвостом? Якщо хочеш здати нас ректору — давай, іди. Хутчіш біжи за викладачами, отримай свій перший значок за слухняність.
Рейнар нахмурився. На його щоці злегка здригнувся пластир, що прикривав денну подряпину.
— Якби я хотів вас здати, Грімм уже чекав би вас усіх біля підніжжя сходів, — спокійно відказав він. — Мені начхати на ваші дрібні порушення статуту. Але я не вірю в збіги. Вчора на тренуванні ти якимсь чином задіяла внутрішній контур захисту острова і збила мене з ніг закляттям, якого немає в жодному підручнику. А сьогодні ти, разом із некроманткою та артефактором, зламуєш замки в Закритому архіві. Ти шукаєш щось конкретне. Що саме?
Ірі відчула, як її власна магія знову дала про себе знати від напруги: волосся на потилиці закололо, а на кінчиках пальців, захованих у кишенях, прокинулися дрібні фіолетові іскорки.
— Я просто студентка, Дракар, — відрізала вона, намагаючись, щоб її голос звучав максимально байдуже. — Звичайна сирота з притулку, якій не пощастило мати магію, що не лізе у ваші паперові рамки. Мої закляття криві, зрозумів? І так, мені цікаво, чому професори дивляться на мене як на ходячу катастрофу. Це злочин — хотіти дізнатися більше про власну силу?
— Злочин — це лізти туди, де ти нічого не тямиш, — Рейнар підійшов ще на крок ближче, і Ірі відчула легкий запах озону від його тренувального мундира. — Мій батько — один із тих, хто проектував магічну безпеку цієї вежі. Я з дитинства знаю, що на верхніх ярусах зберігаються речі, які можуть порушити стабільність усього острова. Твій хаос на полі вчора вже зафіксували накопичувачі вежі. Якщо ти і твої друзі почнете копатися в архівах і смикати за контури, про які нічого не знаєте, ви підставите під удар усю Академію. І себе в першу чергу.
Ірі прикусила губу. Згадка про друзів знову влучила в ціль. Вона знала, що якщо вони потраплять під підозру Ректора, постраждає вся компанія.
— Я нічого не збираюся підставляти, — тихо, але твердо сказала вона, дивлячись йому прямо в очі. — Я просто хочу контролювати те, що зі мною відбувається. І твій залізобетонний контроль мені в цьому не завадить.
Рейнар довго дивився на неї, ніби намагався прочитати її думки або помітити бодай натяк на те, що саме вона ховає. Його бурштинові очі звузилися.
— Добре, Кривель, — нарешті промовив він, відступаючи на крок назад. — Не хочеш говорити — не треба. Але пам'ятай: я відповідаю за безпеку свого сектора. І я, не зводячи очей, стежитиму за кожним твоїм кроком на кожному спільному занятті, на кожній парі. Якщо твоя «імпровізація» знову загрожуватиме стабільності контуру, я зупиню тебе до того, як це помітить інспекція Грімма.
— Це що, загроза? — пирхнула Ірі, хоча всередині відчула дивне полегшення. Він дійсно її не збирався здавати.
— Це попередження, — відповів Рейнар, розвертаючись на підборах. Його чорний плащ з червоним підбоєм красиво зметнувся в повітрі. — Побачимося на загальній парі в середу, Ірексіє. Постарайся до цього часу не спалити свій гуртожиток. Поки що я просто спостерігаю.
Він рушив уздовж галереї, його чіткі кроки знову відлунювали від мармуру. Ірі стояла на місці, проводжаючи його поглядом, поки його висока постать не зникла за поворотом сходів.
Вона опустила голову і глибоко видихнула. Сумка з книгою, про яку Рейнар так і не дізнався, здавалася неймовірно важкою. Він не став її ворогом, але він став серйозною перешкодою — уважним і небезпечним наглядачем, який тепер не спустить з неї очей. І чомусь від цієї думки серце Ірі забилося ще швидше.
