Спочатку:
На сторінку книги
Вечірня їдальня Центральної вежі зустріла дівчат звичним гомоном, але цього разу Ірі вже не почувалася тут чужинкою. Вона впевнено крокувала між столами, ведучи за собою Сільвену, яка від незвички все ще трохи втягувала голову в плечі, коли повз проходили галасливі старшокурсники.
У їхньому постійному кутку, під приглушеним світлом світильника, вже сиділи Марен і Ліаріель. Артефактор запекло щось креслив прямо на серветці за допомогою заляпаного чорнилом циркуля, періодично забуваючи про тарілку з рагу, а некромантка повільно помішувала ложкою свій незмінний холодний чай, дивлячись у простір.
— Дивіться, кого я привела! — бадьоро оголосила Ірі, відсуваючи стілець для Сільвени. — Наша команда офіційно укомплектована. Це Сільвена, вона з цілителів і робить просто божественні заспокійливі чаї.
Марен відірвався від серветки, ледь не впустивши циркуль у рагу.
— О, привіт! Сільвена Верданіс, правильно? Я бачив твій розподіл. Слухай, а це правда, що цілителі можуть силою думки прискорювати регенерацію клітин рослин? Мені б дуже знадобився такий сироп для ізоляції біо-кабелів...
— Марене, дай людині хоча б сісти, — злегка осмикнула його Ірі, посміхаючись.
Ліаріель підняла свої сріблясті очі. Вона оглянула Сільвену довгим, вивчаючим поглядом. Температура за столом за звичкою впала, але коли цілителька сіла, навколо її фігури розлилося м’яке, ледь помітне зеленувате сяйво, яке природно збалансувало холод некромантки.
— Чисте життя, — тихо, майже заворожено промовила Ліаріель. — Твоя аура пахне весняною землею після дощу. Тіням важко перебувати поруч із тобою, але це... приємний контраст. Вітаю в нашому кутку для бракованих елементів.
— Дякую, — Сільвена ніяково посміхнулася, сідаючи ближче до Ірі. — Я принесла трохи ягідного пирога з лазарету, дівчата поділилися. Сподіваюся, ви не проти?
— Пиріг? Ти мій новий найкращий друг! — вигукнув Марен, миттєво відсуваючи свої креслення вбік.
Коли перша хвиля голоду була вгамована, а на тарілках залишилися лише крихти від пирога, Ірі сперлася ліктями на стіл і серйозно подивилася на друзів. Напруга сьогоднішнього дня та дивне відчуття на тренуванні все ще не давали їй спокою.
— Слухайте, народ, — тихо почала вона, переходячи на напівшепіт. — Мені потрібна ваша допомога. Те, що сталося сьогодні на полі... це було не просто закляття. Я не вигадувала його. Земля острова сама штовхнула магію в мої руки. Я була в бібліотеці, намагалася знайти щось про геомагію чи девіації мого факультету, але там мільярд книг, і половина з них літає або шепочеться так, що нічого не розібрати.
Вона обвела поглядом компанію.
— Давайте завтра після пар зберемося в бібліотеці? Мені потрібні ваші мізки. Марен знає архітектуру та механізми, Ліаріель бачить те, що сховано в тінях, а Сільвена чудово орієнтується в живій енергії острова. Допоможете мені розібратися, що зі мною не так?
Марен першим закивав головою, аж окуляри знову сповзли на ніс.
— Звісно! Закритий архів Венторії — це взагалі моя мрія. Я чув, там є креслення перших енергетичних ліній острова. Я з вами!
— Книги зберігають пам'ять тих, хто їх написав, — прошелетіла Ліаріель, закриваючи свою чашку долонями. — А старі таємниці Венторії занадто довго мовчали. Я допоможу знайти потрібні полиці. Тіні підкажуть шлях.
Сільвена несміливо, але впевнено кивнула:
— Я теж піду. Мені здається, твоя магія, Ірі, пов'язана з живим серцем цього острова. Я хочу перевірити одну теорію в травниках.
— Дякую, ви найкращі, — Ірі відчула, як на душі стало значно легше. Наявність плану завжди заспокоювала її хаотичну натуру.
Але спокій тривав недовго. Раптом гамір в їдальні навколо них ніби трохи приглушився. По спині Ірі пробіг знайомий холодок — і це був не холод Ліаріель. Це було відчуття чужої, залізо-суворої енергії.
Вона підняла голову. Від столу бойового факультету відокремилася висока постать і впевнено рушила прямо до їхнього кутка.
Рейнар Дракар йшов своєю ідеальною, військовою ходою. Його чорно-червоний мундир після тренування вже був бездоганно чистим, жодного сліду фіолетового болота. Лише невелика біла смужка пластиру на щоці нагадувала про денний інцидент. Його бурштинові очі були прикуті виключно до Ірі.
Марен миттєво затих і почав інтенсивно крутити в пальцях свою пружинку. Сільвена напружилася, а Ліаріель лише глибше відкинулася на стілець, звузивши очі.
Рейнар зупинився біля їхнього столу. Він не став сідати й не виявляв агресії, але його присутність буквально витісняла повітря з простору.
— Кривель, — його голос був рівним і сухим, як зазвичай. — Мені потрібно поговорити з тобою. Наодинці.
Ірі повільно відкинулася на спинку стільця, схрестила руки на грудях і зухвало підняла підборіддя. Вона не збиралася показувати, що його візит хоч трохи її бентежить.
— Привіт, Дракар, — протягнула вона. — Якщо ти прийшов скаржитися на зіпсований мундир, то пральня Академії на другому поверсі. А якщо з приводу реваншу — записуйся в чергу, у мене завтра щільний графік.
Рейнар навіть не моргнув. Його погляд став ще жорсткішим.
— Це не жарти. Те, що ти зробила на полі — це не просто порушення дисципліни. Ти задіяла внутрішній контур захисту вежі. Студент першого курсу не може цього зробити, якщо тільки... — він на секунду замовк, кинувши швидкий погляд на її друзів, а потім знову повернувся до Ірі. — Короче кажучи, ти щось приховуєш. І я хочу знати, що саме сталося. Чекаю на тебе на тренувальному майданчику після вечері. Нам треба закрити це питання.
Він розвернувся, збираючись піти, але Ірі зупинила його своїм голосом:
— Знаєш що, солдате? — вона підвелася з-за столу, і між її пальцями знову проскочила маленька фіолетова іскорка. — Я нікуди не піду за твоїм наказом. Я не в твоєму підрозділі, і твій статут на мене не діє. Якщо ти щось підозрюєш — це твої проблеми. Розгадуй свої ребуси сам.
Рейнар зупинився. Він повільно повернув голову, і в його бурштинових очах на мить спалахнув той самий небезпечний азарт, який Ірі помітила на полі. Він уважно подивився на неї, потім на Марена, Ліаріель та Сільвену. Його аналітичний розум миттєво зафіксував: ці четверо вже не просто випадкові сусіди по їдальні. Вони — група.
— Добре, — тихо, але вагомо сказав Рейнар. — Не хочеш говорити зараз — поговоримо пізніше. Але пам'ятай, Кривель: аномалії в цій Академії довго не живуть. Система завжди виправляє помилки. А я не люблю, коли в моєму секторі безпеки є невідомі змінні.
Він розвернувся і пішов геть, розчиняючись у натовпі бойовиків.
Коли він пішов, Марен глибоко видихнув.
— Хух... Ну й тип. Від нього віє залізом так, що в мене магніти в кишені перевертаються.
— Він не просто щось підозрює, — тихо сказала Ліаріель, дивлячись услід бойовику. — Він шукає логіку там, де її немає. Тому він не відступить. Його тінь ходить за тобою по п’ятах, Ірі.
Сільвена обережно торкнулася руки Ірі:
— Ти в порядку? Ти вся тремтиш.
— Я в порядку, — Ірі сіла назад, відчуваючи, як серце калатає в грудях від суміші гніву та адреналіну. — Він просто дратує мене своєю правильністю. Але це навіть добре. Тепер у нас є ще одна причина завтра перевернути всю бібліотеку догори дриґом. Ми маємо дізнатися правду раніше, ніж цей залізний розклад у мундирі вирішить мене «виправити».
Друзі перезирнулися, і в їхніх очах Ірі побачила повну підтримку. Вечеря добігала кінця, попереду була ніч, але ніхто з них уже не сумнівався: завтрашній день в бібліотеці змінить усе. План був готовий, ворог (або той, хто дуже хотів ним здаватися) визначений, а хаос тільки починав свій рух.
