Спочатку:
На сторінку книги
Після тренування з бойовиками Ірі почувалася так, ніби її пропустили крізь млинові жорна, які до того ж були заряджені статичною електрикою. М’язи нили, а магічні канали всередині ледь помітно пульсували, вимагаючи стабільності. Проте замість того, щоб піти в гуртожиток і завалитися спати під свій норовливий балдахін, ноги самі привели її до бібліотеки Академії Вентирія.
Їй потрібні були відповіді. Те, як вона підкорила собі енергію острова на полі, не було схоже на жодне закляття з підручника професора девіацій. Вона мала зрозуміти, чому її хаотична магія так легко відгукнулася на структуру Венторії.
Бібліотека, що займала верхні рівні Центральної вежі, була ще одним архітектурним дивом. Величезні, заввишки в кілька поверхів, стелажі з темного дерева тяглися аж до самого скляного даху. Книги тут не просто стояли — деякі з них тихо шелестіли сторінками, інші літали від полиці до полиці, наче нічні птахи, слухаючись магічних наказів невидимих бібліотекарів. Повітря пахло старою шкірою, сушеною лавандою та солодкуватим пилом століть.
Ірі заглибилася в лабіринт між стелажами секції «Теоретична магія та просторові аномалії». Вона навмання витягла кілька товстих фоліантів, на обкладинках яких магічні руни ледь світилися від старості, і попрямувала до найвіддаленішого столу біля панорамного вікна.
Проте стіл виявився зайнятим.
Там, оточена купою розкритих конспектів, пучками сушених трав та пробірками з дивними кольоровими рідинами, сиділа дівчина. Її довге золотисте волосся було зібране в недбалий вузол, з якого стирчав олівець, а сама вона з такою зосередженістю вивчала якийсь малюнок із анатомії магічних рослин, що навіть не помітила появи Ірі. Це була Сільвена Верданіс — та сама цілителька з церемонії розподілу, від якої ще в залі віяло м’яким, сонячним теплом.
— Привіт, — тихо сказала Ірі, щоб не злякати дівчину. — Можна тут сісти? А то в інших секціях книги занадто голосно шепочуться, заважають мені зосередитися.
Сільвена здригнулася, ледь не перекинувши пробірку з яскраво-зеленим еліксиром, але вчасно підхопила її. Вона підняла на Ірі великі, теплі карі очі, в яких миттєво з'явилося впізнавання.
— О! Привіт. Ти... Ірексія, так? З Факультету кривих заклят? — Сільвена м'яко посміхнулася, і Ірі фізично відчула, як напруга в її втомлених після бою м'язах почала слабшати. Однієї присутності цієї дівчини було достатньо, щоб заспокоїти розбурхану магію. — Звісно, сідай. Тут повно місця. Я якраз намагаюся розібратися в сумісності ефірної м'яти та заспокійливих рун. Після сьогоднішнього тренування половина мого курсу лежить у лазареті з мігренню від тих срібних спалахів бойовиків.
— Справді? — Ірі винувато посміхнулася, викладаючи свої фоліанти на стіл. — Ну, сподіваюся, фіолетове болото, яке я влаштувала, нікому не зашкодило.
Сільвена тихо, сріблясто засміялася, закриваючи свій конспект.
— О, ні! Навпаки! Твоє «болото», як назвав його інструктор Торн, врятувало кількох наших дівчат від чергової атаки. Коли земля розм’якла, бойовики втратили свій пафосний темп. Це було... геніально. І дуже сміливо. Я б так ніколи не змогла, я жахливо боюся порушувати правила.
— Правила створені для тих, у кого немає фантазії, — Ірі підморгнула їй, відкриваючи першу книгу. — Я Ірі. Давай без цих офіційних «Ірексія», а то почуваюся як на допиті у ректора.
— А я Сільвена, — дівчина протягнула руку. Коли їхні долоні зустрілися, Ірі відчула, як по її венах розлилося приємне, цілюще тепло. Це не було закляттям, скоріше природним даром — Сільвена буквально випромінювала життя. — Ого... Ірі, у тебе магічні канали досі гарячі. Тобі треба відпочити, інакше твоя власна сила почне випалювати тебе зсередини.
Сільвена швидко потягнулася до однієї зі своїх баночок, витягла звідти кілька листочків сріблястої трави й кинула їх у склянку з водою. Вода миттєво закипіла, поширюючи аромат лісової свіжості після дощу.
— На, випий. Це настій вербени магічної. Вона заспокоює рвані потоки енергії.
Ірі з підозрою подивилася на зелену рідину, але тупий біль у скронях змусив її зробити ковток. На смак напій виявився солодкуватим і прохолодним. Майже миттєво фіолетові іскри, що весь день пушилися на кінчиках її волосся, згасли, а в голові проясніло.
— Ого... Дякую. Ти чарівниця, — полегшено зітхнула Ірі.
— Я просто цілитель, — ніяково почервоніла Сільвена, повертаючись до своїх конспектів. — Нам кажуть, що наша магія — це просто обслуговування системи. Що ми маємо лише «лагодити» те, що ламають бойовики чи артефактори. Але мені іноді здається, що рослини та жива енергія острова здатні на більше, ніж просто загоєння синців.
— Вони й здатні, — серйозно сказала Ірі, гортаючи сторінки старої книги з геомагії. — Сьогодні острів сам дав мені силу. Я просто попросила, і земля підкорилася. Система хоче, щоб ми були гвинтиками, Сільвено. Але подивись на нас: Марен будує божевільні прилади, Ліаріель бачить тіні, ти повертаєш до життя одним дотиком, а я... ну, я ламаю розклади. Ми не гвинтики.
Сільвена уважно слухала, і в її карих очах страх перед правилами поступово поступався місцем чомусь новому — іскорці тієї самої зухвалості, яка горіла в Ірі.
— Знаєш... — тихо промовила цілителька, дивлячись у вікно на вечірній океан навколо острова. — Мені було дуже страшно сюди їхати. Всі ці розмови про «браковані елементи» і суворий статут... Але коли я бачу вас, мені здається, що Венторія — це не в’язниця. Це місце, де ми можемо знайти щось справжнє.
— Ми вже знайшли, — посміхнулася Ірі, вказуючи на їхній стіл. — Ми знайшли одне одного. А з такою командою нам не страшний жоден Рейнар Дракар із його статутами. До речі, ти вечеряла? Бо якщо ні, то я знаю одного артефактора, який готовий продати душу за м'ясну запіканку, і одну некромантку, яка робить атмосферу за столом ідеально прохолодною. Ходімо з нами?
Сільвена подивилася на свої конспекти, потім на Ірі, й вперше її посмішка була абсолютно впевненою.
— Ходімо. Мені здається, мені терміново потрібно повчитися у тебе імпровізації.
Вони разом почали збирати речі. Ірі так і не знайшла відповіді у книгах про свою магію, але вона знайшла дещо набагато цінніше — останній елемент їхнього невидимого ланцюжка.
П'ятірка нарешті була в зборі, хоча самі вони ще не підозрювали, що їхні спільні вечірні посиденьки в їдальні дуже скоро переростуть у пригоди, які змусять здригнутися всю Академію Венторія.
