Спочатку:
На сторінку книги
Рейнар Дракар завжди і у всьому любив порядок. Для нього світ був простим: є мета, є шлях, і є дисципліна, яка дозволяє не звернути з цього шляху.
Коли він переступив поріг головного вестибюля Академії Венторія, то не дивився на величні склепіння чи мерехтливі руни, як більшість першокурсників. Його цікавив простір навколо. Виходи, сектори, кількість людей, швидкість їхнього пересування. Вентирія була схожа на величезний годинниковий механізм: тисячі деталей, які мали рухатися злагоджено. Якщо хоча б одна деталь починала «бити мимо ритму», весь механізм міг зупинитися.
Рейнар поправив сумку з бойовим спорядженням. Його спина залишалася ідеально рівною, хоча поїздка до Академії була довгою і виснажливою. Він приїхав сюди не розважатися, а стати тим, чия зброя ніколи не дає осічок.
Увагу хлопця на мить привернув спалах фіолетового світла біля колони. Це було недоречно і неправильно. Дисциплінований маг не «світиться» просто так, від хвилювання чи незграбності.
Рейнар зупинився, оглянувши натовп. Він помітив дівчину з валізою — ту, що викликала цей викид енергії. Вона виглядала як... помилка.
«Аномалія», — промайнула думка. В таких, як вона, магія не тече річкою, вона б’є ключем, змітаючи все на своєму шляху. Рейнар не любив непередбачуваних речей. Він зробив крок у її бік, маючи намір поставити просте питання щодо контролю, але натовп, який почав збиратися на церемонію, вклинився між ними.
«Потім», — вирішив він.
Головна зала Академії Венторія була серцем острова. Це була велична споруда під величезним скляним куполом, збудована в самому центрі острова, звідки відкривався краєвид на всі п’ять крил-гуртожитків. Стіни зали, поєднані з міцного білого каменю та прозорого кришталю, здавалося, трималися лише завдяки магічним потокам, що пульсували в повітрі. Сюди не проникав шум прибою, лише тихий гул академічної енергії.
Сотні студентів зібралися під куполом, слухаючи вступне слово Ректора. Він стояв на високому подіумі, і його голос, рівномірно заповнював увесь простір зали.
Він говорив сухо, чітко, без зайвого пафосу — так, ніби інструктував підрозділ перед виходом на завдання.
— Вітаю у Венторії, — голос Ректора не потребував магічного підсилення, він проникав у саму свідомість. — Тут ви перестаєте бути дітьми. Ви стаєте студентами. Ваша магія — це ваша вартість. Тут ми не шукаємо «винятків». Ми вчимо ефективно використовувати вашу магію. Вона — це ресурс. Хтось із вас стане мечем Академії, хтось — її розумом, а хтось — її «кривим» інструментом. Кожен факультет має свою функцію.
Рейнар спокійно спостерігав за церемонією «розподілу». Посеред зали стояло «Ядро Виміру» — велика сфера, яка зчитувала магічний підпис студента. Це було логічно і передбачувано.
Студентів викликали по черзі.
— Марен Вейл, Факультет побутової магії «Ауреліум», — проголосив голос Ядра, коли худорлявий хлопець із кучерявим волоссям торкнувся сфери. Сфера спалахнула блідо-жовтим. Марен щось пробурмотів, поправив окуляри й поспішив до своїх.
Коли черга дійшла до Рейнара, він вийшов уперед. Його кроки були чіткими і рівними. Він не нервував — навіщо нервувати через те, що ти й так знаєш? Він впевнено поклав руку на холодне скло. Сфера вибухнула чистим, сталевим сяйвом.
— Рейнар Дракар, Факультет бойової магії «Вогняний клинок», — прозвучав вердикт.
Рейнар кивнув, зафіксував свій статус і відійшов на своє місце. Це був його вибір, його стихія. У цьому секторі було спокійно: чіткі інструкції, зрозумілі завдання, жодних сюрпризів.
Він почав сканувати натовп, оцінюючи майбутніх однокурсників. Його погляд зупинився на дівчині, яку він бачив біля колони — тій самій, що спричинила фіолетовий спалах на вході. Зараз вона виглядала трохи напруженою, але в її очах не було страху, скоріше — цікавість, яка здавалася Рейнару недоречною.
— Ірексія Кривель, — оголосив голос.
Дівчина вийшла до Ядра. Рейнар мимоволі напружився. Він бачив, як сфера реагує на різних людей: плавно, різко, яскраво. Але коли Ірексія торкнулася її, сфера видала дивний звук — не дзвін, а низьке, вібруюче гудіння, наче налаштовувалася на складну частоту. Вона почала пульсувати нерівним, рваним світлом, яке постійно змінювало відтінки, наче фарби в розбитій палітрі.
— Ірексія Кривель, Факультет нестабільної магії «Криве закляття», — спокійно оголосив Ректор.
Це не викликало ні шоку, ні здивування. У натовпі хтось ледь помітно пирхнув, хтось знизав плечима. Це був звичайний факультет для тих, чия магія була... складною у контролі. Деякі студенти-старшокурсники навіть злегка посміхалися, дивлячись на неї — для них це було «о, ще одна дивачка, яка буде підривати власні підручники».
Ірексія відсторонилася від сфери, озирнулася на зал і, зустрівшись поглядом із Рейнаром, зовсім не ніяково, а якось зухвало підморгнула йому.
Рейнар ледь помітно нахмурився. Факультет кривих заклять. Це означало, що вона — «нестабільна». Він відвернувся, намагаючись зосередитися на наступному студентові, але відчуття того, що це дівчисько принесе в його ідеально впорядковане життя купу непотрібних проблем, не залишало його.
Церемонія розподілу тривала ще понад годину. Величезне Ядро Виміру в Центральній вежі втомлено гуділо, спалахуючи то зеленим, то синім, то блідо-жовтим, розсилаючи студентів по їхніх законних місцях.
Рейнар спостерігав за процесом із холодним аналізом бойовика. Він зауважив, як бліда дівчина, що трималася осторонь натовпу і нагадувала холодну тінь, спокійно підійшла до Ядра. Сфера під її пальцями вкрилася памороззю і спалахнула глибоким, майже потойбічним сріблясто-сірим світлом.
— Ліаріель Ноктрейн, Факультет некромантії та темних мистецтв «Моргрейв»— пролунав голос. Дівчина ледь помітно кивнула і беззвучно, наче привид, відійшла в тінь.
Останньою до сфери піднялася дівчина з довгим золотистим волоссям, від якої навіть на відстані віяло м'яким теплом. Щойно її пальці торкнулися скла, сфера розцвіла ніжним, смарагдово-зеленим сяйвом.
— Сільвена Верданіс, Факультет природного зцілення та життя «Люміріс».
Коли останнє ім'я згасло в повітрі, Ректор знову піднявся на подіум. Його силует чітко виділявся на тлі вечірнього неба за панорамними вікнами вежі.
— Розподіл завершено, — оголосив він. — Наступні кілька років цей острів стане вашим домом, а ваша дисципліна — вашим єдиним порятунком. Направляйтеся до своїх крил-гуртожитків. Старости вкажуть вам шлях. І пам'ятайте: правила створені для вашої ж безпеки. Не змушуйте систему позбуватися бракованих елементів.
Натовп студентів під куполом прийшов у рух, розсипаючись на п'ять різнокольорових потоків. Кожен факультет прямував до свого крила, що розходилися від Центральної вежі.
Рейнар Дракар підхопив свою акуратну сумку і рушив у напрямку східного крила. Там, за залізними дверима, на нього чекав суворий порядок бойового гуртожитку — спартанські кімнати, залізні ліжка та підйом за розкладом. Це було саме те, до чого він звик.
Марен Вейл, ледь не збивши дорогою кількох старшокурсників, потяг свій важкий ящик з інструментами в бік західного крила, де пахло озоном і плавленим металом побутових магів.
Ліаріель Ноктрейн розчинилася серед темних мантій свого факультету, що прямував до північного крила, де завжди панувала прохолода та напівтемрява.
Сільвена Верданіс з тихим зітханням полегшення пішла туди, де пахло сухоцвітом та свіжою травою — у зелене південне крило цілителів.
А Ірексія Кривель... Ірі бадьоро крокувала в бік південно-західного крила, тягнучи за собою валізу, яка продовжувала підозріло брязкати металом на кожному кроці. Її факультет кривих заклят займав, мабуть, найдивовижніше крило — вікна там дивилися в різні боки, а стіни іноді міняли колір залежно від настрою студентів.
Вона йшла, насвистуючи якийсь мотивчик, зовсім не переймаючись через те, що її назвали «аномалією». Навпаки, це звучало для неї як виклик.
Проходячи повз перехідну галерею, Ірі на мить озирнулася. Крізь прозоре скло вона побачила, як у сусідньому коридорі впевнено крокує той самий високий темноволосий «солдат» із бойового факультету. Наче відчувши її погляд, він теж на секунду повернув голову.
Ірексія знову зухвало посміхнулася йому крізь скло і помахала рукою. Рейнар лише ледь помітно звузив свої бурштинові очі й прискорив крок, зникаючи за поворотом.
«Ой, нудний ти який», — подумала Ірі, весело штовхнувши двері свого нового гуртожитку. — «Нічого, ми це ще виправимо».
Кожен із них увійшов у свої двері. Кожен розійшовся по своїх кімнатах, розкладаючи речі та готуючись до першого навчального дня. Вони ще не знали, що стіни між їхніми крилами набагато тонші, ніж здається, а спокійне життя Академії Венторія закінчилося саме в ту мить, коли їхні ноги ступили на цей острів.
