Спочатку:
На сторінку книги
План повернення фоліанта в архів, який вони нашвидкуруч накидали в кімнаті Ірі, на папері виглядав цілком пристойно. Але коли о другій годині ночі Ірі повзла темним коридором третього ярусу, притискаючи сумку зі шкіряною книгою до боку, вся ця «геніальна стратегія» здавалася суцільним самогубством.
Ідея Марена полягала в тому, щоб скористатися моментом зміни магічних варт. О другій ночі захисні лози на залізних дверях Закритого архіву мали перезавантажувати свій енергетичний контур — це тривало всього дві хвилини, але цього часу мало вистачити, щоб прослизнути всередину. Ліаріель обіцяла відволікти увагу нічних тіней-наглядачів, а Сільвена взагалі залишилася в гуртожитку, бо від однієї думки про нічні вилазки у неї починалася нервова гикавка.
Коридори Центральної вежі вночі виглядали моторошно. Лавандові стіни в темряві здавалися брудно-сірими, а магічні світильники ледь жевріли, економлячи ресурс. Кожен крок Ірі відбивався від мармурової підлоги глухим відлунням, яке, здавалося, було чути аж на першому поверсі, де сидів черговий патруль капітана Грімма.
— Пс-с-ст! Ірі! Сюди! — з-за масивної колони біля підніжжя гвинтових сходів визирнула розпатлана шевелюра Марена.
Він був без свого звичного робочого фартуха, у темній куртці, а його окуляри були примотані до потилиці гумкою, щоб не злетіли під час бігу.
— Ну що там? — пошепки запитала Ірі, підбігаючи до нього. — Лози заснули?
— Майже. Мій індикатор показує, що контур почне згасати за тридцять секунд. Рушаймо на сьомий ярус, але тихо, бо сходи вночі мають звичку скрипіти навіть від погляду.
Вони почали підійматися. Сьомий ярус зустрів їх крижаним протягом, що йшов від скляного купола вежі. Залізні двері архіву справді виглядали інакше, ніж удень: запечатувальні лози, які зазвичай пульсували блакитним світлом, зараз мляво звисали, схожі на звичайне сухе коріння. Вони ледь помітно ворушилися, але вже не шипіли від наближення чужої магії.
— Швидше, — Марен підштовхнув Ірі до дверей. — У тебе рівно дев'яносто секунд. Я повартую тут. Якщо почуєш звук механічного цвіркуна — кидай усе і біжи через південну галерею.
Ірі штовхнула важкі двері. Вони піддалися без звуку. Всередині Закритого архіву панувала абсолютна, глибока темрява. Без ліхтарика Марена тут не було видно взагалі нічого, але Ірі не могла ризикувати зі світлом. Вона витягла фоліант із сумки. Темно-синя шкіра обкладинки в темряві здавалася теплою, а латунний замок тихо цокнув під її пальцями.
Вона впевнено рушила між стелажами, орієнтуючись на пам'ять. Третій ряд, п'ята полиця з кінця...
Раптом у глибині залу щось ворухнулося. Ірі завмерла, затамувавши подих. З-за кутка сусіднього стелажа повільно випливла висока темна постать. Вона не мала чітких контурів — просто згусток згущеного мороку, який беззвучно ковзав над підлогою. Нічний наглядач.
Серце Ірі пропустило удар. Фіолетові іскорки від переляку миттєво зрадницьки спалахнули на її рукаві, підсвічуючи її фігуру в темряві. Тінь різко повернула в її бік, видаючи низький, вібруючий звук, схожий на гул розгніваного вулика.
Але перш ніж аномалія встигла кинутися на дівчину, з іншого боку залу, прямо з найтемнішого кутка, вирвалася тонка смуга чистого, непроглядного чорного диму. Вона перехопила нічного наглядача, обплітаючи його, наче канат.
— Не відволікайся, Кривель. Став книгу на місце, — пролунав тихий, крижаний шелест Ліаріель. Некромантка стояла біля входу, її руки були підняті вгору, а пальці випускали нитки темної енергії, утримуючи розлючену тінь.
Ірі не стала чекати двічі. Вона підскочила до потрібної полиці, запхала шкіряний фоліант на його законне місце між іншими книгами. Щойно книга торкнулася полиці, латунний замок сам заклацнувся, а руни на корінці згасли, зливаючись із загальним фоном архіву.
— Є! — крикнула Ірі.
— Тікаємо, — коротко кинула Ліаріель, обриваючи свої чорні нитки.
Вони вискочили в коридор якраз у той момент, коли запечатувальні лози на дверях почали різко сіпатися, наливаючись яскравим блакитним світлом. Контур безпеки перезавантажився. Залізні двері зачинилися з глухим гуркотом, що відлунням пішов по всій вежі.
— Хлопці й дівчата, у нас проблеми, — Марен підскочив до них, його обличчя в блідому світлі ламп здавалося зовсім білим. — Мій пристрій засік, що на цей гуркіт знизу вже піднімається патруль. І це не звичайні старшокурсники. Це сам капітан Грімм із хортами.
— Що? — Ірі похолола. — Хорти засічуть мій хаос за кілометр! Куди бігти?
Сходи вниз уже були відрізані — звідти долинав виразний, важкий тупіт закованих у залізо чобіт інспектора та низьке гарчання магічних гончаків, що винюхували сліди порушників.
Ліаріель звузила очі:
— Наверх. На дах, під скляний купол. Там є вихід на зовнішню галерею. Тіні допоможуть нам спуститися по пожежних виступах.
Вони кинулися вгору останнім прольотом сходів, який вів на технічний майданчик прямо під величезним скляним дахом вежі. Повітря тут було розпеченим від магічних світильників, що оберталися під самою стелею. Марен першим підбіг до залізного люка, що вів на дах, і почав запекло крутити ручку.
— Заклинило! Комендант заварив його після весняних іспитів! — у паніці прошепотів він, смикаючи залізо.
Кроки патруля знизу ставали дедалі ближчими. На стінах ярусу вже з’явилися довгі, хижі тіні магічних хортів, а повітря налилося важким, солодкуватим запахом ефіру, який завжди супроводжував капітана Грімма.
— Нам кінець, — пробурмотів Марен, опускаючи руки. — Нас відрахують. Мене батько вб'є...
Ірі стала перед люком, відчуваючи, як від розпачу всередині неї знову закипає та сама дика, некерована енергія. Фіолетові іскорки почали сипатися з її плечей, ламаючи повітряні потоки навколо. Вона вже підняла руки, збираючись просто вибити цей залізний люк разом із шматком даху, попри будь-який шум, але раптом чиясь міцна, гаряча долоня перехопила її зап’ястя, миттєво блокуючи магічний сплеск.
Ірі різко обернулася.
З напівтемряви технічної ніші, прямо біля зламаного люка, повільно вийшов Рейнар Дракар. На ньому був той самий чорно-червоний мундир бойовика, але без плаща. Його бурштинові очі дивилися на цю трійцю з німим докором і тією самою залізною впевненістю, від якої в Ірі вкотре перехопило подих.
— Я ж казав тобі, Кривель, — тихо, майже наодинці промовив він, не випускаючи її руки. — Аномалії довго не живуть. Особливо ті, які не вміють ходити тихо.
— Ти... що ти тут робиш? — прошипіла Ірі, намагаючись вирвати руку, але його хватка була мертвою.
— Рятую ваші безглузді шкури від відрахування, — Рейнар відпустив її зап'ястя і швидко повернувся до Марена. — Відійди від люка, артефакторе. Твої залізяки тут не допоможуть.
Він підійшов до заклиненої ручки, поклав на неї долоню і зробив глибокий вдих. З його пальців вирвалося чисте, сріблясте сяйво бойової магії. На відміну від хаосу Ірі, його енергія діяла як ідеальний хірургічний інструмент. Пролунав короткий, чіткий звук металічного клацання — магічний замок люка піддався під тиском його частоти.
Рейнар одним сильним рухом штовхнув важку залізну кришку вгору, відкриваючи шлях до нічного неба та свіжого океанського вітру.
— Ліаріель, веди їх вниз через східний виступ, — скомандував Рейнар, і в його голосі прокинувся справжній лідер бойового підрозділу. — Там немає постів. Я затримаю Грімма на кілька хвилин, скажу, що проводив нічне патрулювання сектора і вивчав коливання контуру після вчорашнього дня. Рухайтеся!
Марен і Ліаріель без зайвих слів шугнули в люк. Ірі вже поставила ногу на залізну драбину, але на секунду зупинилася і озирнулася на Рейнара. Він стояв на тлі гвинтових сходів, де вже з'являлося перше світло від ліхтарів патруля.
— Чому ти це робиш? — тихо запитала вона. — Ти ж міг просто здати нас. Це було б абсолютно в твоїх правилах.
Рейнар подивився на неї, і на його обличчі знову з'явився той самий прихований, небезпечний азарт, який ламав усю його ідеальну дисципліну.
— Тому що якщо тебе відрахують зараз, Кривель, я так і не дізнаюся, як саме ти це робиш, — відказав він, і сріблясте сяйво на його руках стало яскравішим, готуючись до зустрічі з капітаном Гріммом. — Біжи. І пам'ятай: тепер ти винна мені реванш. На твоїх умовах.
Ірі підморгнула йому, відчуваючи, як страх повністю зник, поступаючись місцем дикій, радісній впевненості.
— Ловлю на слові, солдате.
Вона вискочила на дах, закриваючи за собою люк. Холодне нічне повітря острова вдарило в обличчя, а далеко внизу шумів океан. П'ятірка ще не зібралася за одним столом як союзники, але сьогодні вночі Рейнар Дракар зробив свій перший крок повз систему. І цей крок уже не можна було скасувати.
