Раді Вас бачити!

Райський відпочинок невблаганно танув, залишаючи закоханим останні дні на розкішному узбережжі. Сонце стояло в зеніті, коли обидві пари вирішили влаштувати лінивий полудень на приватному клаптику пляжу між своїми бунгало. Освіжившись у прохолодних хвилях океану, дівчата розтягнулися на шезлонгах, підставляючи тіла під гарячі тропічні промені. Невдовзі з-за пальмової тіні з’явилися чоловіки, несучи в руках запітнілі келихи.

— Прохолодна, солодка пінаколада для найчарівніших жінок у світі, — оксамитовим голосом промовив Ліам, граціозно простягаючи напій Ейві.

Вона на автопілоті підняла руку, збираючись перехопити тонку ніжку скла, але пальці знову схопили порожнечу. Рука сковзнула на міліметр лівіше. Келих із глухим стукотом влучив у край дерев’яного шезлонга, перекинувся й миттєво розлігся брудними білими бризками по гарячому піску.

Ейва злякано вп'ялася поглядом у солодку калюжу, а за мить її обличчя спотворила раптова паніка:

— Я... я чітко бачила, куди скеровую руку! Як я могла схибити?! — її голос здригнувся, зриваючись на крик, — Тим паче, що це вже не вперше!

Вона різко підвелася й з люттю подивилася прямо в очі Ліама, вимагаючи негайних відповідей:

— Що це вбіса таке відбувається, Ліаме?

Чоловік повівся абсолютно спокійно. Він плавно присів навпочіпки поруч із її шезлонгом і заговорив тим самим заспокійливим, рівним тоном, яким зазвичай гасять пожежі:

— Це прояв нервової пропріоцепції. Твоє відчуття власного тіла у просторі наразі трохи зміщене. Зокрема, це стосується координації правої руки. Ти можеш іноді промахуватися повз предмети або відчувати мікроскопічну затримку в реакції. Ніби твій мозок посилає імпульс, який доходить із секундним запізненням.

— Чому? — Ейва застигла, повністю розгублена й дезорієнтована перед цією холодною медично-технічною термінологією, — Це все після того нападу, що трапився у корпорації?

Ліам на мить замовк. Його погляд на долю секунди перемістився в бік Лани. Вони обоє знали, що подібна розмова буде неминуча. Але та навіть не поворухнулася — лише лениво обіперлася підборіддям на долоню, мовчки спостерігаючи за драмою, яка на її очах стрімко розкручувалася й ось-ось обіцяла перерости на справжній шторм та підняти справжню піщану бурю.

Ліам повівся абсолютно спокійно. Замість довгих пояснень він просто взяв зі столика гострий ніж для фруктів, яким вони щойно користувалися. Ейва навіть поворухнутися не встигла, як він упевненим, точним рухом полоснув лезом по власному передпліччю — прямо між ліктем і долонею.

Він навіть не здригнувся. Лезо розсікло штучну шкіру, і вглиб розрізу Ейва побачила його справжню суть: там не було сталевих кісток чи дротів, лише оголилася біла пориста технологічна кістка, обплетена тонкими неоновими трубками, які пульсували голубим світлом. За мить у рані активувалися наноботи — рідина всередині затягнулася, і розріз швидко, прямо на очах, бездоганно зрісся, залишаючи лише чисту епітеліальну поверхню без шрамів.

Перш ніж Ейва встигла щось зрозуміти чи усвідомити його намір, він перехопив її праву руку за зап’ястя. Його хватка тримала її залізно, не даючи вирватися, хоча вона вже в паніці почала задкувати.

— Пусти! Ліаме! — закричала вона, але ніж у його руці вже блиснув на сонці.

Гостре лезо з легким натиском пройшлося по її ніжному передпліччю — точно в тому самому місці, між ліктем і долонею. Ейва зажмурилася, готуючись до пронизливого болю та вигляду гарячої червоної крові. Але болю не було — лише дивне, тупе відчуття тиску. Коли вона розплющила очі, її подих перехопило, а серце, здавалося, взагалі перестало битися. З її власного розрізу не текла кров. Крізь розсунуті краї шкіри на неї дивилася точно така ж сніжно-біла, пориста керамічна кістка каркасу та блідо-неонові трубки. Наноботи в її тілі зреагували миттєво: поранення почало стягуватися так само швидко, як і у Ліама, заліковуючи поріз штучної плоті.

Ейва кілька секунд дивилася на свою абсолютно гладку, відновлену руку, а потім її накрила така хвиля люті й дикого жаху, що повітря навколо, здавалося, заіскрилося. Вона з силою висмикнула свою руку з його пальців. Ліам відзразу зафіксував критичний сплеск показників всередині неї. Він спробував зробити крок уперед, піднявши долоні в примирливому жесті, щоб заспокоїти її: 

— Ейво, послухай…

— Не підходь до мене! — верескнула вона, — Весь цей час ти…ти просто брехав мені! Я ненавиджу тебе!

— Добре! Ти можеш зараз кричати, гніватися, ненавидіти мене… Але тобі ніхто не брехав ніколи! Присягаюся. Ми просто чекали слушного моменту на все.

— Збирав по частинах!? — продовжила свої роздуми в голос Ейва та все відступала далі від Ліама, тримаючись за голову у повній паніці та розгубленості, — Чому я відразу не здогадалася?!

— Ти не андроїд! Я присягаюся! — наполягав Ліам, — Але тобі довелося замінити дещо в тілі на штучне.

— На скільки? — схрестила Ейва на грудях руки пильно вдивлячись у очі Ліама, а на її очах блищали вже сльози відчаю, — Скільки відсотків людського лишилося в моєму тілі?

В повітрі зависла гробова тиша. Наче все навколо чекало відповіді від Ліама. Але ці кілька секунд тяглися для Ейви безкінечністю, розпалюючи в ній ще більший гнів та напружуючи й без того ще більшу атмосферу навколо.

— Сорок відсотків! — видихнув він і ці слова, наче блискавка розсікли зараз небо серед ясного сонячного дня.

— Чому… Чому? — панікувала Ейва, хапаючи повітря ротом, — Чому б просто не відростити нові частини. Адже ці технології були доступні вже навіть сімдесят років назад… Навіщо ти мене зробив … такою!?

— Ти думаєш ми не намагалися? Ти думаєш ми не спробували усе можливе і зупинилися на найпростішому!? Ти й у явлення не маєш через що нам довелося пройти весь цей час… через скільки спроб… скільки разів твоє тіло не сприймало нічого. Бо масштаби пошкодження твоїх нервових вузлів і хребта такі, що навіть вирощена з нуля біологічна рука залишалася просто нерухомим батогом. Мозок її не бачив.

— Твоя рідна біологія була мертва, і якби не міомери Ліама, які обдурили твій мозок, ти б досі лежала в тій скляній капсулі нерухомим овочем, — доєдналася нарешті Лана зовсім спокійно, — Так що змирися, бо технології андроїдів дали тобі можливість знову ходити й тримати цей келих, нехай навіть ти іноді й промахуєшся зараз, але на все потрібен час! Твоє тіло і технології пристосовуються.

Ейва ходила нервово по пляжу. Слова Лани вдарили під дих, вибиваючи залишки повітря. Ейва дивилася на свою праву руку, яка щоночі пестила Ліама, і відчувала лише огиду. Вони врятували її, так. Але вони позбавили її вибору. Вони зробили її частиною свого штучного, прорахованого світу. Без права вибору! 

Вона не обирала це життя! 

Вона не обирала бути такою!

Лють, змішана з диким, тваринним болем, затопила свідомість. Їй хотілося кричати, трощити все навколо, а головне — зробити Ліаму так само боляче. Вдарити його туди, де його бездоганні алгоритми не зможуть прорахувати траєкторію захисту. Показати йому, що це тіло, яке він так дбайливо збирав по шматочках, тепер належить їй. І вона може робити з ним усе, що забажає.

Ейва різко повернулася до Лани, ігноруючи благальний погляд Ліама, який продовжував стояти на тому ж місці. На її губах з'явилася хижа, божевільна усмішка крізь сльози.

— Твоя пропозиція з Логаном ще в силі? — її голос став гострим від прихованої напруги, — Хочу трохи... розважитися з ним сьогодні. Вивільнити свою лють.

Лана здивовано підкинула брови, але на її обличчі швидко розпливлася хитра ухмилка. Вона кивнула Логану, який стояв за її спиною. Монолітний андроїд без жодного слова зробив крок до Ейви.

Ейва розвернулася і впевнено рушила в бік бунгало, навмисно уникаючи зорового контакту з Ліамом. Логан мовчки пішов за нею, мов слухняна тінь.