Раді Вас бачити!

Наступного дня Ейва та Ліам ніжилися під полудневими променями сонця на пляжі. Коли воно почало розвертатися, і прямі гарячі промені впали прямо на неї, Ліам підвівся зі свого місця. Він підхопив лежак Ейви разом із нею і з неймовірною легкістю, ніби ця вага нічого не важила, переставив його назад у густу тінь пляжної парасольки.

— Вау… — Ейва здивовано моргнула, — Я й не підозрювала, яку силу ти маєш під своєю шкірою… Але взагалі-то я хотіла позасмагати. Ми наче для цього сюди й прилетіли.

— Не хочу тебе розчаровувати… але твоя шкіра більше ніколи в житті не потемніє від засмаги ні на тон, — Ліам спокійно сів на край свого лежака і подивився на неї, — А от отримати перегрів того, що ти маєш зараз всередині свого тіла — запросто, кохана! І це не порада, це наказ від лікаря.

— Що ти маєш на увазі? — вже перелякано запитала Ейва.

Її обличчя застигло у повній розгубленості та паніці. Бажаючи краще бачити його очі, вона навіть різким рухом зняла сонцезахисні окуляри.

— Нічого, про що ти мала б хвилюватися, — м'яко заспокоїв її Ліам, — Просто наноботи, які зараз працюють у твоїй крові та плазмі, більше не дозволять твоєму тілу жодних деструктивних змін… навіть постаріти.

Ейва наче по інерції різко опустила погляд на свої руки, оглядаючи власне тіло, а потім знову витріщилася на Ліама. Подив і шок наче зацементували її міміку.

— Так, кохана. Тобі тепер завжди буде тридцять років.

Ейва безпорадно відкинулася назад на лежак і механічно начепила окуляри назад, ховаючи погляд. Вона перебувала в глибокому нокауті від почутого і просто не могла підібрати слів.

Ліам продовжував сидіти в тій же позі, абсолютно нерухомо, беззвучно зчитуючи показники її сенсорів.Він відчував її внутрішню бурю через пульс, викид адреналіну, розгубленість… ще до того, як вона взагалі спромоглася відкрити рота.

За мить Ейва знову нервово зірвала окуляри та розвернулася тілом до нього, намагаючись сформулювати бодай якусь думку чи відреагувати. Вона активно жестикулювала руками, але слів усе одно бракувало. Ліам лише мовчки спостерігав за цим хаосом людських емоцій і ледь помітно посміхався.

— Але... як? — нарешті вимовила вона, пильно дивлячись у його ідеальні очі, — Це ті ж самі наноботи, що тримають у Лані вічну молодість?

Ліам пересів ближче, опустившись на край її лежака. Його долоня м'яко лягла на її коліно, даруючи те саме заспокійливе тепло, від якого вона завжди кайфувала.

— Саме так. І я розумію твою розгубленість зараз. Така новина для тебе, як для людини, яка ще тільки кілька тижнів назад проснулася у новій реальності дійсно шокує. А для мене і навіть Лани, які прожили усі ці роки у гонитві за чудодійним еліксиром, що поверне тобі назад не просто життя, а можливість отримати те, що у тебе відібрали ці сімдесят років назад. Можливість знову бачити, дихати, чути… відновити усі людські сенсори відчуття… почуватися нарешті коханою, бажаною, щасливою… Просто жити!

— Безсмертною!? — додала Ейва.

— Ну, вважай це як побічний ефект, якщо ти від цього не в захваті. Лана скористалася цією можливістю і як бачиш насолоджується життям сповна. Ваш вид століттями шукає рецепт довголіття, Ейво. Ви пишете книги про безсмертя, створюєте міфи про вічну молодість і панічно боїтеся того дня, коли тіло чи мозок почне зраджувати вас. 

— Добре, — надягла Ейва знову окуляри та повернулася у зручне положення, — Я ще не знаю що з цим усім думати та робити. Ти не перестаєш мене не те що дивувати — а шокуєш наче електричним струмом кожного разу, але все з більшою і більшою амплітудою.

— Я розумію. Тому ти все отримуєш дозовано! — заспокійлива посмішка не сходила з його вуст.

Ейва була вже відкрила рота на його останню фразу, але швидко повернулася у попередній стан.

— Ти правий! Давай дозовано. Ще більшого шоку я зараз не витримаю, щоб ставити додаткові запитання… — а потім закинула одну руку за голову і додала наче сама до себе з сарказмом, — Я ж тепер, типу, безсмертна, час на все є…

Ліам лише засміявся та повернувся на свій лежак, залишаючи наразі Ейву на одинці зі своїми думками.

Вони більше не розмовляли. Просто лежали поруч і слухали шум океану, над яким поступово посилювався вітер, здіймаючи високі, пінисті хвилі.

— Лана цікавиться, чи не хотіла б ти сьогодні приєднатися до них на вечерю або зустрітися в барі за парою коктейлів, — спокійно запитав Ліам, перевівши погляд із горизонту на неї, — Бо не може дозвонитися на твій телефон.

— З радістю! — відгукнулася Ейва, — У мене до неї теж, до речі, купа запитань назріла.

— Ти сердишся на щось? — посміхнувся Ліам.

— Ні, з чого ти взяв? — намагалася Ейва тримати себе у руках.

— Твої дії та інтонація виказують тебе.

— Зовсім ні, — грайливо обурилася Ейва, — Я просто ще не знаю, як реагувати на твою попередню інформацію.

Вони продовжували лежати у тих самих позах, кожен на своєму лежаку.

— Добре. То що мені тоді передати Логану?

— Логану? — Ейва машинально обернулася, наче сподівалася побачити його десь поряд на піску, — Я думала ти наче говорив з Ланою бо маєш доступ до мого телефону, який я до речі, залишила в кімнаті?

— Ні. Але з легкістю можу під’єднатися за потреби. А от для комунікації з іншим андроїдом мені не потрібні девайси.

— Ви можете спілкуватися телепатично?

— Ну, якщо людською мовою, то так. А якщо нашою технічною... Ми підключені до одного роутера готельного комплексу тут і бачимо IP-адреси один одного. Тож можемо без проблем обмінюватися даними напряму, на шаленій швидкості й абсолютно беззвучно.

— Ну тоді передай їм, що повечеряємо всі разом!

— Пішли збиратися тоді? — Ліам рішуче сів на лежак.

— У нас ще купа часу, — ліниво повернула голову Ейва, не бажаючи рухатися.

— Але я думав зайняти тебе чимось іншим на цей час.

— Черговий алгоритм уже ідеально прораховано?

— Звісно, моя кохана. Усе для тебе — тільки щоб ти почувалася добре.

— Тоді перераховуй свої алгоритми далі, бо я не хочу нікуди йти прямо зараз.

— Тут лише два варіанти: або я несу тебе в бунгало на руках, або… — він вмить опинився на її лежаку. Сів обличчям до неї і одним впевненим рухом закинув її ноги собі на стегна, — Такий варіант тебе влаштує прямо тут?

— Прямо тут? —перепитала Ейва, а її дихання вже збилося від його близькості.

— А що тебе бентежить? — Ліам схилився над нею, гаряче впиваючись губами в шию і шепочучи між поцілунками, — Гарний, романтичний краєвид для того, щоб зайнятися коханням.

— Ну, ми ж не на безлюдному острові… — Ейва міцно обійняла його за шию, повністю приймаючи його пестощі.

— Але у нас із самого початку на в'їзді стоїть табличка «не турбувати». Тому навіть персонал не посміє ступити на цю територію, якщо для тебе це так важливо, — Ліам підвівся на коліна і плавним, точним рухом почав стягувати з неї трусики, — І ми ще не робили цього на пляжі.

— А ти хочеш зробити це скрізь? — прошепотіла вона, а по нижнім м’язам її живота вже прокотилася перша солодка хвиля палкого збудження.

— Неодмінно! — він упевнено й владно влаштувався між її розведених стегон, — І вдень, і вночі.

— Тоді повтори, будь ласка, те, що ти зробив зі мною вперше у нашій квартирі… — видихнула Ейва на його перше, зводяче з розуму торкання губами там де вже все палало від збудження до її найкращого та коханого чоловіка.

— З привеликим задоволенням, моя кохана королева!

І за мить у гарячому повітрі узбережжя змішалися гучні звуки прибою з пристрасними, солодкими стогонами Ейви. А коли її тіло затремтіло у солодких конвульсіях першого оргазму, Ліам швидко звільнився від своїх шортів. Він миттєво зайняв те саме положення навпроти неї: перехопив її ноги під колінами і повільно, глибоко увійшов, не давши їй навіть перевести дух.Він вправно та плавно рухав лише тазовими м’язами, поступово прискорюючи темп і дедалі дужче притискаючи Ейву до спинки лежака. Вона міцно трималася руками за пластиковий край, закинувши лікті назад, і стогнала від шаленого збудження прямо йому в обличчя, жадібно покусуючи його вологі губи.

Коли сонце ледь торкнулося лінії води, фарбуючи океан у багряні кольори, Ейва закричала в екстазі, досягнувши другого, ще більш потужного оргазму. Її стегна судомно стиснули Ліама. Він залишався глибоко всередині, щедро зрошуючи її нутро гарячим еякулятом, який тепер повільно витікав назовні, наче сама його кількість була матеріальним доказом його безмежного кохання.

— Тепер ми точно... маємо поспішати зі зборами, — ледь чутно залепетала Ейва пересохлими губами, намагаючись віддихатися.

— Я повідомлю Логану, щоб вони не поспішали. Вони мають зрозуміти, — важко дихав їй у шию Ліам, обіпревшись чолом об лежак біля її голови і все ще міцно обіймаючи свою королеву.