Раді Вас бачити!

Ліам привіз Ейву до тієї самої будівлі, де вона опритомніла кілька днів тому. Він провів її довгими коридорами та підняв ліфтом на найвищий поверх — в основний офіс Лани Магомез.

— Не буду вам заважати. Розважайся, — поцілував її Ліам у щічку, — дай мені знати коли закінчиш.

— А ти чим будеш займатися?

— Я в цій будівлі прожив майже п’ятдесят років, кохана… — посміхнувся Ліам і пішов у іншому напрямку по коридору, залишивши Ейву біля дверей.

Вона стояла та дивилася на табличку з ім’ям тієї самої жінки, яку подумки засудила у свій час, щойно почувши її ім‘я вперше, але яка згодом подарувала їй саме те, чого так невимовно бракувало. І справа була навіть не в присутності в її житті ідеального біоробота-коханця, а в тих почуттях, які вона відчувала поряд із ним. Поки чоловіки в її оточенні — принаймні ті, яких вона могла витягнути зі своєї уривчастої пам'яті — дивилися на неї як на черговий об’єкт насолоди чи трофей, цей андроїд своїми вчинками та відданістю довів: навіть сталеве серце іноді здатне відчувати та розуміти більше за людину. Вона навчила його відчувати емоції, а він вчив її холодному розрахунку там, де почуття ставали зайвими.

— Боже, Ейва, я так рада тебе бачити? — розсипалася Лана в посмішці та кинулася обіймати її, щойно з’явилася та на порозі, — Як ти, дорогенька? Вже трохи пристосувалася до нового світу?

 — Принаймні, я намагаюся… Це не так легко виявляється…

— Нічого, все владнається з часом, — запросила Лана її сісти поруч за стіл, —Ти краще скажи… ти вже оцінила останні оновлення свого партнера?

— Це просто «Вау»! Такі грандіозні інновації… я просто вражена, як далеко сягнули технології за такий короткий час, — з захопленням ділилася враженнями Ейва.

— Так, я намагалася збирати усі відгуки користувачів моїх андроїдів, а також нові технології на ринку, щоб поєднати лише найкращі функції у своїх «хлопчиках». Якість та багатофункціональність понад усе! Але і не такий вже й короткий час, — поправила її трохи Лана, — Хтось проспав більшу її частину, а для декого це були довгі роки розробок, роботи й справжньої боротьби…

— Для мене дійсно все це ще дивно… і важко сприймати, дуже великий розрив між тим, що я пам’ятаю і, що зараз спостерігаю… як наче квантовий стрибок після ночі сну. Це наче попасти у інший світ або навіть вимір… Хоча і з пам’яттю в мене теж проблеми…

— Це і не дивно, дорогенька, мозку потрібен час. Я впевнена, що все ще повернеться до норми, — Лана похлопала її по руці, — Або твій коханий тобі допоможе неодмінно з цим. Тобі дуже поталанило мати його… Я давно казала, що ти маєш вплив на них і вони інші з тобою. Їхні дії та логіка не піддаються жодним алгоритмам іноді.

— Та ну, таке скажеш…

— Я серйозно! Я була поруч з ним усі ці сімдесят років. Він був одержимий твоїм поверненням. Якщо не потрібна була його присутність у лабораторіях чи де інде, він весь час проводив біля твоєї кріокапсули, розмовляв весь час з тобою іноді працював з планшета прямо там сидячі на підлозі… Такої відданості, дорогенька, ще пошукати треба! — вона обперлася об стілець і задумалася, — Я навіть не знаю чи мій улюбленець Логан здатен на подібне…

Ейва на мить задумалася, її обличчя різко змінилося на панічний страх, нарешті вона усвідомила, що всі ці дні навіть не замислилася над цим… Пройшло сімдесят років, а Лана не змінилася зовсім. Відсутні будь-які ознаки старіння, хоча за елементарними підрахунками їй мало бути близько ста років, якщо не більше…

— Ти теж… андроїд? — вирвалося в неї перелякано.

Лана розсміялася, але Ейва помітила, як на частку секунди в її очах промайнуло щось холодне, оцінююче.

— Ні! Хоча, якщо одного дня щось таки трапиться з моїм біологічним тілом, то я без вагань заміню на щось інноваційне.

— Але… як тоді? — все ніяк не могла отямитися Ейва, — Ти не змінилася зовсім. Навпаки … навіть краще стала виглядати.

— Дякую, дорогенька. Коли Ліам почав шукати шляхи твого зцілення, я також зацікавилася цією темою. Ми шукали та скупляли усі розробки в області медицини поєднуючи з технологіями. І зараз я є власником найбільшої корпорації в області інноваційної медицини не тільки з відбудови тіла й генетичної інженерії, а й збереження молодості. Це мій найбільший прибуток і основна зайнятість. А андроїди — залишилися тепер просто забавкою.

— Тобто ти хочеш сказати, що винайшла метод обдурити час і перебувати у стані вічної молодості?

— Так. Моє тіло перебуває у стані «статичноїбіології». Мій час зупинився на завжди і мені постійно тридцять вісім років на момент відновлення. Нано-роботи, що містяться в моїй, і до речі у твоїй крові, виконують тепер роль «будівельників». Кожного разу, коли клітина серця або шкіри ділиться, нано-боти миттєво добудовують теломери до ідеального стану. Наша шкіра не втрачає колаген, а мозок не втомлюється.

Ейва почала розглядати свої руки, наче намагалася крізь шкіру відчути рух мільярдів мікроскопічних «будівельників», які прямо зараз переписували її біологічний годинник. Думки плуталися. Вона — людина з минулого, яка мала померти або постаріти, тепер стала частиною цього бездоганного, майже лякаючого нового світу. «Я вже не повністю людина. І навіть не знаю, наскільки».

— Ого. Це дійсно великий прорив в області медицини.

— Він зробив усе, щоб ти жила, дорогенька, — м’яко відповіла Лана, підсуваючи до неї витончену склянку з прозорим тонізуючим напоєм, — Твоє тіло було занадто пошкоджене трагедією. Стазис лише законсервував руйнування, але не міг зцілити. Ліаму довелося піти на ризик. Комбінація біо-друку тканин, нано-корекції та… деяких архіваційних технологій для мозку.

Лана вимовила останні слова як щось абсолютно буденне, але в Ейви всередині щось здригнулося. Архіваційних технологій. Вона знову згадала свої уривчасті спогади — темні плями, чоловічі обличчя, які викликали лише огиду, і повну відсутність тепла до всього, що було до її пробудження.

— Лано, — Ейва подалася вперед, стиснувши пальцями край столу, — Ти сказала, що мій мозок відновиться. Але я… я майже нічого не пам'ятаю про те, якою я була. Я пам’ятаю біль, пам’ятаю розмиті фрагменти минулого життя, але коли намагаюся згадати більше про своїх друзів… там порожнеча. Наче хтось акуратно видалив цілі файли з пам’яті процесора.

Лана на мить звела ідеально окреслені брови. В її очах блиснув холодний професійний інтерес — не як у подруги, яка в неї залишилася, а як у науковця, що спостерігає за складним експериментом. Проте за секунду цей погляд знову змінився теплою, заспокійливою посмішкою. Вона накрила долоню Ейви своєю — занадто гладкою, занадто ідеальною.

— Тобі не варто через це каратися, Ейво. Подумай про це з іншого боку. Твоє минуле… чи було воно таким щасливим, щоб за нього триматися? Ті чоловіки, про яких ти згадувала… весь той бруд і крихкість людського світу. Можливо, твій мозок просто увімкнув захисний механізм? Нано-боти блокують деструктивні нейронні зв'язки, щоб уберегти твою психіку від травми. Вони залишили тільки те, що дійсно має значення для твого виживання зараз. Ліам… Ваше кохання. Його відданість тобі…

«А може… це Ліам залишив тільки те, що вигідно йому?» — ця думка промайнула в голові Ейви так чітко й раптово, що вона ледь не вимовила її вголос. Паніка, яка щойно вщухла, знову підкотила до горла, але вона змусила себе глибоко вдихнути. Нано-роботи в її крові, здавалося, миттєво зреагували на сплеск адреналіну, пригнічуючи серцебиття та повертаючи їй штучний, холодний спокій.

— Можливо, ти права, — збрехала Ейва, змусивши себе посміхнутися, — Мені просто потрібно прийняти цю нову реальність. І нову себе.

— Молодець. Не варто чіплятися за минуле, дорогенька, Я впевнена, що у його діях чи намірах зовсім не входить нашкодити тобі, — Лана задоволено кивнула, — Головне, що ви знову разом. Сімдесят років очікування… Ліам заслужив на свій ідеальний фінал. І ти також. Насолоджуйся! Але якщо тобі захочеться дівчачої компанії, то я завжди поруч.

А всередині Ейви вже активно починав гризти черв сумніву чи скоріше недосказанності з боку оточуючих її. Що могло такого страшного трапитися у її минулому, що вони зараз так старанно приховують від неї. І чи дійсно їй варто чіплятися за минуле? Але принаймні, вона заслуговувала на те, щоб знати правду. Неважливо якою вона буде. Але вона її. А далі? Далі їй самій вирішувати, що з нею робити. Згодом вона змусить розповісти їх усе, якщо сама не пригадає минулого.