Раді Вас бачити!

Вечірній острів повільно занурювався в багряні сутінки. Океанський прибій за стінами ресторану вже не просто шумів — він дарував свою приємну прохолоду з легким, ледь солоним присмаком. Лана з Логаном уже сиділи за столиком, коли Ейва з Ліамом приєдналися до них.

— Дивлюся, ви часу дарма не гаєте, «молодята», — уїдливо посміхнулася Лана, смакуючи біле вино, — Я вже встигла зробити замовлення за вас, якщо ви не проти. Така голодна за ці дні, що слона б проковтнула.

— Нічого страшного, — посміхнулася Ейва й пригубила свій келих.

Саме в цей час до них підійшов офіціант і приніс замовлення. Стіл прикрасили фірмовий салат «Серцевина пальми» з тонким ароматом цитрусового соусу й авокадо, ніжна качина грудинка на грилі з гуавою під солодкувато-кислим тропічним соусом, яка подавалася з повітряним пюре з солодкої картоплі, а на десерт чекала ідеальна снігова шапка обпаленої меренги на лаймовому пирозі.

Поки вони вечеряли, Ейва нарешті почала ставити Лані запитання, які турбували її весь день.

— Як тобі живеться всі ці сімдесят плюс років? Це не втомлює? — поцікавилася вона, акуратно працюючи ножем і виделкою над соковитим шматком м’яса.

— Дорогенька, — усміхнулася Лана й граціозно махнула виделкою в повітрі, — У мене ще стільки планів на це життя, що я навіть не знаю, чи витримає це строк експлуатації моїх наноботів!

— А тобі не сумно самій усі ці довгі роки? — Ейва поклала шматочок качки до рота, — Я маю на увазі не ту самотність, коли поруч нікого немає, а те... що всі ті, кого ти знала ще десятки років тому, вже пішли з життя. Друзі… рідні…

— Я не фокусувалася на цьому так серйозно і ніколи не робила з цього трагедії. Весь наш життєвий шлях і полягає в тому, що хтось зникає з нього, а хтось новий приходить… Просто мій шлях тепер набагато довший, — із ноткою залізобетонної іронії та гордості відповіла Лана, смакуючи салат.

— Але ж це і довші роки болю та суму від втрати тих самих близьких людей.

— Я тебе прошу! Це так само з довгими роками життя стирається, як слід на піску. Особливо з появою нових людей та свіжих емоцій, — Лана невимушено запила свої слова вином.

Ейва також потяглася за своїм бокалом, уважно слухаючи подругу. Проте промахнулася, і рука сковзнула повз ніжку. Ліам, який до цього просто спокійно колупався виделкою у своєму салаті, миттєво зреагував і плавно підсунув келих ближче до її пальців. Ейва ніжно посміхнулася йому кутиком губ.

— До речі, — продовжила Лана із захватом. Вона поставила келих на стіл і знову взялася за їжу, — Що стосовно нових людей та емоцій у моєму житті. Ти й не уявляєш, який це кайф — усвідомлювати, що твої колишні вороги вже годують хробаків під землею, а ти продовжуєш насолоджуватися світом і спостерігати, як живе їхнє дурне покоління.

— Ти про що? Маєш на увазі свого колишнього чоловіка? — Ейва зацікавлено заколихала вино в бокалі.

— Якби він тільки дізнався, що я трахаюся з його онуком… — Лана на мить прикрила тильною стороною долоні губи, ковтаючи їжу, — Це найкраще з усіх можливих відчуттів помсти.

Ейва від несподіванки ледь не поперхнулася черговим ковтком.

— В якому сенсі — з онуком?!

— В прямому. Джейсон Магомез-молодший, від його другого шлюбу. Йому зараз тридцять чотири роки. Закохався в мене по самі вуха!

— І його не бентежить, хто ти? — перебила її шокована Ейва, — Він жодного разу не запитував, чому у вас спільне прізвище?

— Ой… це ж ти ще не в курсі, щодо змін, — Лана допила вино й ледь помітно маякнула Логану повторити. Він без вагань виконав прохання, — Я багато років тому змінила прізвище свого колишнього на прізвище дідуся-англійця по лінії матері, і тепер я Лана Вальмонт. А потім створила нову компанію «Aeterna Holding», що означає «вічний», та сама в себе викупила колишню «Лана Індастріз».

— Ха… Дуже розумно, — з повагою погодилася Ейва.

— Отож! Тому в його новій родині навіть згадки не було про мене «колишню», вся інформація була знищена під нуль. Єдине що… мій колишній створив жінок-андроїдів з рисами мого обличчя. Напевно, малий Джейсон просто закохався в цей образ ще в дитинстві, — єхидно підсумувала Лана.

— Це дуже підло, Лано! — зауважила Ейва, але в її очах промайнув захват, — І ти плануєш колись повідати йому правду?

— Звісно, ні! — Лана хижо посміхнулася, — Я так і буду продовжувати трахати його, доки мені просто не набридне.

Компанія перейшла до десерту. Жіноча частина продовжувала мило бесідувати, а чоловіки беззвучно перекидувалися інформацією у їхньому кіберсередовищі та пильнували кожен «свій скарб». Згодом вони перебралися до бару. Дівчата вже перейшли на коктейлі та шоти. Хлопці не заважали їм розважатися та сиділи трохи осторонь.

— А чому ви взагалі розлучилися з чоловіком? — цікавилася далі Ейва життям подруги вже за барною стійкою.

— Та він, якщо чесно, був справжнім лузером по житті. Отримав статки батька але збільшувати їх розуму на багато не вистачило. І ця ідея з андроїдами спочатку була моєю, але ми розійшлися у поглядах щодо її втілення. Тому мала діяти радикально і подала на розлучення з непоганою компенсацією за те, що вкрав мої ідеї.

— Он воно що… — кивнула здивовано Ейва головою.

— Але, як бачиш, час сам розставив усе на свої місця і показав хто дійсно чогось вартий!

— Це точно! Жінок і справді завжди недооцінюють.

— А чоловіки себе частіше переоцінюють!

— За нас! — підняла келих з мартіні Ейва, запрошуючи подругу.

— За нас! — відповіла з радістю Лана.

Келихи дзвінко зустрілися, і дівчата залпом допили мартіні. Алкоголь уже приємно розливався тілом, даруючи легкість і розмиваючи кордони нічної прохолоди.

— Гей, красуні, а чому це такі розкішні жінки сумують на самоті? — раптом пролунав над вухом хрипкий, самовпевнений голос.

Ейва здригнулася й обернулася. Біля барної стійки виросли двоє молодиків. Судячи з дорогих льняних сорочок, розстебнутих на три ґудзики, та золотих годинників, це були синки якихось мільярдерів, які прилетіли на острів розважитися. Той, що вищий, із зухвалою посмішкою вже безцеремонно поклав долоню на вільний стілець поруч із Ланою.

— Ми спостерігаємо за вами вже деякий час тут. Острів такий маленький, а компанії тут такі нудні… Може, продовжимо вечір у нас на яхті? У нас є дещо міцніше за це розбавлене мартіні.

Лана навіть не поворухнулася. Вона лише повільно опустила погляд на його руку на стільці, а потім зневажливо вигнула брову, ніби дивилася на набридливу муху.

— Хлопчики, зникніть із горизонту, поки я не зіпсувала вам зачіски, — ліниво процедила вона.

— Оу, яка кицька з кігтиками, — реготнув другий, роблячи крок ближче до Ейви й заглядаючи їй в очі, — А твоя подруга, я дивлюся, скромніша? Чого мовчиш, красуне?

Він протягнув руку, збираючись безцеремонно торкнутися плеча Ейви. Її серце миттєво підскочило до горла, але вона навіть не встигла злякатися.

Ліам і Логан виросли за їхніми спинами так блискавично й беззвучно, ніби матеріалізувалися з самої нічної темряви. Без жодного зайвого звуку Ліам перехопив зап’ястя мажора за міліметр від тіла Ейви. Його хватка була м’якою, але хлопець миттєво зблід — пальці андроїда стиснули кістку з силою гідравлічного преса, який ледь стримували, щоб не розчавити її на друзки.

— Об’єкт перебуває під приватною охороною. Будь ласка, змініть траєкторію руху, — рівним, абсолютно позбавленим людських емоцій, але від того ще більш моторошним голосом промовив Ліам. Його очі в напівтемряві бару на мить спалахнули холодним, неприродним блиском.

Поруч Логан просто крокнув уперед, заступаючи Лану. Він не промовив жодного слова, але його двометрова монолітна фігура й крижаний, скануючий погляд змусили першого мажора моментально прибрати руку від стільця й позадкувати.

— Ей, чувак, полегше… ми просто пожартували, — прохрипів той, чию руку тримав Ліам, намагаючись вирватися. Його лоб засяяв від раптового поту.

Ліам плавно, майже зневажливо розтиснув пальці, і хлопець ледь не впав, тримаючись за занімілу кисть. Обидва молодики, більше не сказавши ні слова, швидко розчинилися вглибині темного пляжу, постійно озираючись на двох мовчазних гігантів.

Лана тихо розсміялася, проводжаючи їх поглядом.

— Обожнюю, коли вони вмикають цей режим «термінаторів», — вона грайливо провела пальчиком по плечу Логана, який одразу ж розслабився й знову набув вигляду бездоганного, галантного супутника, — Ну що, дівчатка й хлопчики, вечір вдався. Дякую за компанію. Логане, веди мене в бунгало, я хочу спати.

Вона піднялася, і Логан слухняно рушив за своєю господинею, залишаючи Ейву та Ліама біля бару.

Ейва все ще сиділа, дивлячись на океан. Серце калатало від адреналіну. Вона бачила, з якою неймовірною, нелюдською швидкістю зреагував Ліам. Він прорахував рух чужака ще до того, як той взагалі замахнувся. Ця бездоганна точність машини заворожувала і водночас викликала дивне, ледь помітне відчуття внутрішнього трепету.

Вона подивилася на Ліама. Він стояв поруч, ідеальний, спокійний, і в його очах знову була лише безмежна, ніжна турбота.

— Ти в порядку? — тихо запитав він, торкаючись її плеча своєю долонню.

— Так… поруч із тобою завжди, — Ейва м'яко притислася до його руки, намагаючись повністю розслабитися під шум нічного прибою, — Ходімо теж відпочивати.