Раді Вас бачити!

Перші кілька днів у «скляному замку» серед гір здавалися Ейві затяжним, неймовірно красивим сном. Час спливав тут солодко і вимірювався не годинами, а турботою, дотиками та поцілунками Ліама. Зміною відтінків неба за панорамними вікнами та цим новим, дивним відчуттям абсолютної сили у власному тілі.

Наступного дня він зробив їй екскурсію будинком. Все було налаштовано по системі «розумний будинок». Якщо Ейві потрібно було озвучувати своє бажання, то Ліам налаштовував усе подумки. Іноді здавалося, що квартира живе своє власне життя або має власний розум, вмикаючи світло, музику, підігрів підлоги, систему кондиціонування, зволожувач повітря чи будь-які девайси на кухні.

Її нове дзеркало, мало сенсорну функцію. Ейва могла підібрати будь-який образ дня ще на екрані за допомогою вбудованої пам’яті та колекції її власного гардеробу. А Ліаму подобалося спостерігати за нею, як вона оголена, стоячи перед дзеркалом змінювала вбрання одне за одним. Він захоплювався її тілом, як бездоганним кінцевим результатом своєї роботи. Вловлював кожну реакцію Ейви на внутрішньому рівні та емоціях, які вона проявляла стоячи перед тим самим дзеркалом.

А одного вечора Ліам влаштував їй справжню вечерю при свічках з морепродуктів, овочів, фруктів та вина. Це було для Ейви великим сюрпризом. Поки вона відпочивала на терасі, вивчаючи трохи історії за останні кілька років, гортаючи планшет — Ліам запропонував їй налаштувати спеціальну розслабляючу ванну, а сам паралельно порався на кухні з продуктами. Вже за сорок хвилин він попрохав її заплющити очі та привів на кухню. Коли він дозволив їй відкрити їх, то Ейва побачила на столі сервіровану вечерю на двох.

— Сьогодні наша третя річниця, кохана, хотів зробити щось особливе для тебе… для нас.

Він зняв з шиї ланцюжок, на якому весь цей час, окрім його кулону у вигляді стержня, були їхні весільні обручки.

Він взяв її за руку, як тоді на їхньому весіллі і надягаючи її знову на палець Ейви промовив:

— Усі ці сімдесят років мої процесори рахували секунди в порожнечі, без тебе кохана. Сімдесят років світ навколо нас руйнувався і будувався заново, але моя єдина програма залишалася незмінною — захищати та кохати тебе. Нам вдалося повернути час, який у нас вкрали одного дня. І тепер я одягаю цю обручку знову, щоб прожити з тобою кожну нову мить, та те, що ми пропустили…

— Назавжди! — додала Ейва, як тоді на їхньому весіллі, одягаючи обручку.

Їхні вуста сплелися у ніжному поцілунку. Ліам обіймав Ейву за талію, притискаючи до себе з обережністю, наче кришталевий дорогоцінний камінь, що коштує усіх грошей світу.

Він допоміг сісти їй за стіл, відсунувши стілеь та наповнив їхні келихи вином.

— За нас! — промовив Ліам, підіймаючи свій келих і зробив ковток.

Ейва так і застигла з відкритим ротом, спостерігаючи, як він невимушено зробив ковток, на що він лише посміхнувся у відповідь на її реакцію.

— Ти не перестаєш мене дивувати… — нарешті озвучила вона вголос свої думки.

— Так, технології досягли небувалих масштабів, кохана. Тепер я можу скласти тобі компанію за вечерею при необхідності…

— Це просто неймовірно, коханий… Мені подобається це оновлення… і цей новий технологічний світ.

— Я дуже радий це чути, моя королева, — взяв він її долоню в свою, — Я ні хвилини не шкодую, що повернув тебе. Нехай і через стільки років, але бачити тебе щасливою та усміхненою — моя головна нагорода.

Вони вечеряли за розмовами, обговорюючи смак морських гребінців та устриць, ділячись своїми смаковими рецепторами.

Після цього вони пішли разом приймати ароматну ванну із піною та пелюстками троянд у романтичній обстановці навколо. Приглушене світло лише від свічок по всій кімнаті. На фоні десь тихо грала романтична мелодія. В повітрі пахло трояндами та коханням, що п’янило не менш ніж вино. Ейва обперлася на груди Ліама, допиваючи залишки вина з келиха. Він цілував її у шию та пестив усе тіло руками, ковзаючи по слизькій від піни шкірі. Від ніжних торкань до пристрасних стискань найчутливіших зон, які пробуджували всередині бажання близькості… А потім сталося неймовірне. У її м’язах відчулися вібрації та легкі поколювання по всьому тілу, наче електричний струм, що концентрувався десь внизу живота, а потім вибухнув неймовірною силою потужного оргазму. І все це без проникнення чи додаткової стимуляції клітора. Її тіло здригнулося в легких конвульсіях, а стегна затрусилися від насолоди. Вона стиснула пальці міцно за бортики ванни. Ліам міцно тримав її, притискаючи до себе, все ще даруючи їй палкі та пристрасні поцілунки.

— Знаєш, мені іноді здається, що я померла… і зараз знаходжуся у раю з тобою, — промовила Ейва, втомлено поклавши голову йому на плече, коли стихія всередині неї вщухла.

— Так і є кохана… цей рай для тебе… — притулився він носом до її волосся.

Ліам вчив її жити заново. Він розповідав, як тепер функціонує цей світ, пояснював принцип автономних систем життєзабезпечення і переконував, що зовні все стало надто хаотичним, тому він і сховав її тут — у безпеці. Ранковий ритуал із мінеральними коктейлями та біогелями швидко став для Ейви буденністю. Хоча іноді, суто по-людськи, їй до божевілля хотілося відчути банальний, гіркий аромат заварної кави. Вона часто розглядала своє оголене тіло перед дзеркалом. Не помічаючи, як Ліам завжди стояв осторонь, скануючи її показники й аналізуючи дії. Що вона відчуває? Про що обмірковує? І коли, нарешті, почне ставити запитання... А вона неодмінно почне — він надто добре знав її аналітичний розум і жагу до істини.

— Ти знову ходиш по кухні, наче привид, і перевіряєш холодильник, — пролунав позаду тихий голос Ліама.

Він підійшов абсолютно безшумно, як і завжди, обхопив її талію ззаду і вмостився підборіддям на її плече. Від нього пахло свіжістю та ледь вловимим, до болю знайомим ароматом парфумів, які вона сама купувала йому на останню річницю весілля… сімдесят два роки тому.

— Я просто… не знаю. Це якось автоматично відбувається, — з нотками суму відповіла вона, відкидаючи голову на його міцні груди. — Цей кавовий ритуал зранку, наші вечері, довгі розмови у будинку на березі океану… Тепер усе це в минулому.

— Тому цей рай і був створений саме для тебе, для нас… Ми багато чого не встигли, Ейво, — абсолютно серйозно відповів він, повільно перебираючи пальцями пасма її волосся. Його поцілунок у шию змусив її здригнутися від приємного дрожу, — Якщо твоя нервова система зажадає кавових рецепторів — я налаштую систему синтезу на цей смак. Мені не важко.

— Налаштую систему синтезу… — сухо повторила Ейва, — Норма сьогоднішньої реальності, але звучить занадто штучно.

— Розумію. На тебе все тисне водночас. Я почув тебе, кохана, — перебив він її, стискаючи в обіймах сильніше, і поцілував у скроню, — Я відтворю для тебе все, що захочеш, аби тільки ти почувалася комфортно і щасливо…

— Мене ти теж відтворив? — раптом обірвала його Ейва, — Я теж… штучна?

У відповідь запала кількасекундна тиша. І Ейва вже знала: за цією мовчанкою ховається лавина приголомшливої правди.

— Ейво… — почав Ліам, — Я й не приховую, що збирав тебе буквально по шматках усі ці довгі роки. Хапався за кожну новітню технологію та розробку, яка з’являлася. Вони були для мене як якорі порятунку, що наближали нашу зустріч.

Вона вірила кожному його слову. Бачила, як його яскраві очі спалахують дикою, майже тваринною ніжністю щоразу, коли вона торкалася його. Він був її чоловіком, її захисником, єдиним зв'язком із реальністю. Сенсом її життя в цьому світі. Вона лише розвернулася до нього та поклала голову на груди.

— До речі, — продовжив Ліам, — Лана надіслала повідомлення, питала чи готова ти зустрітися з нею днями… просто посидіти разом, поговорити… якщо хочеш…

— Звісно. З радістю… тим паче, що я не маю ніяких термінових чи невідкладних справ… і навіть друзів, — відповіла трохи з сумом Ейва, не відриваючи голови від його грудей.

— Добре. Повідомлю їй, щоб подзвонила тобі, — і він поцілував її у маківку, стискаючи у міцних обіймах.