Раді Вас бачити!

Двері в квартиру не мали ні ручок ні щілин для замку, як біля ліфту.

— Спробуєш сама відчинити? — Ліам протяг їй кристал з ключем, — Система має твої дані також. Я про все подбав напередодні.

— Давай, спробую. Мені потрібно пристосовуватися до усього нового, — взяла вона до рук ключ, — Що з ним робити?

— Сенсорна зона вбудована в середину, просто проведи рукою і панель активується, а потім повтори те саме, що і я біля ліфту.

Після усіх її дій, система видала тихий підтверджувальний звук, замок розблокувався, і величезна біла панель дверей беззвучно від’їхала вбік, ховаючись прямо у стіні. Вони пройшли всередину. Ліам легким дотиком торкнувся гладкої скляної панелі, вмонтованої у стіну поруч із входом. Вона миттєво ожила, підсвітивши інтерактивний екран керування домом. Чоловік вимкнув режим привітання, і двері так само беззвучно повернулися на своє місце, відсікаючи їх від зовнішнього світу.

Ейва кинула швидкий погляд на монітор. На ньому висвічувалися камери спостереження з першого поверху та холу ліфта. Вона здогадалася, що цей пристрій виконує роль ультрасучасного домофона з минулого.

Ейва опинилася посеред вітальні, залитою сонцем від панорамних випуклих вікон, що виходили на прекрасні краєвиди безкінечних, засніжених гір, які потопали у хмарах. Та чудове бірюзове озеро, як з ідеальних фото.

Око відразу зачепилося за білий диван з парою круглих пуфів, маленький скляний столик між ними та величезний пухкий килим серед кімнати, як острів додаткового комфорту та затишку серед цієї білої та строгої стерильності.

Ейві відразу захотілося зняти взуття і занурити пальці в цей килим після усіх тих вражень, що вона пережила майже за половниу дня. Вона лежала горілиць, насолоджуючись спокоєм. Ліам пройшов за нею, поклав на столик свій кристал та інші речі й без зайвих слів приєднався до неї. Він ліг поруч. У кімнаті м'яко зазвучали звуки природи — тихий щебет пташок та далеке журчання води.

— Хочеш екскурсію квартирою зараз… — Ліам стишив голос, схиляючись над нею так близько, що вона відчула тепло його шкіри, — чи почнемо з чогось іншого?

Ейва повільно розплющила очі й подивилася на нього знизу вгору. На її губах з'явилася легка, загадкова посмішка. Вона повільно підняла руку і кінчиками пальців провела по його міцній лінії щелепи, спускаючись до шиї.

— Квартира почекає… Ти ж сам казав, що зазнав капітального апгрейду, — повільно проводячи пальцем вздовж лінії між грудей, — Тож... я б краще почала з екскурсії твоїм тілом. Хочу особисто перевірити всі твої нові «функції».

Погляд Ліама миттєво спалахнув хижим, гарячим вогнем. О так, такого повороту він не чекав, але цей виклик йому однозначно подобався.

— Це моя Ейва… справжня, — хрипко прошепотів він, перехоплюючи її долоню і притискаючи її до своїх грудей, під якими скажено калатало серце, — Ця екскурсія тобі точно сподобається. І у нас попереду ціла ніч для досліджень.

Він провів кінчиками пальців по її щоці, а потім підборіддю і схилився над нею для поцілунку. Він замкнув її уста в свої. Волога прохолода торкнулася її губ. Ейва обхопила його шию, притискаючись ближче, відчуваючи тепло тіла один одного. Її тут же охопило нестримне солодке бажання, що концентрувалося внизу живота. Вона відірвалася від поцілунку та підвелася на лікоть. Ейва потягла за ґудзик на його сорочці. Ліам однієї рукою з легкістю зірвав її з себе. Вона пройшлася кінчиками пальців по його татуюваннях на тілі, обводячи по контуру деяких візерунків. Потім приклала долоню до шкіри, вивчаючи її нову текстуру. На дотик вона відчувалася більш м’якішою та натуральною. Рука спустилася нижче, до косих м’язів. Під шкірою не тільки виднілися деякі капіляри та судини — вони натурально проступали та відчувалися на дотик. Ліам не квапив її і не заважав. Він давав вивчати своє тіло, його нового, спостерігав за її діями. Ліам тихо видихнув, коли її долоня зупинилася на його грудях. Його погляд, зазвичай такий стриманий і прохолодний, зараз став темним і гарячим. Він накрив її руку своєю, злегка притискаючи.

— Тобі подобається? — ледь чутно запитав він. У його голосі не було хвастощів, лише тихе, трепетне сподівання, що вона прийме його таким.

— Покажи на що ти тепер здатен! — підвела вона на нього очі.

Не встигла Ейва завершити, як Ліам м'яко, але дуже впевнено перемістив свою вагу, опиняючись над нею. Його рухи були настільки плавними, ніби гравітація цього світу взагалі над ним не владна. Долоні Ліама ковзнули під її талію, піднімаючи її ближче до себе, що у неї на мить перехопило подих. Він позбавив її від залишків одягу. Його губи знайшли її шию, ключиці, плечі, залишаючи за собою доріжку з палких, вимогливих поцілунків. У кожному його дотику, у кожному русі рук, що безпомилково позбавляли її від зайвого одягу, була така неймовірна точність і водночас шалена жага, якої вона ніколи раніше від нього не відчувала. Він ніби знав кожне її бажання ще до того, як вона сама встигала його усвідомити.

Його поцілунки спускалися все нижче, змушуючи її тіло вигинатися, ловлячи кожен ковток повітря. Коли Ліам опустився між її стегон, Ейва очікувала звичної, хоч і неймовірно ніжної близькості. Але те, що сталося далі, вибило землю у неї з-під ніг.

Вона не відчула звичного тертя чи дотику язика лише безконтактне лоскітливе пульсування. Її накрило дивовижне, майже невагоме відчуття... ніби повітря навколо неї раптом згустилося і перетворилося на гарячі, надшвидкі хвилі. Дріж почала хвилями розходитися по всьому низу живота, стегнах і навіть віддавати в поперек. Ейва відчула сильну пульсацію та внутрішній жар, який стрімко накопичувася. Це було схоже на ласкаве, вимогливе смоктання, яке пробивало глибоко всередину, торкаючись кожної нервової клітини одночасно. Ейва стогнала і вигиналася, але Ліам міцно тримав її, продовжуючи зводити її з розуму від насолоди.

Хвилі тепла і мікро-вакууму змінювали ритм: то ставали повільними й глибокими, змушуючи її затамувати подих, то частішали, перетворюючись на концентровану лавину задоволення. Мя’зи живота звело таким диким, солодким спазмом, якого вона ніколи раніше не відчувала.

Її тіло відгукнулося миттєво — оргазм наздогнав її так швидко й потужно, що вона з криком втиснулася в килим, повністю втрачаючи зв'язок із реальністю під дією цієї нелюдської, ідеальної технологічної пристрасті, що буквально паралізувало на кілька секунд.

Вона лежала нерухомо кілька хвилин, намагаючись зловити подих. Тіло ще пульсувало теплими, солодкими відголосками того, що щойно з нею зробив Ліам. Такого інтенсивного, такого… ідеального задоволення вона ніколи раніше не відчувала. Кожна клітина ніби співала. Але ця ідеальність і так само лякала.

— Я ніколи в житті не відчувала нічого подібного раніше, — прошепотіла вона хрипко.

— Я ж тобі казав, що мені є чим тебе здивувати… і це далеко ще не все, — поцілував він її в чоло, а кінчиками пальців проводив по чутливих місцях її тіла, — Хочеш продовження?

— Не зараз… в нас ще багато часу попереду… — трохи байдуже відповіла вона і відвела погляд у бік вікна.

За ним уже сідало сонце, заливаючи засніжені гори теплим рожевим світлом. Краса була майже нестерпною. А всередині неї все змішалося в клубок. Тіло ще тремтіло від насолоди, а розум кричав: «Занадто швидко. Занадто ідеально. Занадто…».

— Тебе щось бентежить, кохана? — взяв він її долоню та підніс до своїх вуст? Ліам завмер. Він завжди вловлював найменшу зміну в її серцебитті, у ритмі дихання, у напрузі м’язів.

— Забагато інформації за сьогодні, багато думок… я почуваюся… ніби мене вирвали з одного життя і вставили в інше, як нову деталь у досконалу машину. І я не знаю, чи ще є в мені щось справжнє. Чи це все вже… налаштовано.

Ліам мовчав секунду-дві — для нього це було довго. Потім притягнув її ближче, обіймаючи так, ніби хотів захистити від усього світу, включно з нею самою.

— Розумію, — м’яко сказав він, — Хочеш відпочити? Віднести тебе на ліжко?

Ейва кивнула, притулившись обличчям до його шиї. Від нього пахло теплом, трохи озоном і знайомим запахом парфум.

— А з нашої спальні такий самий гарний краєвид на гори?

— Звісно, любов моя. Можеш насолоджуватися гарними світанками та заходом сонця… і я буду поруч, коли тобі захочеться помовчати, або поговорити, або просто кричати в подушку.

Вона ледь помітно усміхнулася в його шкіру.

— Чудово. Тоді ходімо.

Ліам підхопив її наче пір’їнку та відніс до спальні, що розташовувалася праворуч від вітальні. Там дійсно було таке саме панорамне вікно замість стіни та велике зручне ліжко, що наче зависло у повітрі над підлогою. Дві полички по обидва боки ліжка, що виступали зі стіни; підсвітка та дзеркало у повний зріст на круглій підставці. Зі спальні йшли двері у велику гардеробну.

— Побудь зі мною, — промовила Ейва, коли Ліам поклав її обережно на ліжко.

— Навіть і не думав покидати тебе, — ліг він поруч за спиною і притулився до неї, затискаючи у обіймах, — Я буду завжди поруч. Як і завжди.

Вони так і лежали обійнявшись вдвох без одягу на льняних простирадлах. Ейва заплющила очі, вслуховуючись у тишу кімнати. Обійми Ліама ззаду відчувалися надійними, міцними і... теплими. Настільки теплими, що на мить можна було забути про складні мікросхеми та датчики, які зараз прораховували кожен її подих у нього під шкірою. Його груди мірно піднімалися й опускалися, імітуючи людське дихання — функція, створена виключно для того, щоб вона почувалася комфортно. Щоб вона не боялася.

Але в голові все одно пульсувала одна й та сама думка: Він чекав на мене сімдесят років. Сімдесят років самотності в цьому скляному замку серед гір, поки проходило життя повз усі ці роки. Вона відчула, як його пальці повільно, заспокійливо гладять її плече. Цей жест був настільки людським, що викликав сироти на шкірі.

— Ти надто голосно думаєш, кохана, — тихо промовив Ліам над її вухом, і його низький голос вібрував прямо в її тілі, — Твій пульс прискорився на дванадцять ударів. Щось не так?

Ейва ледь помітно зітхнула, розвертаючись у його обіймах обличчям до нього. Вона подивилася в його ідеальні очі, в яких зараз відбивався неоновий контур дзеркала.

— Від тебе нічого не приховаєш… Все ідеально, Ліаме. Навіть занадто, — вона підняла руку і торкнулася його щоки, проводячи пальцем по чітко окресленій лінії щелепи, — Просто... скажи мені. За всі ці сімдесят років... ти жодного разу не пошкодував про свій вибір? Ти міг перезавантажити систему, міг стерти пам'ять, почати спочатку. Чому ти дозволив собі чекати на те, що могло ніколи не повернутися?

Ліам не моргнув. Він перехопив її долоню та перевів її руку трохи лівіше — туди, де у людей б'ється серце. Під її пальцями завібрував тихий, ледь чутний гул його потужного реактора. Гарячий і безперервний.

— Моя програма має мільярди алгоритмів, Ейво, — серйозно відповів він, — Але в жодному з них немає функції «життя без тебе». Стерти мою пам'ять про нас — це те саме, що добровільно вимкнути моє живлення назавжди. Я не просто чекав. Я шукав найкращі шляхи порятунку для тебе. І якби знадобилося ще сотні років — я б не змінив жодного налаштування щодо тебе.

Вона дивилася на нього, і всередині все стискалося від дивного коктейлю зі страху перед цією нелюдською вірністю та шаленого, всепоглинаючого потягу до цього андроїда. Він був її фортецею. І водночас — її найбільшою загадкою.

— А ти хотіла б щоб я тебе забув? Але навіть якщо ти накажеш мені це зробити, я не виконаю твого прохання. Я зникну з твого життя, але буду твоєю тінню де б ти не була. Я завжди буду поруч. Пильнувати і захищати тебе. Я від початку був створений саме для тебе і маю чітку програму зробити усе, щоб ти почувалася щасливою будь якою ціною.

— Тоді... просто обійми мене, — прошепотіла вона, притискаючись ближче до його міцних грудей і закриваючись від усього світу, який лишився там, за панорамним вікном, — Не давай мені думати більше ні про що. Принаймні до ранку.

Ліам лише міцніше зімкнув руки на її талії, зариваючись обличчям у її біле довге волосся. Система зафіксувала повну синхронізацію їхніх тіл, і в цій високотехнологічній спальні нарешті запанувала тиша, яка належала тільки їм двом.