Раді Вас бачити!

Раптом в будівлі пролунав сигнал небезпеки. У той час як Ейва здригнулася, Лана поводилася досить спокійно. Вона увімкнула внутрішню систему зв’язку:

— Що трапилося? — досить холодно запитала вона.

— Атака зі східної частини міста, але у нас усе під контролем, — пролунало на іншому кінці.

— Чудово. Тримайте мене у курсі справ!

— Атака? Що відбувається за межами міста? Чому на місто напали і хто? — запанікувала Ейва.

— Радикали з "Анти-ші" постійно намагаються підірвати наші вишки електромагнітними імпульсами-глушилками або запустити магнітний резонанс, щоб збити частоту ботів. Але наша система безпеки найкраща у світі… — посміхнулася Лана, — Нам не має чого переживати.

— Радикали? Це якесь військове угрупування чи національний рух? І багато їх? — панікувала Ейва. Здавалося щойно її ілюзія занадто ідеального світу лопається як мильна бульбашка.

— Я б сказала мала групка схиблених людей, які абсолютно проти сучасних технологій, тому весь час атакують і намагаються зруйнувати цей світ, наче від цього щось зміниться у світі і їм стане жити краще від цього.

— А якщо вони справді запустять потужну магнітну хвилю… і все ваше місто просто завмре, наноботи зупиняться, андроїди вийдуть з ладу і все місто з технологіями просто перетвориться на кладовище металобрухуту!?

— Дорогенька, ти думаєш, я про це не подбала? — Лана лише заспокійдиво посміхнулася у відповідь, — Стіни цієї будівлі — це суцільна клітка Фарадея, сюди не проб'ється жоден імпульс. А наші з тобою наноботи... вони органічні. У них немає металу, який можна замагнітити. Мої вороги намагалися випалити мої заводи магнітними бомбами, але технології фотоніки та біо-інженерії вже давно зробили нас невразливими до таких дикунських методів підпілля.

— А як щодо Ліама та інших андроїдів… це ж суцільна сталь та дроти… — панікувала Ейва й далі, а її зіниці вже забігали у паніці.

— Про це тобі турбуватися немає чого взагалі. Для своїх «хлопців» я вже давно використовую замість сталі надлегкий і неймовірно міцний матеріал, який міцніший за алмаз і сталь у сотні разів. Вони легкі, тому андроїд не важить як тона заліза і рухається абсолютно безшумно і м'яко, як людина. Під їх штучною шкірою — переплетення еластичних джгутів зі спеціального полімеру, які стискаються та розтискаються під дією слабкого електричного або світлового імпульсу, як справжні людські м'язи, але в рази сильніші. Завдяки цьому його рухи плавні, а на дотик він пружний і м'який, а не твердий, як робот. Також, більше ніякої міді та кольорових кабелів. Інформація в їхніх тілах тепер передається за допомогою світла фотонів через прозорі гнучкі нитки, або іншими словами — через синтетичну нервову систему, яка імітує людську. Якщо Ліам отримає поріз, під шкірою замість іскор і дротів буде видно мерехтливі, наче капіляри, тонкі нитки, по яких пульсує світло. Полімерний гель або Біо-мастило, якщо точніше — синєвата рідина, яка циркулює по тілу у трубках, і виконує роль охолоджувача для процесора, мастила для штучних суглобів і одночасно переносить наноботів, які ремонтують андроїда. Тому, ні. Для них це також не загроза. Можеш не хвилюватися за свого коханого.

— Так, я встигла помітити ці зміни. Ліам став більш… людським!?

— Так! Бачиш. Я і моя команда намагалися втілити усе найкраще, щоб більше не відчувалася ця різниця між штучним та живим.

— Ти мене заспокоїла, — нарешті видавила посмішку Ейва.

— Більш того, вони тепер можуть навіть запліднити за бажанням… більш «природнім» шляхом замість ЕКО, — єхидно видавила Лана, — Ти ж розумієш, що я маю на увазі?

— Я тебе абсолютно зрозуміла, про що ти… — згадавши його здатність тепер еякулювати, усміхнулася Ейва.

— Я бачу, що ви добре провели час і він познайомив тебе з багатьма своїми новими функціями, — підмигнула Лана.

Ейва відчула, як до щік підкотила гаряча хвиля збентеження. Вона вже збиралася відвести погляд і якось віджартуватися, але слова раптом застрягли у горлі.

Світло в кабінеті не просто мигнуло — воно згасло миттєво, зануривши величезний офіс у напівморок. Панорамні вікна, які до цього м'яко затемнювалися від сонця, раптом стали абсолютно прозорими. Але найстрашнішим був звук: глибокий, низький гул, від якого завібрирували стіни, а підлога наче пішла з-під ніг. Сигнал небезпеки не увімкнувся. Натомість будівля відповіла мертвою, зловісною тишею.

— Що за…? — Лана різко піднялася, її пальці злетіли над сенсорною панеллю столу, але гладка поверхня залишалася темною й мертвою, — Головний щит? Бути не може…

Лана підбігла до внутрішнього зв'язку на стіні, але екран навіть не світився.

— Система не перейшла на резерв. Клітка Фарадея... вона знеструмлена, — у голосі Лани вперше прозвучала не просто тривога, а справжній, неприхований шок.

Ейва хотіла запитати, що це означає, але не змогла вимовити жодного звуку. Наступної секунди до кабінету докотилася невидима магнітна хвиля від атаки «Анти-ШІ», яка безперешкодно прошила хмарочос наскрізь.

Ейва скрикнула, але звук потонув у її власному горлі. Це було схоже на різкий удар струму, який пройшов через кожну клітину. Ноги миттєво заніміли, перетворившись на важкий, неслухняний камінь. По руках, починаючи від кінчиків пальців, розлилося відчуття штучного, пронизливого холоду, наче її кров раптово заморозили.

В очах спалахнули хаотичні яскраві спалахи, а обличчя Лани, яка стояла поруч, раптом почало розпливатися, перетворюючись на хитку мозаїку з кольорових пікселів. В голові Ейви виник нестерпний, тонкий писк. Органічні наноботи в її крові, позбавлені координуючого сигналу будівлі й приголомшені магнітним резонансом, замиготливіли, хаотично змінюючи ритм. Вони намагалися стабілізувати систему, але натомість викликали легку судому. Серце Ейви шалено пропустило удар, а потім застукало занадто швидко, борючись із раптовим спазмом.

Лана теж важко осіла на стілець, схопившись за голову. Її порцелянова шкіра на мить здалася сірою, а бездоганна постава зламалася під дією того ж частотного збою. Це тривало секунд десять — десять секунд повного паралічу і цифрового жаху, де Ейва почувалася не людиною, а зламаним механізмом.

Потім гул за вікнами нарешті почав вщухати. Магнітна хвиля пішла далі. А будівля знову засвітилася і увімкнувся сигнал тривоги. Крижане оніміння в тілі Ейви почало стрімко відступати, залишаючи по собі лише слабкість та дике тремтіння в колінах. Вона судорожно, жадібно вдихнула повітря, хапаючись за край столу, щоб не впасти. Світ знову набув чіткості, але серце все ще калатало десь у горлі.

— Вони... вони пробили нас? — ледь чутно прошепотіла Ейва, дивлячись на Лану, яка вже намагалася повернути собі самовладання, — То виходить не все так бездоганно і безпечно?

— Їм хтось «відкрив двері» навмисно, — просичала Лана, її очі люто блиснули, — Але вони недооцінили автономність моїх технологій, наноботи мають власний інтелект. Так, їх можна на секунду дезорієнтувати, збити з ритму, але вони миттєво адаптуються. З тобою все гаразд?

— Так, усе минуло... — Ейва судорожно вдихнула повітря, розтискаючи пальці. Системи повернулися в норму, але всередині все одно все стиснулося від тривоги.

В її голові спалахнув образ Ліама. Він досконалий, його не спалити магнітом. Але якщо навіть її органічні наноботи на кілька секунд увійшли в стан хаосу і збилися з ритму, то мільярди ботів у біо-мастилі Ліама, які щомиті керують кожним його рухом і мікросхемою, теж мали пережити цей секундний збій! А в умовах реального нападу та зради всередині будівлі, ці кілька секунд дезорієнтації могли стати вирішальними. Особливо, якщо нападники вирішили не зупинятися на цьому і почнуть діяти негайно. Поки його система адаптується та приходить до тями, він залишається вразливим для фізичної атаки радикалів там, у коридорі, зовсім один.

Лана вже роздавала накази холодно і чітко, але усі думки Ейви були зайняті Ліамом. Вона не могла втратити його зараз, коли щойно все налагодилося знову, з новим шансом на щасливе життя, яке у неї намагалися відібрати… вкотре. Вона кинулася до дверей, але щойно відчинивши їх, на порозі з’явився Ліам. Він був трохи дезорієнтований, але стояв на ногах.

— Ти як, кохана? — ледь вимовив він, намагаючись зчитати її внутрішній стан.

— Все вже добре. Ти як сам?

— Бувало і гірше, повір, — посміхнувся він, обіймаючи її, та притискаючи до себе. Наче захищав від усього світу у своїх міцних та люблячих обіймах.