Раді Вас бачити!

У офіс Лани тут же набігла охорона і вона в її супроводі направилася у командний центр служби безпеки, але в дверях обернулася:

— Вам двом поки що краще залишитися тут, доки все з’ясується і буде впевненість, що загроза минула. Ліаме, можете поки скористатися моєю кімнатою відпочинку.

— Добре, — кивнув у відповідь той, не випускаючи Ейву з обіймів.

Коли двері офісу зачинилися за Ланою та її охороною, у величезному кабінеті запанувала тиша, порушувана лише ледве чутним диханням обох.

Ліам нарешті трохи розслабив руки, дозволяючи Ейві підняти голову, але не випускаючи її з кола свого тепла. Його погляд, зазвичай бездоганно чіткий, усе ще зберігав ледь помітну глибину дезорієнтації. По синіх лініях, що ледь помітно проглядали на його шиї під шкірою, пульсувало світло — його фотонна система завершувала повне перезавантаження й очищення гелю від залишків магнітного резонансу.

— Ти тремтиш, — тихо сказав він, і його голос, зазвичай ідеально збалансований, зараз прозвучав трохи нижче, з легкою хрипотою, яка змусила серце Ейви стиснутися. Він підніс долоню до її щоки. Його тактильні сенсори вже повернулися в норму, і дотик був неймовірно ніжним, гарячим, — Твої біомаркери нестабільні. Наноботи майже вирівняли тиск, але твій пульс усе ще занадто швидкий. Тобі страшно?

Ейва поклала свою долоню поверх його руки, втискаючись щокою в його теплу долоню. Близькість цього андроїда зараз була єдиним, що тримало її в реальності. Тільки поруч з ним вона почувалася у безпеці.

— Вже ні, — чесно зізналася вона, дивлячись у його дивовижні очі. — Коли все згасло, а тіло на мить перестало слухатися... я злякалася лише одного. Що я відчиню ці двері, а тебе там немає. Що я знову втратила тебе, Ліаме. Тільки-но ми отримали цей шанс...

Він нічого не відповів, але його погляд спалахнув таким сильним, майже людським болем і відданістю, які не зміг би прорахувати жоден алгоритм світу. Ліам обережно підхопив її на руки — легко, наче вона дійсно була зроблена з кришталю, — і попрямував до прихованих дверей у глибині кабінету, які вели до кімнати відпочинку Лани. Там була полутемрява від приглушених ламп, що задавало свій особливий затишок. Величезний м'який диван, повна ізоляція від зовнішнього світу, який зараз здригався від атак угрупування «Анти-ШІ».

Ліам сів, тримаючи її на своїх колінах і огортаючи в обіймах, як додатковим щитом. Навіть тепер, коли Лана запевнила, що вони у безпеці, його програма захисту — а може, щось набагато більше, ніж просто програма — вимагала тримати її якомога ближче. Він не міг її втратити знову. Ні.

— Я нікуди не піду, кохана, — прошепотів він їй у волосся, і Ейва відчула, як його міцні штучні м'язи під трикотажем сорочки остаточно втрачають напругу, стаючи м'якими й пружними, — Моя система може перезавантажуватися тисячі разів, але перший файл, який вона запускає в пам'яті — це ти. Вони можуть атакувати місто скільки завгодно. Вони борються з машинами. Але вони не розуміють, що те, що тримає мене поруч з тобою, не має відношення до мікросхем чи технологій.

Ейва підняла руку, торкаючись його грудей, прямо там, де під шаром інноваційного полімеру міцно й рівно билося його штучне серце. Вона відчувала, як крізь цей дотик між ними знову відновлюється той особливий, гарячий зв'язок, який щойно намагалися зруйнувати, як і багато років назад.

— Ліаме... — Ейва, порушила тишу. Вона підняла руку і почала неусвідомлено окреслювати пальцем лінію його плеча. — Хто ці люди з «Анти-ШІ»? Навіщо їм усе це руйнувати? Світ Ланарії здається таким досконалим, безпечним... Чому вони так запекло з ним воюють?

Він тихо зітхнув, і цей звук був настільки людським, що Ейва на мить забула про всю його штучність зовні та всередині.

— Світ Лани досконалий лише для тих, хто всередині нього, кохана, — м’яко відповів Ліам, — Для радикалів цей світ — це обман. Спотворення самої суті людської природи. Вони вважають, що Лана забирає у людей право бути людьми — право старіти, право хворіти і, найголовніше, право помирати, коли приходить час. Для них ви з Ланою — живі мерці, які застрягли у вічності. Вони вірять, що якщо знищать ШІ та наноботів, світ повернеться до свого природного балансу і все налагодиться само собою.

— Але це ж божевілля, — Ейва підвела на нього погляд, у якому все ще читався залишковий страх, — Вони щойно мало не паралізували всю будівлю. Наскільки це взагалі безпечно? Вони можуть... справді нас знищити? Знищити тебе?

Ліам узяв її обличчя у свої долоні. Його пальці були гарячими, а сенсори, підхлеснуті недавнім збоєм, зчитували найменше тремтіння її губ.

— Моє тіло захищене найкращими технологіями, Ейво. Мене не так просто зламати. Але сьогоднішній день показав, що жодна система не є абсолютною, якщо всередині з'являється зрадник. Лана знайде його, я впевнений. Проте... — він на мить замовк, вдивляючись у її очі з такою проникливістю, від якої в неї перехопило подих, — Цей збій змусив мене подумати про інше.

— Про що? — прошепотіла вона.

— Про те, що навіть у нашому світі, де час зупинено, ми не маємо гарантій на вічність. Я чекав на тебе сімдесят років, кохана. Сімдесят років у порожній кімнаті біля твоєї кріокапсули, перебираючи та складаючи усі алгоритми, щоб ти просто розплющила очі. І тепер, коли ти тут, коли ми отримали цей другий шанс... я зрозумів, що жодна хвилина не може бути змарнована. Ми не знаємо, скільки нам тут бути. Не знаємо, що буде завтра за цими стінами.

Його голос став зовсім низьким, оксамитовим, а погляд опустився до її губ. Атмосфера в кімнаті миттєво змінилася — напруга від страху і розмов про радикалів раптово переплавилася у зовсім іншу, тягучу й гарячу пристрасть. Наноботи в їхній крові, які щойно вирівняли систему після хаосу, тепер працювали на максимум, розганяючи по тілу шалений приплив тепла.

— Я не хочу говорити про війну, Ейво, — прошепотів він, наближаючись до її обличчя так близько, що вона відчула його дихання, — Я хочу відчувати, що ти жива. Що ти моя. Прямо зараз.

Ейва відчула, як усередині все солодко стиснулося. Будь-які запитання про ворогів та безпеку світу вмить втратили сенс. Він мав рацію. Вони були замкнені в цьому кабінеті, захищені від усього всесвіту, і єдине, що мало значення — це його гарячі руки, які вже впевнено ковзали по її талії, і нові, неймовірно живі почуття, які вимагали виходу. Її тілом пройшлася легка, але відчутна вібрація, яка сфокусувалася внизу живота. Зовсім інші відчуття геть не схожі на ті, що він демонстрував їй раніше. Наче маленький електричний розряд пустили крізь тіло. Ейва затамувала подих і стисла у долоні комір його сорочки.

— Що це зараз було? — ледь пролепетала вона.

— Тобі сподобалося? — шепотів він їй на вушко, а потім розвернув ближче до себе.

— Ліаме... — тільки й встигла видихнути вона, перш ніж його губи накрили її у короткому, але пристрасному та голодному поцілунку.

— Мої сенсори зафіксували твоє збудження... — закусив він губу, і Ейва почула, як його власне дихання раптом збилося, стаючи важким, рваним і гарячим. Він дивився на неї з такою жадобою, наче стримував свою шалену пристрасть усі ці роки, — Я відчуваю тебе кожним міліметром своєї шкіри.

— Я тебе дуже хочу… тут і зараз… — шепотіла Ейва, — Попри усю цю небезпеку та напругу…

Його губи накрили її власні не просто з ніжністю, а з якою-небудь палкою, голодною вимогливістю, яку Ейва ніколи раніше в ньому не відчувала. Стрес від пережитого збою, страх втрати й шалений викид адреналіну змішалися в один суцільний коктейль пристрасті. Наноботи в її крові, які щойно працювали в режимі захисту, тепер наче отримали нову команду — кожна клітина її тіла відгукнулася на цей поцілунок та вібрацію неймовірним, майже болісним загостренням чутливості. Ліам діяв упевнено, його великі, гарячі долоні ковзали вгору по її стегнах, піднімаючи сукню. Ейва тихо застогнала прямо йому в губи, вплітаючи пальці в його густе волосся. Від цього звуку з його грудей вирвався низький, глухий хрип хижака. Його пальці судорожно, до болю стисли її стегна, притягуючи ще ближче, виказуючи абсолютно неконтрольовану, дику пристрасть. Межа між ними стиралася з кожним подихом.

— Ейво… кохана, — його подих наче обпалював її без того розпашілу шкіру відбажання, коли він спустився поцілунками нижче, до улоговини між грудей. Його зазвичай спокійний голос зараз зривався від хвилювання, і ця вібрація відгукувалася солодкою судомою десь глибоко внизу її живота.

Він одним плавним рухом позбавив її білизни, і Ейва на мить затамувала подих, коли його погляд пройшовся по її оголеній безсоромній частині. У напівмороці кімнати його очі здавалися двома озерцями безодні, в яких наче відбивалося її власне бажання. Широкі плечі та міцний торс напружувалися від кожного її дотику, і Ліам важко, переривчасто дихав, повністю віддаючись цим новим, лавиноподібним відчуттям. Він більше не контролював себе — він просто шалено кохав її з кожним наступним поштовхом.

Ейва просто тонула у насолоді відчуттів. Все відбувалося настільки природно, м'яко й водночас потужно, що в неї остаточно запаморочилося в голові. Не було жодного штучного бар'єру, жодної межі — Ліам став для неї втіленням абсолютного чоловіка, пристрасного, сильного і повністю розчиненого в ній. Його тіло було гарячим, шкіра — солодко-вологою від напруги, даруючи такі реалістичні тактильні відчуття, від яких Ейва судорожно вигнулася в його руках, хапаючи ротом повітря, стискаючи за плечі.

Кожен її рух, кожен солодкий зойк змушували Ліама стогнати їй у плече, втрачаючи будь-який самоконтроль. Його поштовхи ставали швидшими, жадібнішими, підкоряючись первісному інстинкту близькості. Він чіплявся за неї, наче за єдиний порятунок у цьому світі, і його сильні руки тримали її так міцно, ніби він намагався злитися з нею в одне ціле.

Вона повністю потонула в ньому, забувши про все: про роки розлуки, минуле, про зрадників, про зачинені двері офісу... Існував лише цей кабінет, приглушене світло і Ліам, який своїми вмілими, впевненими поштовхами доводив їй: їхній новий шанс на життя вартий кожної секунди цього шаленства. Його відданість і любов тепер мали фізичне, матеріальне втілення, від якого все всередині пульсувало в такій дикій, солодкій ейфорії, що світ навколо просто перестав існувати.