Раді Вас бачити!

Не дивно, що Емерсон дізнався про рожеві троянди. Урешті-решт, на заставці мого ноутбука — відро, наповнене ними. Я знаю, це кліше, але вони такі запашні, а їхній ніжно-рожевий відтінок — м’яке нагадування про ніжність, про любов, яка лише починає пробуджуватися. І це правда: наші стосунки почалися — і так само раптово обірвалися.

— Ти ж розумієш, що вчинив неправильно? І наступного разу одного букету буде замало, — сказала я, насупившись і дивлячись на Емерсона.

— Так, — відповів він, уловивши підтекст.

— Я знаю, що в тебе були причини, але ти нічого не пояснив. Це боліло ще більше. Тож… як ти збираєшся це виправити?

— Ти ж мене пробачила, правда? — він надав обличчю максимально невинного виразу, що якимось чином лише ще більше мене роздратував.

— Час покаже. Ти на випробувальному терміні.

Суспільство часто вважає, що чоловіки схильні використовувати вибачення як швидке рішення — пластир, який нібито має все владнати, не торкаючись кореня проблеми. Річ не в тому, що всі вони вірять, ніби просте «пробач» стирає все з чистого аркуша. Навпаки — багатьом чоловікам складно навіть вимовити ці слова, бо в цей момент вони почуваються вразливими й оголеними. Але справжня критика починається після: коли за вибаченням не йде жодних реальних змін. Є страх, що вибачення стає показовим жестом — способом уникнути конфлікту, а не зобов’язанням до зростання. Фраза «ти на випробувальному терміні» влучає точно в ціль: вона перекладає відповідальність на нього — довести зміни діями, а не словами.

— Чудово. Як колись сказав французький мемуарист Роже де Бюссі-Рабютен: «Відсутність для любові — те саме, що вітер для вогню: слабкий гасить, сильний розпалює», — сказав він, упіймавши мій погляд, і додав: — Гаразд, я зрозумів. Але скільки триватиме цей випробувальний термін?

— Я ще не вирішила. Мені потрібно розібратися, що я насправді до тебе відчуваю.

— Не думаю, що тобі це складно. У тебе таке враження, ніби на тобі табличка: «Я люблю лише Емерсона».

— Що?! — я легенько вдарила його по спині, а він зігнувся, удаючи біль, ніби я вдарила щосили. А потім раптом випрямився й навис наді мною.

— То ти мене поцілуєш, чи ми так і стоятимемо?

— Ти мене кохаєш?

— Хіба ти не бачиш табличку? Я кохаю лише тебе.

І якби я брехала, Емерсон би це знав.

— Наскільки? — він усміхнувся.

— А як ти думаєш?

— Я все одно кохаю тебе більше, — прошепотів він, торкнувшись моїх губ. — Пропоную продовжити цю розмову в спальні.

* * *

Ми прогулювалися набережною, спершись на перила й дивлячись, як по річці біжать м’які хвилі. Людей довкола завжди було багато: рибалки, пари, батьки з дітьми. Я згадала, як у дитинстві ходила на риболовлю з татом. Я ніколи нічого не ловила — і була цьому рада. Мені завжди було шкода риб.

Ми відійшли подалі від натовпу й рибалок.

— Твоє бачення перстня нагадало мені одну людину.

— Кого?

— Мого батька. Він досліджував перевертнів і все, що з ними пов’язано, — сказав Емерсон, помітивши мій здивований погляд. — Це було ще до мого народження. Так мені розповідала мама. Я навіть знайшов його старі наукові записи. Коли я був малим, мене іноді водили до нього, і він розповідав мені історії про Братство.

— Де він зараз? Яке ще Братство?

— Спершу його помістили до психіатричної лікарні. Люди вважали його божевільним. Він намагався довести, що існує організація під назвою «Братство Місячних Вогняних Драконів». Йому ніхто не повірив. Мій вітчим переводив його з одного санаторію до іншого кожні два тижні. Я приїхав запізно — його вже перевели на інший континент. Саме тоді й почалася моя власна пригода. Спершу мене прийняли за шпигуна, бо я прибув без жодних офіційних документів, але згодом у всьому розібралися. Я не міг сказати справжню причину свого візиту.

Мій батько знав про Братство більше, ніж будь-хто інший. Я провів із ним кілька тижнів. Зараз він багато спить — щось на кшталт гіперсомнії, — тож щодня розповідав мені зовсім небагато. Зрештою він згадав, де сховав записи й документи, які доводили існування Братства. Я не зміг забрати його з собою, але записав усе на камеру.

— Перстень із драконом — це символ належності до Братства?

— Один із символів. Після того як мого батька визнали психічно хворим, на рахунок, який мама відкрила на моє ім’я, почали надходити великі суми грошей. Коли мені виповнилося вісімнадцять, я отримав до нього доступ. Спершу жив на широку ногу. Потім заспокоївся. Купив акції п’яти компаній — чотири з них стали надзвичайно успішними. Я й досі інвестую і час від часу торгую на біржі. Моя інтуїція ніколи мене не підводить. Мені завжди щастило.

— Ну, тепер зрозуміло, звідки в тебе гроші. А я вже почала думати, що ти пограбував банк, — сказала я після короткої паузи. — Мені шкода, що так сталося з твоїм батьком.

Ми стояли мовчки, дивлячись на воду, аж раптом Емерсон підійшов і обійняв мене.

— Я просто радий, що тепер у мене є ти.

Я отримала лист із посиланням на відео. Відкрила його. Камера була спрямована на чоловіка з повністю сивим волоссям, а глибокі зморшки на його обличчі розповідали історію важкого життя. Він виглядав значно старшим, ніж, імовірно, був насправді.

— Тату, розкажи мені про Братство Місячних Вогняних Драконів.

— Я почну з самого початку. Дракон — це давній символ. Він уособлює і добро, і зло, життя й смерть, вічне та минуще. Його образ поєднує чотирьох тварин: крила птаха, лапи тигра, шию змії та роги оленя. Він символізує єдність чотирьох стихій. Це істота первісного хаосу. Дракон — охоронець сакрального знання. Золото означає мудрість, силу й просвітлення. Дракон уособлює приховані істини, безмежну міць, трансформацію та ритми природи. Це найвищий учитель магії й пророцтва.

— Вибач, а можна простіше? — перебила я.

— Простими словами: члени Братства Місячних Вогняних Драконів — це перевертні. Але обдаровані.

— Що?!

— Вони не просто перетворюються на звірів. Вони здатні мімікрувати під будь-яку людину — повністю переймати її особистість і спогади. У своїх ритуалах Братство використовує стихійну магію. Їхня місія — хаос. Вони всюди, але приховані. Я сумніваюся, що їх узагалі можливо знищити.

— Ми хоча б можемо спробувати витіснити їх із цього міста й сусідніх, — сказала я. — Як відрізнити звичайного перевертня від обдарованого?

— Братство діє тонко. Вони завжди на кілька кроків попереду. У людській подобі ти їх не впізнаєш — вони ідеально копіюють своїх жертв. Але в звірячій формі їх можна розпізнати: очі світяться яскраво-червоним, зі вертикальними чорними зіницями.

— Ні… цього не може бути… тільки не той перевертень із мого дитинства! — вихопилося в мене, і я різко повернулася до Емерсона.

— Що? Ти бачила такого? — Емерсон був приголомшений.

— Так, — відповіла я й розповіла йому все про той випадок із мого минулого.

Це був вихідний, і Емерсон вирішив підбадьорити мене.

— Я знаю, що момент не ідеальний, але вся моя родина чекає, щоб познайомитися з тобою.

Я запанікувала. Уся родина Емерсона — перевертні. У них свої традиції й звичаї. Як вони поставляться до його вибору? Я не була впевнена, що готова. Здавалося, що це надто рано. Та Емерсон уже познайомився з моїми батьками. Вагалася, але заради нього сказала:

— Добре. Поїхали.

Ми їхали мовчки. Я дивилася у вікно, намагаючись уявити, якою буде ця зустріч. Емерсон перелічував усіх родичів, які там будуть. Я прокручувала в голові різні сценарії. Жоден із них не завершувався добре.

Їхній дім був не просто будинком — це був розкішний маєток ідеальної симетрії, у неокласичному стилі, популярному з XVII до XIX століття. Чисті, елегантні лінії без зайвих деталей. Здавалося, ніби я потрапила в Стародавню Грецію чи Рим. Довкола — доглянуті квітники.

Життя Емерсона оберталося навколо великої родини з кількох поколінь. Тут жили його вітчим, мати, сестра й зведений брат. А ще — брат вітчима з дружиною, їхня племінниця та дідусь із бабусею Емерсона. Для перевертнів, які зазвичай або самітники, або живуть у тісних зграях, така розгалужена й змішана родина була великою рідкістю.

Нас було одинадцятеро разом зі мною. Вітчим Емерсона був поважним чоловіком років п’ятдесяти п’яти. Емерсон дуже на нього скидався — те саме темне волосся, ті самі очі, подібна лінія щелепи й носа. Можна було подумати, що він його рідний батько. Мати Емерсона, Кетрін, була тендітною й елегантною, з виразними рисами — темним волоссям і великими блакитними очима. Його дядько також мав темні очі, але був нижчим зростом. Навіть дідусь із бабусею виглядали вражаюче підтягнутими для свого віку.

Із сестрою Емерсона, Карлою, ми одразу порозумілися. А от його кузина Ілона навіть не намагалася приховати неприязнь — холодні погляди й стиснуті губи щоразу, як вона дивилася на мене.

Ми зібралися на вечерю в вітальні, що нагадувала королівську залу. Дідусь і бабуся сиділи на чолі столу. Родина Емерсона — праворуч від дідуся, а сім’я його дядька — праворуч від бабусі. Усе було надзвичайно вишукано — мов у вищому світі. Слуги, дворецький, охорона. Я почувалася не на своєму місці.

— Лейла не знає всього про перевертнів. Ми повинні знайомити її поступово. Я вірю, що незабаром вона стане частиною родини, — тепло сказала Кетрін. Вона мені одразу сподобалася.

— Середній вік перевертня — від двохсот до двохсот п’ятдесяти років. До сімнадцяти-дев’ятнадцяти років розвиток майже не відрізняється від людського, але потім значно сповільнюється. Перевертень може виглядати на тридцять понад сто років, — пояснив Мікель, дядько Емерсона. Я замислилася: Емерсон усього на два роки старший за мене. Але виглядатиме так ще ціле століття.

— Спершу варто спитати Лейлу, чи готова вона до нового життя. Перетворення болісне. І спочатку воно не добровільне — воно пов’язане з Місяцем, — сказав Фредерік, вітчим Емерсона, явно не в захваті від його вибору.

— Ну, це все одно краще, ніж бути вампіром. Раціон веселіший, і регенерація — приємний бонус, — спробувала пожартувати я.

— Я любитиму будь-кого, кого обере мій син. Але до вибору моєї доньки я ставитимуся значно прискипливіше, — усміхнулася Кетрін.

— Дозволь мені залицятися до тебе, — раптом сказав Райлі, брат Емерсона.

— Залицятися? Вона вже має залицяльника. І другий претендент теж тут! Чудово, Райлі — вже замінюєш Ембер? — різко кинула Ілона.

— Ілона! — осмикнув її батько.

— А що? Я не можу захистити свою найкращу подругу?

— Будь ласка, роби це тихіше, — зітхнув Мікель.

— У нас бувають вечори настільних ігор — приєднуйся якось, — тепло запропонував дідусь Емерсона. — А моя люба Одрі скоро виступатиме в театрі. Ми залишимо для тебе квиток.

— Дякую, це звучить чудово.

Бабуся Емерсона була неймовірно енергійною — акторка, танцівниця. Старіння перевертнів мало свої переваги.

Вечеря була незручною. Не жахливою, але й не приємною. Я відчувала, що мене прийняли не до кінця. Ембер, попередня дівчина Емерсона, усе ще була у них на думці. Принаймні мати й сестра були доброзичливі. Вітчим — надто закритий, щоб його прочитати. А Райлі… проявляв до мене надто велику зацікавленість.

Згодом я вийшла подихати повітрям — і Райлі пішов за мною.

— Не хвилюйся. Ти мені подобаєшся. Якщо з Емерсоном не складеться, я займу його місце.

— Ти ще самовпевненіший за Емерсона, — усміхнулася я.

— Я кращий за Емерсона. Я міг би це довести.

— Дякую, але ні. Я хочу лише Емерсона.

— Ти так кажеш зараз. Ти віриш у кохання з першого погляду? Я саме так у тебе й закохався. А Емерсон спочатку тебе ненавидів.

— Насправді ми вперше зустрілися в дитинстві. Тоді я йому теж подобалась.

— Це не рахується. Як можна довіряти чоловікові, який вивчав тебе заради помсти?

— Я й не довіряла йому одразу. Він це заслужив.

— Ти впевнена, що він тебе не обманює? Що досі не виконує свій план?

— Я впевнена.

Та щойно я це сказала, в серце закралася тінь сумніву. Я завжди надто легко довіряла Емерсону. Якби я слухала розум, діяла б інакше. Але я слухаю серце — а воно завжди каже одне й те саме.

Пізніше всі розійшлися по кімнатах. Нам з Емерсоном дісталася його спальня — світла, простора, мінімалістична, як і весь будинок. Ліжко, шафа, письмовий стіл. Я ходила кімнатою, розглядаючи фотографії на стінах.

— Як думаєш, твоїй родині я сподобалася? — запитала я.

— А це важливо? — Емерсон лежав на ліжку, заклавши руки за голову.

— Звісно. Якщо твоя родина мене не прийме — це серйозна проблема.

— Ну, дідусь, бабуся, мама, сестра й брат тебе прийняли.

— Тобто вітчим — ні.

Я лягла поруч із ним.

— Йому просто потрібно трохи більше часу.