Раді Вас бачити!

Еліза довго стояла біля дверей кухні, не наважуючись зайти.

Нора сиділа за столом і щось записувала в блокнот. Поруч лежав список продуктів, які вона хотіла купити наступного дня.

Побачивши Елізу, вона відклала ручку.

— Щось потрібно?

Еліза похитала головою, але не пішла.

— Норо…

— Я слухаю.

Дівчина стиснула в пальцях маленький складений папірець.

— Моя сестра залишилася одна в квартирі.

Нора одразу насторожилася.

— Крісті?

Еліза кивнула.

— У нас майже не було їжі. Я… не знаю, чи вона зараз щось має.

Вона опустила погляд.

— Можеш забрати її?

Нора кілька секунд мовчала.

Не перепитувала, чи Еліза впевнена.

Не казала, що все вирішить.

Просто простягнула руку.

— Дай адресу.

Еліза поклала папірець їй у долоню.

Нора розгорнула його.

На клаптику паперу нерівним почерком була написана адреса.

— Вона знає, що я приїду?

— Ні.

— Добре.

Нора підвелася.

— Тоді спочатку я поговорю з нею.

Еліза здивовано подивилася на неї.

— Ти забереш її?

— Якщо Крісті погодиться, — спокійно відповіла Нора.

Еліза на мить завмерла.

Саме ця відповідь чомусь зачепила її найбільше.

Не «я заберу».

Не «вона житиме зі мною».

А «якщо Крісті погодиться».

— Дякую.

Нора лише кивнула.

— І Елізо?

— Так?

— Ти правильно зробила, що сказала мені.

Еліза вперше за весь вечір усміхнулася.

Нора склала папірець і поклала його до кишені.

— Я поїду зараз.

І цього разу Еліза не відчула страху.

Вона просто знала: Крісті більше не буде сама.

Нора зрозуміла, куди саме вона приїхала, ще до того, як побачила потрібний будинок.

Район зустрів її гучними голосами й різким запахом алкоголю.

Біля під'їздів сиділи компанії. Хтось голосно сміявся, хтось сперечався. На лавці неподалік чоловік тримав у руці шприц, навіть не намагаючись приховати його.

Будинки навколо виглядали занедбаними. Подекуди облупилася фарба, на вікнах висіли старі фіранки, а біля деяких під'їздів роками, здавалося, ніхто не прибирав.

Нора стиснула кермо.

Тепер вона розуміла трохи більше.

Тут жили Еліза і Крісті.

Її серце неприємно стиснулося.

Вона уявила двох дівчат, які поверталися сюди після всього, що з ними відбувалося.

— Господи… — тихо видихнула Нора.

Вона припаркувала машину, взяла пакет із їжею та піднялася сходами.

На потрібному поверсі зупинилася перед старими дверима.

Постукала.

Тиша.

Постукала ще раз.

— Крісті?

Жодної відповіді.

Нора почекала кілька секунд.

— Крісті, ти мене не знаєш, але твоя сестра Еліза попросила мене тебе забрати.

За дверима щось тихо зашурхотіло.

— Еліза?

Голос був настороженим.

— Що з нею?

— З нею все добре. Я забрала її до себе.

Нора підняла пакет.

— І купила нагетси з картоплею фрі. Ти таке їси?

За дверима запала тиша.

А потім шлунок Крісті зрадницьки озвався гучним бурчанням.

Нора ледве стримала усмішку.

— Здається, це була відповідь.

Крісті кілька хвилин вагалася.

— Для чого ти її забрала?

Нора не відповідала одразу.

— Чому ти це робиш?

— Тому що колись я сама тікала від секти, у якій убили моїх батьків, — тихо сказала Нора. — І тоді мені ніхто не допоміг.

Вона подивилася на двері.

— Я не можу залишити вас самих.

Клацнув замок.

Двері прочинилися.

Крісті виглядала настороженою й виснаженою. Нора не стала розглядати її занадто довго. Просто простягнула пакет.

Крісті одразу забрала його.

— Дякую…

Вона пропустила Нору всередину.

Щойно двері зачинилися, Крісті відкрила пакет і почала їсти.

Швидко.

Надто швидко.

Нора кілька секунд мовчки спостерігала, а потім м'яко усміхнулася.

— Не поспішай, а то подавишся.

Крісті сповільнилася лише на секунду, а потім знову взялася за їжу.

Нора дістала пляшку води.

— Ось. Тут ще вода.

Крісті вихопила її майже так само швидко й почала жадібно пити.

Нора нічого не сказала.

Лише подивилася на майже порожній пакет.

Вона вже здогадувалася, що Еліза не перебільшувала.

Крісті справді була голодною.

— Я вже по дорозі домовилася щодо паспорта, — сказала Нора, коли дівчина трохи заспокоїлася. — Завтра підемо до лікарні.

Крісті завмерла.

— До лікарні?

— Так. Тебе потрібно повністю обстежити.

Нора сіла навпроти.

— Добре, що до завтра паспорт уже буде готовий. Тож не хвилюйся. Спочатку лікар, потім поїдемо додому.

Крісті опустила очі на пляшку води.

— А якщо я не хочу?

Нора спокійно відповіла:

— Тоді скажеш мені.

Крісті підняла погляд.

— І ти не змусиш?

— Ні.

Нора усміхнулася.

— Але я дуже переконливо запропоную.

На обличчі Крісті вперше з'явилася ледь помітна усмішка.

І Нора зрозуміла: цього вечора вона забере додому не просто дівчину, яку попросила врятувати Еліза.

Вона забере Крісті.