Раді Вас бачити!

А Герман Гайда вдягнув свій найкращий вуличний прикид, роздивився себе у дзеркалі, потім матюкнувся й пішов на вулицю. Вранішні ліки він прийняв і зараз майже зовсім не відчував болю.

День був доволі похмурий, та й що взяти з середини осені? Чоловік з сумом подивився на старий двір, підійшов до свого BMW й сів за кермо. Від минулого життя у нього не залишилось нічого: ні здоров’я, ні щастя, ні родини. Правда, був син і оця чудова машина. Ну, не міг він собі й досі відмовити в щасті, поганяти містом на класному кросовері.

І навіть вредні сусідки, що вічно лаялись за припарковані у дворі авто, ніколи не намагалися кричати на старого дідугана. А для місцевих пацанів було за щастя хвастатись перед дівчатами тим, що поруч з ними живе легенда.

Герман зробив добре кільце по району й заїхав у двір ЖЕКу. Він пішов до диспетчерської й запитав у тамтешньої жінки про Толіка-сантехніка.

– А що той козел не так зробив? – відразу скрикнула вона. – Германе Борисовичу, я Вам зараз іншого покличу, бо ту тварюку начальник сьогодні звільнив. Десь тут тягається ще п'яний, речі збирає.

– Та, ні. Іншого не треба, я йому грошей за кран винен. Може покличете? – щось своє задумав старий.

– Я б і покликала та не можна мені від пульта відходити. Раптом щось термінове... Миколо! Ти не бачив приблуду Блощицького. Тут його шанована людина чекає, – командирським голосом покликала когось диспетчерка.

Хлопець покрутив головою навкруги й пронизливо свиснув:

– Толяне, а йди но сюди! Ось, зараз підійде.

– Дякую, хлопче! – кивнув вихованому парубку Гайда. А далі навіть кашкета від подиву зняв. У його бік йшла парочка, яку годину тому показував у телефоні підполковник Крук.

Толіка дещо хитало, хоча то був його нормальний стан. А за руку йому вчепилася горе-дружина, товста й гидка баба.

– Шо, діду, кран знову потік? Так я тут уже не працюю... Все, гаплик! Кажуть, що я їм не підходжу, – гидко розсміявся звільнений сантехнік. А Віра зірвала з нього бейсболку й почала гамселити по обличчю зі словами:

– Ти ханига чортів! Ніде втриматися не можеш! Тещину пенсію навіщо, тварюко, пропив? За який хрін вона ліки купить?

– Пішла в дупу, корова пришиблена! – відбивав її удари Толік, а Герман Гайда дивився на цю потворну сцену й поки не розумів, що Господь підказує йому зробити? Невже все аж так просто у цьому житті?

– Що важкий день, молодята? – криво посміхнувся Герман і згадав прекрасну пару, якій ці нелюди завдали стільки горя, а потім у нього слова наче самі вирвалися: – Може вас кудись підкинути?

– Га-га! На чому, на велосипеді, діду? – відібрав у своєї благовірної брудну бейсболку Толік і начепив на голову.

– Чому ж на велосипеді. У мене Беха є, – кивнув Гайда у бік свого авто.

– У тебе, Беха? Та не сміши троєщинських псів, – знову показав діряві зуби Толік.

Тоді Гайда натиснув сигналку, що тримав у руці. Кросовер миттю підморгнув і відізвався господарю.

– Ого! Тоді підвези. Тільки нам на правий берег треба. А ще я сьогодні без грошей, – ляснув себе по кишенях колишній гидкий збоченець.

– Нічого, у мене сьогодні акція. Провезу з вітерцем! – зітхнув Герман і чомусь уважно подивився на сіре осіннє небо. Потім сів за кермо і впустив гидку парочку на заднє сидіння.

Гонщик ще не вірив у такий дивний збіг. Наче саме небо допомагало йому здійснити правосуддя, якого не може виконати підполковник Крук. Гайда мчав проспектом Шухевича і чим ближче він під’їжджав до Північного мосту, прискорював швидкість.

– Ну ти й ганяєш, діду! – заздрісно покрутив головою Толік і то були останні його слова у цьому бридкому й негідному житті.

Блискучий, гарно вимитий позашляховик, пілотований легендою радянського автоспорту Германом Гайдою, на прізвисько Ракета, на швидкості близько двохсот кілометрів, пробив невисокий бордюр і з усього розмаху здійснив свій останній політ над Дніпром.

Темна вода широкої ріки миттю прийняла в свої обійми душу раба Божого Германа, а разом з ним паскудну парочку тварюк, що помилково з’явилися на світ під чарівним небом Києва.

Наступного дня директор відділення приїхав з наради від начальства злий, мов чорт. Спочатку він кричав на когось із касирів, потім дісталося службі охорони. Останнім він викликав Вадима й довго виносив йому мізки уявними проблемами. Та старший аналітик уже давно звик до подібних нюансів і сприймав гнів начальства філософськи. Пізніше Вадим Георгійович скликав своїх підлеглих і скоро відділення банку запрацювало у звичному ритмі.

Підполковник Крук у своєму кабінеті намагався зосередитись на виборі нових камер, як його покликав Кеш. Начальник служби охорони закрив ноутбук і пішов почути від комп’ютерного генія щось новеньке.

– Ви присядьте, Яновичу, на хвилинку, – попрохав його сисадмін і додав: – Ви новини вчора дивилися? Хоча може по центральних цього й не показували. Я зробив для Вас запис з кримінальних...

– Та що в тебе трапилося, хлопче? – зітхнув начальник охорони.

– Це скоріше у Вас. Ось, – і Кеш запустив запис з Магнолії ТV:

«... репортаж нашого кореспондента Сергія Зубова з місця ДТП. Вчора, 22 жовтня, в районі Північного мосту загинув легендарний гонщик двадцятого століття - Герман Гайда. Його кросовер вже підняли з води. В салоні знаходилися ще дві невстановлені особи, без ознак життя. Відомо, що спортсмен останнім часом тяжко хворів і, скоріше за все, не справився з керуванням. Розпочато слідство...»

Ось тепер Крук сів. Ноги його затремтіли, а голова пішла обертом.

– Сорі, за такі сумні новини, Яновичу. Я знаю, що ви були давніми друзями, але це ще не все. Я покопав тут трохи записи з навколишніх камер і дещо знайшов. Ви будете зараз приємно здивовані. Бо на задньому сидінні його кросовера потонула наша гидка парочка Блощицьких - Анатолій і Віра.

– Що? Кеш ти впевнений? – аж скрикнув В’ячеслав Янович і встав.

– Ну, не на 100%, а десь на 89, – підтвердив хлопець. – Я такими речами не жартую.

– От же ж старий дурень! Він їх таки знайшов... – вирвалось у підполковника.

– А він їх шукав? – здивувався Кеш.

– Забий на це, малий. Я розберуся. Дякую!

Підполковник Крук прямував сходами нагору та шепотів собі під ніс дуже дивні та, на перший погляд, геть відсторонені речі:

– От тепер живи щасливо, Вадику! Діди своє діло зробили. Та й мій борг скасовано. Ой, Гера-Гера!..