Раді Вас бачити!

На третю добу, неочікувано, Аліса прийшла до тями. Здавалося, що навіть після пережитого страхіття вона нестримно бажає повернутися до Коханого й ніякі потойбічні сили не можуть завадити цьому.

А Вадим Назаренко всі ці дні не їв, майже не спав і зовсім посивів. Тому як дозволили зайти до дружини, він вмився у лікарняному туалеті й глянув у дзеркало. Звідти на нього дивився неголений старець. Та йому було байдуже. Головне, що Кохана прокинулася й зараз він побачить її неповторні очі й почує сріблястий голосок.

– Хвилини дві, не більше! – суворо попередив лікар, що рятував Алісу.

Він добре слідкував за станом потерпілої, а ще так і не зміг відкараскатися від впертого чоловіка, що нікуди не ходив. Просто сидів навшпиньки біля її палати, наче оберіг. Персонал спочатку дивувався, але не чіпав мовчазного пана. Навпаки, серед сучасного світу, така поведінка викликала захоплення.

Як зміг, Вадим прилизав волосся руками та від самісіньких дверей осяяв Алісу люблячим поглядом:

– Доле моя кохана! Який же я радий тебе бачити... Привіт!

– Ви хто? – чужим голосом запитала Аліса й натягнула на себе ковдру до самого носика. – Прошу: залиште мене. Я Вас не знаю...

– Не бійся, зіронько моя! Все буде добре, – хотів доторкнутися нещасний до її руки та Аліса пронизливо скрикнула і в палаті з’явився лікар.

– Все. Вийдіть геть! – виштовхав він Вадима за двері, а тому здалося, що він помирає.

Коли навесні чоловік зустрів та безмежно покохав свою юну й прекрасну долю, а вона без вагань відповіла йому щирою взаємністю, життя розквітло шаленими барвами й він повірив, що їм належить цілий світ. Потім вони разом облаштували затишне гніздечко та започаткувати майбутню щасливу родину. Звичайно вони розуміли, що буде нелегко, але заради двох маленьких крихіток, вони б впорались...

А потім прийшла страшна біда. Та чоловік ще вірив, що десь там нагорі має бути справедливість, тому молився й чекав. І Господь змилувався над ними - кохана спала недовго.

Вадим шалено зрадів! Але найрідніша у світі жінка не впізнала його та навіть злякалася. За що така кара? Якби ж вона попрохала його серце чи душу, він би віддав, не роздумуючи. А вона прогнала! Жити для Неї чужим Він точно не зможе.

Лікар покликав медсестру з препаратами для Аліси та вийшов до нещасного:

– Заждіть Ви так перейматися. З її травмою це взагалі чудо, що через три доби прокинулась. Вона у Вас сильна й дуже хоче жити та згадати. Тільки для цього потрібні час і терпіння. Короткострокова пам’ять взагалі дивна річ, але як правило вона відновлюється. Та з Вашою силою волі й почуттями, я впевнений, все вийде. Боріться, Вадиме Георгійовичу, й поборете, – процитував Тараса Шевченка мудрий лікар.

– Дякую. Я готовий боротися, – тихо промовив Вадим.

– Ну от і добре. А тепер поїдьте додому, поїжте, приведіть себе до ладу, може сходіть до перукаря та поверніть старий колір волосся? Бо таким не тільки хвора дружина, а навіть я Вас не дуже впізнаю. За три дні Ви ж постарішали років на десять. Ідіть, будь ласка, тут все буде добре. Я викличу до Аліси Сергіївни психолога, побачимо що скаже він.

Дивно, але лікаря Вадим послухався. Він викликав таксі й справді поїхав додому. Спочатку прийняв душ, потім хотів щось взяти в холодильнику, але замість їжі якої там було аж занадто, потягнувся до початої колись великої пляшки віскі та налив з пів склянки.

Випив. Скоро стало краще. Він випив ще. Залишив спустошену пляшку й дістав нову - з коньяком.

Голодний та виснажений страшним болем чоловік був майже непритомним, коли забринів телефон. Вадим спробував швидко відповісти, бо чекав на вісточку про Алісу, але не встояв і впав посеред холу. А телефон настирливо кликав. Геть хмільний, він доповз до столу і взяв гаджета до рук. Але то був Славко.

– А! Товаришу підполковник... Вона мене не впізнала... – по складах промовив Вадим і майже вирубився.

– Назаре, де ти? – волав з трубки Крук. – Ти п’яний?

– ...В хлам! – тільки й почув від Вадима товариш, а далі пішли гудки.

– От халепа! – тяжко зітхнув В’ячеслав Янович. Він попрямував до підвалу й попрохав Кеша пробити місцеперебування Вадима, а потім знову кинув відповідальний пост на підлеглих і помчав на Софіївську Борщагівку.

Хвіртка була зачинена, а дзвонити в дім марно й Крук перебрався через паркан. Слава Богу, двері оселі Вадим не зачиняв і взагалі в приміщенні був незвичний розгардіяш. Господар, без свідомості від випитого лежав на підлозі, а навколо нього валялися пляшки та бите скло.

Виходить невдоволений течією свого життя Вадим Назаренко спочатку пив, а потім для більшої виразності почав бити посуд. Підполковник приклав пальці до сонної артерії «алкогольного трупа» й відчув монотонне биття. Тоді звалив важке тіло собі на плечі й поволік на диван.

Вадим щось бубнів собі під носа та Крук не зважав. Взяв відро й щітку, прибрав шматки скла й лише тоді почав роздягати клієнта. В одних плавках затягнув до ванної й пустив холодну воду. Здається старі методи працювали й Вадим скоро відкрив очі та почав згадувати, що живий. А підполковник взяв великого рушника й розтирав божевільного.

– Живий, алкаш чортів? Чому я, старий зморений мент, повинен все сам розгрібати? А тебе тільки й вистачило, щоб набратися! Вилазь сам, не додавай мені ще грижу, – допоміг вірний друг безпечно вибратися на рівну поверхню.

– Славо, вона мене не пам’ятає! Спитала: хто я й злякалася... – тепер, наче підліток батькові, жалівся Вадим.

– Вдягнися й не тремти! - начепив йому на плечі махрового халата Крук. – То ти для більшої ясності також спробував відчути: як воно головою об плити? Так?

Він повернув Вадима на диван і суворо запитав:

– Шипучка є чи треба купити?

– Там... – показав сумний, але вже трохи свідомий чоловік. Підполковник розмішав пійло й подав та стояв над невдахою-алкоголіком доки той повністю не випив. Далі сів на стілець і почав перевиховувати:

– Злякалася? А ти себе в дзеркалі бачив? Мені також страшно на тебе такого дивитися. Зрозумій: Аліса на тому світі побувала. Звісно, якщо він є. Тому радій, для початку, що повернулася.

– Я радію... – тяжко зітхнув Вадим.

– Та я бачу, як ти радієш. Що з тобою, Назаре? Ти ж витривалий і мудрий завжди був. Мене від смерті врятував. У нас розслідування в самому розпалі, а ти скис. Мені поміч твоя, до зарізу, потрібна. Як подіяло чи ще й досі дурний? – уважно придивлявся до погляду Вадима підполковник.

– Крук, вона НАС не пам’ятає. О, Господи! Що мені тепер робити?

– Думати й пригадувати! Мені потрібно знати все про її паскудних родичів, – не відкладаючи на потім, відставний поліціянт дістав з кишені видруковане обличчя Віри й показав Вадиму: – Ти її знаєш?

– Ніколи в житті не бачив, – ставав дедалі адекватнішим Вадим: – А хто це?

– Гарний же у неї зятьок! Це твоя, як там кажуть? А, своячениця.

– Хто? – округлились уже майже тверезі очі Вадима Назаренка.

– Сестра твоєї прекрасної Аліси. Ось хто. Ти що її ніколи не бачив? Дивна у вас сімейка, Вадику. Твоя дружина така вихована, а нікого зі своєї рідні на весілля не запросила. Значить є причина. Вона у них що підкинута? – розкручував «свідка» Крук.

– Ой, краще б була підкинута, – згадав жахливе зізнання Аліси чоловік.

– Не зрозумів? Вмотивуй! – високо підійняв брови Крук.

– Товаришу підполковник, Ви чужі таємниці зберігати не розучилися? – уважно подивився на друга Вадим. – Тільки під це треба випити.

Він хотів встати, але В’ячеслав Янович так притримав бідолаху за руку, що той передумав:

– Я тобі зараз вип’ю! Сиди й розповідай: виразно та чітко.

– Слухаюся, начальнику! Так от, нагадую для зморених ментів. Коли я в лютому просив тебе дізнатися більше про Алісочку, ти ж сам мені доповідав про батьків і заміжню сестру. Адресу їх писав, а тепер у мене розпитуєш, наче вперше чуєш. Добре, проїхали. Та наразі тобі прийдеться згадати про випадки зі служби. Коли ми вже були разом і почали обмінюватися минулим, я розповів про Даринку й Томку. Боявся, що це її зачепить. А моя чарівна половинка сприйняла інформацію щиро. Тільки, коли відкрилася сама... Боже милосердний! – Вадим замовк і обхопив голову руками.

– Що? Батьки її били чи знущалися? – не розумів підполковник, чим так здивувала юна особа обвітреного життям чоловіка.

– Якби ж то! Навпаки, вони її «любили». Вірніше один виродок, чоловік сестри, користувався дівчинкою, мов лялькою. Бачите, дружина його не задовольняла. Не знаю, разом вони свічку тримали чи по черзі, але знали й спонукали до розпусти. І той педофіл для них - частина родини.

– Зажди! Ти при своєму розумі? Як це: «знали й спонукали»? Вони ж її батьки? – тепер взявся за голову досвідчений поліціянт.

– Саме так, Славочко. Для цілісної родини нічого не шкода. Аліса для них була наче річ, а та потвора - улюбленою донькою. Ні, я повинен випити... – зірвався на хиткі ноги Вадим.

– Сядь, бо вдарю! Ну, а чому вона до поліції не зверталася? – не міг справитися з подивом старий служака.

– Жартуєш? А що б вона пред’явила? Звичайне життя, рядова родина. Камер у них не було, її не катували. Шантажували соромом, а вона терпіла. Та й хто ж нормальний в таке повірить? Тому я й казав: пригадай службу. Але ж навіть ти не віриш, – закінчив зізнання Вадим.

Підполковник насупив брови, кілька разів тяжко зітхнув і вимовив:

– Да... Умієте ви Назаренки здивувати світ. Знаєш, коли б не було важливіших справ, я також випив би...

– То давай! – зрадів, що буде з ким похмелитися Вадим і додав: – А де ти ту погань взяв?

– Навіть не думай. А взяв на твоїх камерах, Вадику! Вона була тут в день падіння Аліси зі сходів. Тому свою дитину кошмарити перестань. Я розмовляв з Даринкою. Вона дещо для мене прояснила і дружину твою не чіпала, – підсумував те, що дізнався підполковник.

– Тобто ця гадюка має відношення до вбивства моїх діточок і каліцтва Аліси? Знав же, що поруч з такими життя не буде. Треба було їхати до Стаса в Мілан, як він пропонував. Але ж це рідний дім! Як його кинеш? Я стільки тут працював... – потягнуло фінансиста ностальгувати.

– Ого-го, роз'їздився! А ми тут усі навіщо? Якось знешкодимо паразитів! І Кеш у підвалі вже дещо накопав, тільки прямих доказів не видно. Будемо шукати, нам не вперше, – чітко запевнив Назаренка професіонал.

– Та що її шукати? Піду й кінчу гадюку. Мені докази не потрібні! – загорівся розправою Вадим.

– Навіть не думай. Занапастити життя легко, а от відновити? Навіщо ти здався Алісі в тюрмі? Так, приводь себе до ладу та поїдемо працювати, голубе мій, – наказав Крук і чомусь пригадав, як саме цей уже сивочолий парубок, вийняв з його рота пістолет.

Коли син Тимур потонув на Гідропарку й нічого не вдалося довести, В’ячеслав Янович кинув службу в поліції та хотів розпрощатися з життям. Але доля, на свій розсуд, обрала тоді Вадима Назаренка його рятівником. І виходить, що відтоді він винен молодшому товаришу. Про той борг підполковник пам'ятатиме завжди, але наразі допомагає, бо любить його як сина.