Раді Вас бачити!

Наступного дня кожен з них на роботі виглядав так, наче їх переїхав важкий подільський трамвай. Навколо блискучих від щастя очей Аліси застигли сині кола.

Лана ніяк не могла зрозуміти: чому в подруги так тяжко проходять «ті дні»? Зазвичай дівчина не мала проблем зі здоров’ям, у будь-який день місяця. А тут ледве дійшла до службового кафе й мов підкошена звалилася на стілець.

Дбайлива подруга принесла для них два замовлення, але як взялася за виделку не витримала й запитала:

– Що, зовсім хріново? Хочеш, у мене є крапельки з беладоною?

Алісі страшенно хотілося розповісти подрузі, що їй не хріново, а божественно. Просто від шалених нічних подвигів, у красивому шовковому ліжку, вона майже не могла ходити. Та дівчина мовчала, щоб не наврочити.

З появою у її житті таємничого банкіра, красуня дуже змінилася. Навіть від найближчої подруги суворо охороняла чарівний світ свого кохання. Вона покірно чекала вечора, аби сизокрилий Форд відніс їх на лівий берег, у чужий порожній дім, але в Його неземні обійми.

Вадим зателефонував після обіду й Аліса чомусь припустила, що вони не побачаться. Та думка розкраяла їй серце.

– Ти більше не хочеш мене бачити? – спитала вона дурницю.

– Яка ж ти в мене розпачлива й дурненька. Хочу! Можу! Буду після 19-ї, – щасливо розсміявся він. Тоді Аліса прикрила очі й попрохала:

– Просто скажи мені це...

– Кохаю до нестями й хочу тебе навіки, – промовив чарівний голос. Вона не відповіла, бо відчувала, як тяжко буде прожити без нього ще три години до зустрічі.

Вадим з’явився рівно о 19.00. Здавалося, що його день також був довгим і нелегким. Трішки змарніле обличчя все одно випромінювало піднесене сяйво. В авто він обцілував її рученята й Аліса відчула, що руки коханого тремтять.

– Ти чого? – запитала вона ніжно.

– Все добре. Просто коли тебе бачу, тремчу від насолоди та ще не вірю, що це відбувається з нами насправді, – збентежено зізнався він. Аліса зітхнула й прошепотіла:

– Мені страшно...

– І мені також. Але щастя не буває легким. Ходімо до нашого кафе. Спочатку треба попоїсти, бо не стане сил для боротьби, – підморгнув щасливий чоловік.

На лівий берег він мчав на великій швидкості, наче боявся втрачати хвилинки. Аліса зробила йому зауваження та нещодавно такий розважливий і спокійний, він пояснив:

– Не можу чекати. Скучив за блаженством...

Біля будинку збуджена парочка згадала, що треба купити води. Правда Евіан тут не знайшлося та вони взяли Боржомі. Взагалі, яка різниця? Їм просто потрібен рятунок від зневоднення і все.

Сьогодні вони вже не завойовували довіру одне одного. Та й не вийшло б, адже цілісінький день обоє пригадували солодку агонію й не могли дочекатися повторення, продовження, нескінченності...

Наразі Вадим лагідно обійняв прекрасне юне створіння, що ніжилося біля його серця й раптом сумно сказав:

– Я не можу без тебе дихати...

– Тоді давай будемо дихати разом, – випалила Аліса та не впізнавала себе. Від учора її сором’язливість розтанула й чарівний король-лев перетворив її на жадібну до щастя левицю.

– Янголя моє щире, я тільки «за», але нам треба поговорити. Дай слово, що не кинеш мене, коли розповім, – якось винувато попрохав Вадим.

Тепер розумній дівчині стало ясно, що вона не помилялася. Цей ввічливий і страшенно закоханий чоловік не бажає спричиняти їй страждань і тому запитала першою:

– Що все геть не так просто, як хотілося б? Ти одружений?

А Він ще ніжніше стиснув її в обіймах і позаздрив сміливості свого янгола. З першої зустрічі вона зачаровувала своєю щирістю.

– Не ображай мене, будь ласка. Коли я тебе побачив, то забути вже не міг. Але якби був одружений, нізащо не підійшов би. Хоча ти права: родина в мене була і навіть донька є.

– Прости, я не хотіла. Та від того, що між нами діється стала лякливою. Панічно боюся втратити наш з тобою світ, – щасливо посміхалась Аліса й відчувала, що кохає ще більше. А крім того тепер ясно: звідки в ньому стільки уваги й ніжності до жінки? Ймовірно цьому його навчила любов до доньки.

– Дякую, що допомогла. Я також тепер всього боюся. Так значить не кинеш мене старого?

– Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізнавалась у своєму безмежному коханні Аліса, а він слухав і лагідно торкався вустами її личка.

– Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути життя на землі. А тепер хочу прожити у твоїх обіймах років сто, а потім попрошу в Бога ще вічність для нас. Не бійся, родина в минулому та доньку я звісно люблю.

– Як багато зізнань відразу! – зітхнула Аліса.

– Мабуть, – погодився він та, скинувши свою тяжку ношу, повеселішав: – Нумо знайомитися заново? Мене звати Назаренко Вадим Георгійович. Мені тридцять три роки, два з яких я розлучений. Після другого курсу універу ми на Київському морі влаштували студентську вечірку. Там було стільки випито, що на ранок я взагалі нічого не пам’ятав. А згодом виявилося, що однокурсниця Томка від мене вагітна. Вона діставала увагою завжди й коли я був п'яний мов чіп, здійснила свою мрію. Ми навіть робили тест на батьківство та Даринка справді виявилася моєю донькою. Промучилися під одним дахом ми доволі довго і все-таки розійшлись. Допомагати дитині я буду завжди, але знаю, що моя чарівна й мудра половинка не буде ображатись. До речі, ця квартира належить моєму однокурснику Стасу. Наразі він працює в Мілані, а я охороняю його дім і до зустрічі з тобою був геть відсторонений від думок про власну домівку. Але тепер хочу нашого раю! Ти дала мені крила й купу мрій.

Аліса вислухала його відверту розповідь і розуміла, що повинна відкрити свою долю. Тільки ж він розповів звичайну чоловічу історію. А як їй повідати свою страшну біду? Та маючи за плечима ненормальну рідню, вона повинна розкритися!

У кімнаті запала напружена тиша й бідолашний закоханий чоловік, після своїх зізнань розгубився:

– Я щось не так зробив? Не треба було розповідати аж так відверто?

– Господи, ні! Ти все правильно зробив і я вдячна. А ще так могутньо прикував мене до себе, що боятися тобі нічого. Я дихаю й живу лише одним та прийняла б що завгодно, тільки щоб бути поруч...

Від її красивих слів Вадим радісно зітхнув:

– Боже, який я щасливий! Дівчинко моя кохана, за наш неповторний світ дійсно можна віддати що завгодно. Я тільки з тобою зрозумів, що ще не жив. І сьогодні по банку не ходив, а літав. Скрізь були твої небесні очі, а на губах - солодкий смак і аромат. Я божеволію що кожну мить з тобою...

Він пристрасно цілував її та вже точно не був готовий зараз слухати гидкі зізнання. Донедавна, стриманий і дорослий, наразі Вадим почувався щасливим підлітком і хотів пізнавати зі своєю Алісою лише прекрасні таємниці.