Раді Вас бачити!

Коли таксі наблизилося до високого паркану оселі Назаренків, Аліса розхвилювалася. Вона крутила голівкою на всі боки, а прекрасні сині очі шукали когось чи боялися?

Вадим відчинив хвіртку й лагідно пропустив дружину до двору. А вона глянула на дім і скрикнула:

– Вадику, я туди не піду! Нізащо...

– Сонечко моє рідненьке, але ж це наше гніздечко. Ти його любиш так само як і я, – посміхався їй Вадим, а серце стогнало від болю.

– Там загинули наші дітки. Я не піду туди! – затремтіла бідна жінка.

– Дати ліки? – намагався бути спокійним Вадим.

– Я не божевільна. Просто їх дуже любила... – шепотіла Аліса й задкувала до хвіртки.

– Добре-добре. Не треба в дім. Пішли в гостьовий будиночок. Тобі й там завжди подобалося, – ніжно пестив її плечі Вадим і відчував, що зараз заплаче.

Він пригадав, як вони блаженно кохалися в тому будиночку. Чув її сріблястий сміх та не міг бачити такою смертельно-сумною.

– Туди піду, – зітхнула Аліса й побрела по доріжці між трояндових кущів.

Кінець вересня був аж занадто теплим і надвечір хазяйновитий чоловік приготував смачне м’ясо на грилі та запропонував поплавати в басейні. Нещодавно фінансист сам почистив його й запустив свіжу воду. Він зробив би для коханої що завгодно, тільки б вона була щасливою, як раніше.

Здається, його старання не були марними й Аліса натхненно плавала, наче намагалася наздогнати щось важливе. Потім вони смакували за столиком біля басейну й вона непогано поїла. Спала поруч у знайомому простенькому ліжку, а Вадим зітхав, відчуваючи її ніжний аромат та не смів набридати залицяннями. Так і пролежав до ранку, рахуючи зорі за вікном флігеля.

Повертати в дім вірну помічницю Галю Аліса категорично відмовилась. Зустрічатися з друзями чи знайомими також не хотіла. Навіть новенького айфона, що їй подарував чоловік, закинула кудись та ні з ким не бажала спілкуватися. Пояснення було одне: після втрати діточок жінка відмовлялася від будь-якого минулого. Залишалися тільки чоловік і дім, хоча й будинок вона категорично ігнорувала.

В банку, чисто по-людськи, розуміли біду провідного спеціаліста, але ж фінансові потоки не стояли на місці та потребували інтенсивної уваги. Тому директор філії поставив перед Вадимом Георгійовичем питання прямо: або він повертається до виконання службових обов’язків в повному обсязі або звільняється. А ще на шиї у Назаренка висів довгостроковий кредит за дім, на доволі значну суму.

Власне в тому домі вони навіть не жили та вже майже місяць тулилися в гостьовому будиночку свого маєтку. За весь цей час Аліса ні разу так і не наважилася зайти в дім. Вона фізично не могла бачити місця, де втратила дітей.

Доки Вадим перебував на службі в банку, відлюдниця продовжувала губити розум.

Після кількох оглядів в інституті нейрохірургії в Аліси не знайшли жодних ушкоджень або фізичних відхилень у роботі головного мозку, а вона поводилася неадекватно.

В повному розпачі, чоловік вирішив спробувати останній шанс. У суботу ввечері, без будь-яких підстав, він запропонував дружині провітритись і вони поїхали кататися містом. Наче випадково, Вадим заїхав на стоянку того самого ресторану, де вони зустрілися. Він попрохав кохану ненадовго зайти всередину й Аліса погодилась.

Перед десертом чоловік відійшов на кілька хвилин, а як повернувся (геть випадково) з колонок тихо полилася неповторна «Speak softly love». Аліса здригнулася й підняла на Вадима збуджені очі, та він продовжував щось весело розповідати їй.

– Ти що не чуєш? Це ж звучить наша «Скажи, що любиш»? – затремтів голос жінки.

– Чую, кохана. І буду повторювати до кінця життя: кохаю до нестями й хочу тебе навіки, – своїм чарівним баритоном промовив він.

– Тоді чому ж ми ще й досі тут? – схвильовано запитала нещодавно сумна дружина.

– А куди ти хочеш? Може проїдемося до Стаса в хижку? – примружив свій кмітливий погляд Вадим та розумів, що він на правильному шляху.

– А можна? У тебе є ключі? – тріумфували оченята дружини.

– Звичайно є. Я ж і досі там за сторожа, – швиденько розрахувався за вечерю мудрий чоловік та посадив кохану до авто.

Тепер вони мчали, як минулої весни, та з кожним кілометром погляд Аліси ставав дедалі життєрадіснішим. Біля знайомих дверей у Вадима дещо заїв замок, хоч насправді він просто вагався, відчуваючи, що за тими дверима на них чекає щось особливе й нове.

А його кохана, що пережила страшні випробування й так довго не могла прийти до тями, зараз тремтіла майже як тоді, коли він вперше привів її сюди. Серце бідолашного, змореного чеканням, чоловіка захлиналося від щастя й бажань!

Вони зайшли й побачили, що в напівпорожньому помешканні Стаса нічого не змінилося. З вікон навпроти, як і раніше, сяяли численні вогники. І ліжко стояло на тому ж місці, тільки було дбайливо закутане від пилюки плівкою.

І Вадим так само ввічливо залишив їх верхній одяг в коридорі. Аліса стояла й дивилася на мерехтливе життя за вікном, а в повітрі відчувалася напруга. Помолившись усім богам, чоловік спочатку ледве торкнувся руками її плечей і трішечки стиснув. А вона неочікувано жваво повернулася до нього та просто впала в обійми. Від забутої пристрасті Вадим божеволів і не вірив сам собі. Він обережно притискав дружину до себе й дихав її теплом...

Сьогодні, вперше після непростих місяців вагітності та страшної події в їхньому житті, він знову бачив її бездоганне оголене тіло. Зголоднілий чоловік поглинав гнучкий стан коханої, що вмостилася на ньому й поводилась наразі, як розпусна куртизанка. Куди поділася та сором'язлива дівчинка, яку колись він привів сюди? Аліса наче вирвалася з полону темних чар і палала так гаряче, що Вадим боявся промовити й слово та ловив кожен її рух.

Звідки в ній взялося це бажання пестити себе на очах у чоловіка й підказувати йому, де вона хоче його ласки? А він корився й періодично прохав злиття поцілунками. Та вона знову втікала й продовжувала п'янити обох нестерпною втіхою, розкуто й прекрасно. Як пташка, що випурхнула з клітки, Аліса злітала над ним і пронизливо стогнала. Можливо Господь чи якась інша, більш гріховна сила, змилувалася над нещасними закоханими й повернула їм загублений шлях до раніше завойованого щастя.

– О, зупинися мить, бо ти прекрасна! – прошепотів Вадим, не стримуючи сліз. – Моя безмежна насолода вернулася до мене, щоб оживити тіло й душу... Я божеволію від тебе, рідна...

– Привіт, коханий! Ти прости, що довго не верталась. Там, за межею, дуже страшно. Я розумію твою муку і дякую, що допоміг себе знайти, – напівжива від задоволення Аліса припала до його грудей і ще здригалася від пережитого бурхливого оргазму.

Вадим легенько пестив її спинку, коли почув:

– О, милий! Тут не знайдеться хоч крапельки води, бо я від спраги відключаюсь.

– Відпочивай, я зараз принесу, – він переклав знесилену дружину на ліжко й пригадав, як напував її отут зі своїх рук, я вона була трішки скута і все одно прекрасна.

– Ти куди? – сполохалась Аліса.

– Все добре, у цих краях нам нічого боятися. Я вийду на хвилинку в супермаркет, візьму водички та чогось іще. Ти поки набирайся сил, бо я нестерпно зголоднів і буду мучити до ранку... – відверто поділився своїми планами Вадим, а потім вийшов в коридор і ляснув долонею по одвірках та з гордістю прошепотів:

– Є-є-с!.. Ризик був того вартий.