Раді Вас бачити!

Вставало яскраве осіннє сонце, а закохані Назаренки ніжилися в обіймах одне одного й випромінювали таке щастя, що сонцю було далеко до них.

– Доброго ранку, моя крихітко! – обережно стиснув Вадим свою палку коханку та відчув себе божевільно щасливим і дещо знесиленим.

– І тобі доброго ранку, чародію! Сподіваюся, вночі ми не наробили дурниць? – горнулася до нього Аліса.

– Що ти, зіронько моя ясна. Я поклявся більше ніколи в житті не поспішати й оберігати тебе від своїх підліткових нападів.

– Та невже? А що ж то було всю минулу ніч? Хоча на підлітка ти був мало схожий, скоріше на зголоднілого звіра, що піймав свою дичину, – лукаво посміхалася перенасичена задоволенням жінка.

– Так, піймав. А це тому, що ти повернулася до мене такою, про яку я й мріяти не смів. Тепер хочу кохатися з тобою день і ніч та зроду не відчував у собі стільки чоловічої сили, – гордо зізнавався Вадим.

Дивно, але старенька квартира Стаса виявилася для Аліси й Вадима рятівною й дійсно доленосною. Адже саме тут вони вперше пізнали своє довічне єднання. Саме в цих стінах Вадим зробив коханій пропозицію руки і серця. Навіть зараз, коли на Борщагівці стояв порожнім їх ошатний дім, в цей сонячний ранок вони почувалися найщасливішими на землі, знову тут. А може їм для щастя й блаженства не потрібні ошатні стіни та високі стелі? Достатньо радіти життю серед звичайних простих людей.

Сьогоднішній день вони присвятили одне одному. З'їздили на Борщагівку, в ненависний дім і Вадим зібрав деякі речі. Ще вночі вони вирішили затриматися на Дарниці, серед казкової простоти.

А завтра, в понеділок, старший аналітик відомого подільського банку Вадим Георгійович Назаренко, з неймовірним завзяттям, візьметься за виконання своїх звичайних службових обов’язків.

На роботі Вадима зустріли по-різному. Хтось уже готувався до підвищення, комусь з самого низу, світило копійчане збільшення зарплатні. А були такі, що радісно вітали повернення доброго й правильного начальника відділу.

Наприклад, керівник служби охорони банку В’ячеслав Янович Крук зайшов до кабінету Вадима та не впізнав його. Наразі він бачив перед собою давно знайоме, окрилене щастям обличчя чарівного шатена й задоволено привітався:

– Доброго ранку, Вадиме Георгійовичу! Як життя, командире?

– Вітаю, Славо! Життя прекрасне, – навіть не намагався приховувати блаженного настрою Вадим.

– Дуже радий за тебе, Вадику! Бачу, відбулися зміни? – здогадався підполковник: звідки дме той буремний вітер.

– Дорогий, зміни просто неймовірні! Вона знову МОЯ... Моя настільки, як ніколи не була. Ось тільки ми знову бездомні. Але це навіть романтично. Вчора повернулися в нетрі, до Стаса, – як хлопчисько, насолоджувався своїм станом фінансист і ділився найпотаємнішим зі своїм вірним другом.

– Тобто маєток геть? Знаєш, а я навіть задоволений цим, – зізнався Крук. – Навіщо вам старий біль? Якщо ви подолали його, треба забути і йти далі.

– Саме так. Адже там моя чарівна крихітка навіть дихати боялася, не те що дивитися на кляті сходи. А на Дарниці розквітла й ожила!

– І тебе своїм цвітінням обтрусила. Виглядаєш непристойно щасливим. Вітаю, Вадику! Я більше не потрібен? – лукаво посміхнувся відставник.

– Потрібен, Славо! Завжди потрібен. Без твого вірного серця мені б нізащо не видряпатися. Дякую тобі низенько! – не міг зупинити потоку щастя фінансист.

– Та перестань, малий. Я ж поруч з твоїм батьком пів життя кулі ловив. З якого б це дива тебе залишив у біді? – нагадав прості й дуже важливі речі Крук і пішов на вихід.

Це була чистісінька правда. Колись давно, юний Славко Крук був прикріплений стажистом до вже досвідченого опера Георгія Назаренка й вони разом ловили по Києву бандюків. А потім на трасі Київ-Чоп сталася жахлива аварія. Батьки Вадима, що сиділи на передньому сидінні авто - загинули на місці, а маленький Вадик вижив і майже не травмувався.

Тоді старший лейтенант В'ячеслав Крук пройшов усі можливі інстанції, але у всиновленні хлопчика йому відмовили. Причини були прості - відсутність на той час власної родини та майже цілодобова небезпечна служба в міліції. Тому й виріс Вадим без родини.

Виключно завдяки власному розуму хлопець здобув гарну освіту й пішов по життю вперто та завзято. Він встиг попрацювати в кількох фінансових установах аж доки не отримав доволі престижне місце й покликав до себе В'ячеслава Яновича, котрий тоді, через втрату сина, сам був на межі. Відтоді вони жили й працювали поруч, наче рідні.

А ще невдалий шлюб Вадима все-таки розвалився й він залишався одинаком, аж доки не зустрів дівчину Алісу й закохався, мов старшокласник та просив Крука дізнатися про неї більше. Старий сищик нічого особливого у її родині тоді не помітив. Аж доки не прийшла страшна біда. Й тепер підполковник розумів, що справа ще не завершена.

Незрозумілий злочин Алісиної сестри буде висіти над головами аж доки тій гідрі не відрубати всі головешки, щоб вони більше ніколи не росли. Тільки як? Це питання для Крука залишалося нагальним і відкритим! Ясно, що зміна місця проживання нічого не вирішить. Гадину треба на чомусь зловити й знищити або хоча б посадити до в'язниці!