Раді Вас бачити!

З горем пополам, В’ячеслав Янович умовив Вадима переночувати в нього й не гаючи часу, повіз додому.

У звичайній подільській квартирі пахло медом. То дружина підполковника Крука готувала домашню пахлаву. Після лікарняного заспокійливого, підполковник додав Вадиму в десерт трохи коньяку й тепер точно знав, що той поспить. Він облаштував нещасного в кімнаті загиблого сина та пішов розбиратися в ситуації.

День ще не закінчився й тому Крук спочатку дізнався в лікарні, що стан пацієнтки стабільний і це також був позитив. Далі В'ячеслав Янович зателефонував колишній Вадима й розпитав, що говорила Даринка вдома. Але Тамара сказала, що донька продовжує істерити й стверджує, що невинна. Вона зачинилася у себе в кімнаті й спілкуватися не хоче.

Підполковник занадто давно знав усіх Назаренків і в його голові не вкладалася думка про запланований злочин. А ще, навіть якщо Даринка випадково зачепила Алісу на східцях, це частково могла бачити камера в холі.

На території садиби відеоспостереження велося скрізь та не встановлювати ж нагляд в опочивальні! Тому як все було на східцях - побачити не вийде. Але настирливий підполковник все-таки взяв з кишені Вадима ключі від садиби й помчав на Софіївську Борщагівку.

На правах вірного друга й колишнього поліціянта він обійшов дім та ніяких слідів злочину не побачив. Хіба що протер трохи Алісиної крові в холі. Так, він порушив Закон, але поки ніхто не збирався відкривати кримінальну справу на тринадцятирічну дівчинку. Далі назбирав на флешку купу записів і повернувся на роботу.

Для клієнтів фінансова установа вже зачинилася, але в підвалі банку, в повній тиші працював такий собі Кеш. Своє прізвисько, з хакерською кров’ю в усіх жилах, він отримав за шалену швидкість обробки даних та феноменальну пам’ять і кмітливість. Тому все зібране відео В’ячеслав Янович приніс саме йому.

Наступного ранку він завіз Вадима до лікарні й періодично телефонував, а ввечері знову збирався забрати нещасного до себе та Вадим, наче зомбі, відмовлявся покидати сірі стіни медзакладу. Тоді підполковник Крук, витримавши паузу, знову спустився до програміста:

– Що скажеш, Кеш? Є щось цікаве?

– Яновичу, дещо є. Почну з головного, – кивнув хлопець.

Він відкрив уже скопійовані шматки записів і першими показав кадри з жінкою, що похапцем вибігала з дому Назаренків, відразу після падіння Аліси зі сходів.

– Так от ти яка, вбивця дітей? – завівся завжди врівноважений відставник. – Кеш, ти ідентифікував цю падлюку?

– Яновичу, я б з радістю, але ж у неї зовсім немає обличчя. А такі хусточки й окуляри носить пів міста. Кого шукати? Є ще часткове віддзеркалення у склі на вході, але то повний голяк. Все зі спини...

– Тобто ти хочеш сказати, що замах на Алісу здійснила професіоналка? – недовірливо спитав Крук.

– Не обов’язково. Навіщо професіоналці приходити в дім, коли там були свідки? Звідкіля вона знала, коли домогосподарка піде на ринок? А якби та поралася на кухні до вечора? Це ж не кілер, що днями чекає на свою ціль, а звичайний збіг або все-таки заказуха. І якби хотіла вбити, то вбила б. Часу в неї було достатньо. Начальнику, тут щось інше, але я шукатиму, – пообіцяв комп’ютерний геній.

Наразі В’ячеславу Яновичу телефонувала колишня Вадима й плакала:

– Славчику, допоможи! Я намагалася поговорити з тим ідіотом, але ж він вважає нашу доньку вбивцею. Прошу тебе: приїдь до нас ненадовго, бо я малу вже не можу стримувати. Вона речі збирає до тюрми.

– Зараз буду, – пообіцяв підполковник і знову покинув будівлю банку. Йому самому було дуже цікаво поговорити з Даринкою тому, що вона єдиний свідок і може прояснити ситуацію з таємничою гостею та замахом на життя Аліси.

Цього разу Крук взяв свій власний автомобіль зі стоянки й скоро опинився на Оболоні. З неймовірними зусиллями затиснувши Фольксваген між численних авто біля під’їзду, він підійнявся на шістнадцятий поверх.

Тамара Назаренко зустріла його розмальована, мов аніматор. У неї з’явилися накладні вії та занадто широкі татуйовані брови. Колись це була звичайна симпатична жінка, а тепер нагадувала ляльку з коміксу.

– Чаю? Кави? – в шовковому домашньому вбранні Томка намагалася виглядати світською левицею, але під шовком як і раніше ховалася нещира позерка.

– Правду і бажано від Даринки.

– Зараз подивлюся чи не спить. Я їй тихенько додала до чаю снодійного.

Крук зітхнув і обвів поглядом колишній дім Вадима. Звісно тут повинно було оселитися щастя, але не змогло. А от зараз мужик тільки почав жити по-людськи, з щирою світлою дівчиною, та знову доля відібрала у нього цей шанс.

– Дядю Славо! – кинулася підполковнику на шию дочка Вадима. Вона була в рожевій піжамі, з довгим розпущеним волоссям, а заспані оченята благали про допомогу. – Я невинна, а тато вважає мене вбивцею його діточок... Я так більше не можу! Я вени собі поріжу!

– І що за суїцидальна інфекція до Назаренків причепилася? Давай: сіла, розслабилась і розповіла все від початку до кінця, бо гіпноз застосую. Ти мене знаєш, мала, – серйозно сказав Крук, який дійсно інколи міг забратися до підсвідомості співрозмовника.

– Добре, я розповім, як було. Я хотіла похвастатися перед Алісою татовим подарунком. Вона ж на мій день народження не зайшла. На хвіртці зіштовхнулася з хатньою робітницею. Та кудись поспішала. Ми з Алісою переглядали фотки, як приперлась якась селянка. Аліса сказала, що то її сестра. Я б у таке зроду не повірила. Аліска ж бо красуня! Вибач, мамо, але це факт, – показала Тамарі язика дівчинка й продовжила: – Далі я пішла нагору взяти у спальні ще подарунок від Аліси. То була фантастична білизна. Я почала приміряти й почула якийсь гуркіт. Доки вбралася у своє й вибігла, Аліса вже лежала внизу, мов нежива. А тієї відьми ніде не було видко. Потім припхалася служниця й звинуватила мене. Дядю Славо, Богом клянуся, я не скидала Алісу з дітками вниз. Я б не змогла, то ж мої братик з сестричкою були. А батько волає, що я їх вбила й тепер йому не донька!!!

Дівчинка знову залилася гіркими сльозами, але підполковник не купився на жіночі хитрощі й продовжив допит:

– Стоп, припинила істерику! Згадуй точно: як Аліса тобі представила селянку?

– Я не знаю... Не пам’ятаю... А тато стверджує, що бабу я вигадала, бо служниця її не бачила, – змовчала дівчинка, що вже розмовляла з Вірою біля школи. Даринка злякалася, що її таки запідозрять у змові.

– Все, мала! Перестань, я тобі вірю. Баба дійсно була. От якби тільки ти могла згадати хоч якесь ім’я. Згадаєш - телефонуй. Не татові, а мені! І взагалі не чіпайте його, Вадиму наразі не до вас. Проводжати не треба.

Підполковник швидко спустився на свіже повітря та відчував, що стомився. Далі сів за кермо й подумав: «Сестра кажеш? Селянка? Ну, це вже щось. Чим же ти, Алісо, перед родичами завинила, що вони так ненавидять тебе?»

З новою підказкою Кешу роботи було хвилин на п’ять. Навіть не маючи в кримінальній базі Алісиної сестри - айтівець миттю дізнався про паскудну рідню більше, ніж вони знали про себе самі. Талановитий і спостережливий хлопець вже знайшов фото «селянки» на записах супермаркету й пошти та зіставив їх з обрисами у Назарівському особняку.

– Паскудна ж у тебе рідня, Алісо Сергіївно. Хіба що ти у них підкинута, – замислено промовив В’ячеслав Крук. – Дякую, генію! Видрукуй мені цю гидоту, покажу Вадиму. А решту, будь ласка, на флешку.

– Звертайтеся! – задоволений, що допоміг, сказав Кеш і поринув у свій шалений світ на моніторах.