Раді Вас бачити!

Гучне свято, з приводу тринадцятиріччя Даринки, котре організували батьки, пройшло на висоті. Вадим заїхав поздоровити доньку, подарував сережки з діамантами, які вона так хотіла й помчав на Софіївську Борщагівку до своєї коханої дружини.

Їх вечір був тихим і чарівним. Назаренки лежали на улюбленому круглому ліжку біля величезного вікна й милувалися заходом сонця. Ще як Вадим вперше привів показати дім, Алісі дуже сподобалося те панорамне вікно нагорі. Вона відразу уявила, як вони будуть там проводити свої щасливі вечори.

Майбутня мама вже прийняла необхідні ліки й нагодувала коханого смачною вечерею. Вадим ніжно обіймав повненький животик дружини й відчував, як деколи спадкоємці намагаються вітатися з татусем. Тоді чоловік танув від блаженства і в своїх мріях поринав кудись до зірок та уявляв прекрасних Адама і Єву. Так вони з Алісою вирішили назвати діточок.

Вранці, коли Галя з'явилася в будинку, Вадим ніжно поцілував дружину й помчав Кільцевою в бік міста. Сьогодні в банку планувалася підсумкова нарада та й взагалі справ було багато, тому фінансист вправно петляв між авто, щоб скоріше потрапити на Поділ.

Аліса з помічницею також провели господарчу нараду й, визначившись з покупками, жінка пішла з дому. У хвіртці вона майже зіштовхнулася з Даринкою, що разом з візитом ввічливості вирішила похвалитися перед мачухою подарунком тата. Вона не знала, що діамантові сережки в салоні для неї Назаренки обирали разом.

Ось дівчата всілися у вітальні й обмінювалися спогадами. Аліса показувала фото зі шлюбної подорожі Європою, а Даринка - вчорашнє підліткове гуляння в кафе. Звук сповіщення від воріт підказав, що Галя забула ключі й Аліса попрохала:

– Дариночко, збігай відкрий, будь ласка. Помічниця з покупками і їй важко.

Наївне дівча навіть не глянуло на монітор і натиснуло запрошення. Яким же було їх здивування, коли замість Галі до холу зайшла старша сестра Аліси, Віра.

– Господи! Хто це? – винувато знизала плечима дівчинка.

– Познайомтесь, – спокійно відреагувала на непрохану гостю Аліса. – Це моя сестра Віра Сергіївна. А це донька мого чоловіка від першого шлюбу - Даринка.

Тепер дівчинка згадала, що саме ця товстуха діставала її запитаннями під школою та вдавала, що не знає її. А Віра здичавіло крутила головою й бачила лише ошатний дім своєї маленької й колись нещасної сестри.

– Так, дуже приємно, – відсторонено кивнула нахаба й також пригадала малу.

Розуміючи, що дитині не варто бути присутньою в наступні хвилини, Аліса попросила:

– Даринко, а підіймися до нашої спальні та візьми мій особистий дарунок тобі. А то ще забуду!

Почувши про інший подарунок, дитина рвонула нагору, а господиня суворим тоном запитала непрошену гостю:

– Як ти знайшла мене? Мабуть, дістала усіх язикатих бабів на роботі?

– Правильно метикуєш. У твоїй адміністрації кожна собака гавкає про небувалий зліт малої циндрі, – збрехала мерзота.

– Не бреши. На відміну від тебе, я ніколи не вихваляюся своїм життям. Говори: чого тобі треба та йди звідси, – спокійно трималась Аліса.

– Та годі тобі, сестричко. Я ж прийшла порадіти за тебе! Дай хоч подивлюся, як справжні пани живуть. А можна наблизитися до того дива нагорі? – показала Віра на панорамне вікно.

– Іди дивися, – погодилась щира господиня.

Отримавши бажаний дозвіл, Віра жваво пробіглася нагору й почала нахабно заглядати за штори. Серед чемних людей, Аліса забула про невихованість сестри й збентежено почала підійматися до неї.

В цей час зловісну товстуху перестало цікавити вікно й вона з посмішкою пішла назустріч вагітній. Майже насередині сходів підла баба з усієї сили штовхнула нещасну й Аліса, перераховуючи тілом сходинки, скотилася донизу без ознак життя... А гостя накинула на голову хустинку, дістала з кошовки темні окуляри й рвонула назовні.

Даринка почула дивний шум та вибігла зі спальні. Побаченого дівчинка не забуде вже ніколи. Її юна мачуха лежала посеред вітальні, наче мертва, а тітки ніде не було. З шаленими криками дівчинка бігала навколо татової дружини й не знала, що робити? Саме в ці хвилини на порозі дому з'явилася Галя, з покупками та ключем у руці.

– Ти що наробила, мала негідниця? – голосно закричала на дівчинку домашня робітниця й грубо відсторонила її.

– Це не я… Тут була якась тітка, а тепер її немає. Що, Аліса померла? – репетувала в істериці на весь дім Даринка.

Від цієї картини руки Галі затремтіли, але вона виявилася людиною зібраною й відразу набрала швидку, а потім працедавця.

– Вадиме Георгійовичу, це Галя. У нас страшна біда. Я не вберегла Ваш скарб. Аліса Сергіївна сказала піти за покупками, а тут прийшла Ваша донька. Мене не було хвилин двадцять. А зараз повернулася й бачу, що Аліса Сергіївна лежить на підлозі, бездиханна. Швидку я викликала. Будь ласка, приїздіть якомога швидше.

Від почутого нещасний фінансист спочатку завмер, а потім прожогом кинувся з кабінету, забувши про все навкруги. Назаренко влетів до кімнати охоронців і підполковник Крук навіть підійнявся з крісла, бо зроду не бачив Вадима таким.

– Вадику, щось сталося? – поцікавився він.

– Славо, біда! Моя дружина... Їдьмо, ти поведеш. Я не зможу, – навіть в такому стані правильно думав чоловік.

– Хлопці, я на виїзд, – промовив до підлеглих відставник і автоматично перевірив під піджаком зброю.

Він завів свій позашляховик і помчав у бік Кільцевої.

– Вадю, тепер кажи, що з Алісою? – як завжди намагався зорієнтуватися в складній ситуації підполковник.

– Не знаю, Славо! Домогосподарка зателефонувала й каже, що Даринка вбила Алісу...

– О, Господи! Везе ж тобі на жінок. Та поки не панікуй. Вони лікарів викликали? – дістав з заднього сидіння тривожну фару водій. Тепер вони поїхали швидше, бо хоч деякі автомобілі на трасі почали на трасі почали пропускати машину зі спецсигналкою на даху.

Ось у Вадима знову задзвонив телефон.

– Що? Галю, кажи! – тремтів бідолашний.

– Вадиме Георгійовичу, швидка прибула. Ваша дружина жива, тільки сильно забилася. Її везуть до дев’ятої лікарні.

– Розвертайся, Славо. Їдемо в дев’яту міську.

З грубим порушенням дорожніх правил підполковник хвацько розвернув важке авто, залишаючи на асфальті чорні відбитки шин та помчав у напрямку Шевченківського району.

Коли чоловіки прибули на місце, Алісу вже забрали до операційної. Сидіти на лікарняній лавці Вадим не міг і тому бігав по сірому коридору туди-сюди. Повз них прошелестіла медсестричка й нещасний намагався зупинити її, проте тренована дівчина миттю оббігла його та зникла за дверима.

Здавалося пройшла ціла вічність, доки сивочолий хірург, знімаючи маску поцікавився:

– Хто з вас чоловік постраждалої?

– Я! – підбіг до нього Вадим та намагався залізти лікарю до голови, аби відразу дізнатися все про кохану.

– Ну, словом так, – дивлячись на його страждання, зітхнув медик. – Ваша дружина жива і зараз її стану нічого не загрожує. Та, на жаль, жоден плід не вижив. А пацієнтка, з важким струсом мозку, поки що в комі.

Тепер від почутого у Вадима почався напад істерії й він обома руками бився об стіну, доки з кісточок не зацебеніла кров.

– Та що ти робиш, дурню! – скрикнув підполковник і скрутив йому руки за спиною, адже Вадим зупинятися не збирався. – Вибачте, лікарю, а можна моєму другу чогось заспокійливого?

– Так, звичайно. Ідіть за мною, – попрямував він коридором, відчинив якісь двері й наказав: – Любаню, вколи цьому хлопцю седативне, тільки щоб не спав і руки йому оброби.

– Дякую. Тобто чекати нам сьогодні сенсу жодного? – поцікавився у лікаря Крук.

– Саме так. За пацієнткою наглядатимуть, але якісь зміни сьогодні не варіант. Даруйте, я відпочивати, – кивнув хірург і зник.

Невдовзі після ін’єкції Вадим став тихим і байдужим. Він сидів у коридорі, склавши обсипані кровоспинним порошком руки й тихо шепотів:

– Дітки мої ріднесенькі... Крук, вони ж ніжками мене штовхали, а тепер їх немає. А моя дівчинка? Славо, я без неї не проживу...

– Тихо, Вадику, тихо. Аліса сильна, вона обов’язково одужає і у вас все ще попереду. Хіба я знав, що мій Тимурчик до диплома не доживе? Але ж якось дихаю. Всі під Богом ходимо, – намагався використати свою біду, як приклад, підполковник.

– Та до дідька такого Бога! Коли одна рідна мені дитина відібрала трьох найдорожчих! – закричав Вадим так, наче заспокійливе геть не діяло.

В коридорі раптом знову з’явився той лікар і Крук вирішив, що Алісі стало гірше та прибитому товаришу про свої підозри не говорив. А медик, що в житті бачив дуже багато біди, сьогодні чомусь перейнявся окремо взятим випадком більше за інші.

– Слухайте, везіть його додому. Зараз сидіти тут марно. Будуть зміни - ми повідомимо, тільки зв'язок черговій залишіть, – збирався піти медик.

– Будь ласка, покажіть мені її, – зірвався з лавки Вадим й спробував стати перед лікарем на коліна.

– Та хоч, будь ласка, хоч як. Пацієнтка в реанімації й нікого туди не пускають. Їдьте собі відпочивати. Попереду на Вас чекає дуже багато випробувань і роботи. Тому йдіть.

– Я нікуди не піду, – вперто заявив Вадим.

– Вибачте, але наш заклад не пристосований для ночівлі. Тому дуже прошу його покинути, – суворо наказав лікар і поцікавився: – З ним є кому побути? Діти ще є?

– Ой, лікарю! – відійшов з медиком на кілька кроків підполковник і тихо пояснив: – Будемо розбиратись, але здається саме його старша донька й скинула молоду дружину батька зі східців. Та я Вам цього не говорив.

– А я нічого й не чув, – з розумінням відповів лікар. – Ну, тоді я так розумію, що залишаєтеся тільки Ви? Удачі! Чоловіча допомога йому знадобиться.