Раді Вас бачити!

Вони зайшли до невеличкого затишного кафе. Вадим майстерно зняв з Аліси пальто й посадив за столик. Після останніх зізнань неквапливі рухи й поведінка гордого лева дещо змінилися. Його ідеально виголені щоки розчервонілися й це трохи лякало. Виходить, що він з’явився тут геть невипадково. Дізнавався: чи вона вільна й шукав зустрічі. Навіщо?

Гарячкові думки Аліси порушив офіціант. Він приніс фруктові тістечка й ароматну каву. А Вадим таємниче поглядав на неї, наче одночасно милувався і вивчав.

– Тепер я розумію, що ворожка мені не збрехала, – першим порушив мовчання він.

– Це Ви про що? – посміхнулась Аліса.

– Вам розкажу. Якось, минулого тижня вийшов з банку й дуже поспішав, а вона крутилася біля авто. Я не люблю цих заробітчанок та вона сказала, що зараз зникне, тільки хоче аби я запам’ятав її слова. Я дав їй трохи грошей і тоді вона пообіцяла, що скоро життя мене дуже здивує.

– І що, воно Вас здивувало? – запитала дівчина й страшенно бажала почути слова, які він тримав у собі для неї. Адже цей пан був не з тих, хто говорить навмання. І почула:

– Так, здивувало. Вами, Алісо! До ресторану я взагалі не збирався. Друзі повернулися з далекого відрядження, а тут свято, ну ми й пішли. А як Вас побачив, відразу згадав слова ворожки. Це був наче дарунок долі. Я випадково потрапив саме туди, де знову були Ви. А коли запросив до танцю - гріх було опиратися. Відчув себе новим, окриленим, особливим. І хотілось аби та музика звучала вічно. А тепер Ви знову поруч і я мрію зупинити час, щоб не розлучатися ніколи...

Його відповідь виявилась аж занадто щирою! Це було набагато більшим, ніж вона бажала почути. Адже своїм казковим голосом він озвучував її думки. Дівчина низько опустила голову, щоб сховати гаряче личко, а всередині пульсувало єдине бажання - доторкнутися до нього.

Аліса подумки картала себе та не встигла нічого зробити, як чарівний співрозмовник лагідно обійняв її долоні обома руками... Від цієї несподіваної телепатії дівчина ледве не скрикнула. Вона спробувала відняти руки, але Він не відпускав. Мовчки тримав і вгадував усі її бажання.

Скоряючись його волі, Аліса підняла голову й розтанула в потемнілих збуджених очах чоловіка. Цієї миті вони вперше мовчали про те, чого не можна говорити під час другої зустрічі. Або взагалі, без слів, відчувати й тихо божеволіти від солодощів, що поєднали їх душі.

Дівчина намагалася поводитись нормально, але серце зрадливо виривалося з грудей, а дихання знову прискорилось. Вона бачила, як у чоловіка на скроні пульсує венка й розуміла, що обоє зайшли у своїх мріях неприпустимо далеко.

Неохоче красуня вивільнила долоні з його рук і майже прошепотіла:

– Може ми вже підемо?

– Так, якщо хочеш. Прошу, перейдімо на «ти»? Ми ж тепер друзі, – лагідно попросив Вадим.

– Добре, – погодилася вона та знову відчувала, як приємно коритися його волі.

– Вибач, я не стримався. Ти така чарівна, коли хвилюєшся, – виправдовувався чоловік, допомагаючи вдягтись.

Від його уваги віяло затишком і тепер Аліса захотіла, щоб він обійняв... Вона не встигла й здригнутись, як телепат обережно застебнув ґудзики на її пальто. Потім накинув куртку собі на плечі й тихо промовив:

– Не бійся мене, бо я й сам себе зараз боюся. Розумію, що нахабнію, а опиратися не можу.

– Я це переживу... – тихенько посміхнулась дівчина.

– Дякую, – щиро зітхнув чоловік.

Вони пішли до «сіренької конячки». На вулиці вже зовсім смеркло, лише яскраві ліхтарі на площі сяяли й сліпили. Вадим посадив свою гостю в салон, знайшов тиху музику, а потім взяв її рученьку й почав ніжно пестити шовковими вустами.

Тепер Аліса не забирала руки. Їй було так солодко відчувати як теплі губи торкаються шкіри, що вона більше не зупиняла стрімкого дихання. А ще її шалені думки запитували: як же він цілує не руку?

І знову спрацювала телепатія. Чарівник обережно схилився й ледве доторкнувся пухких дівочих губ. Ця його лагідна неквапливість просто вбивала! Ось він відсторонився, наче перевіряв реакцію, а потім вдруге спробував покірні вуста. Від його повільної жаги Аліса мимоволі затремтіла й прикрила очі. Їй було навіть думати страшно, що з Ним можна відчути в ліжку...

– Ні, це буде не сьогодні, – наче крізь сон почула вона.

– Як ти знаєш, про що я думаю? – благала відповісти.

– Не ти. Це я думаю про таке, у що розум відмовляється вірити. Чому ти не приходила так довго? Я шукав і майже зневірився...

– Поцілуй мене по-справжньому, – безсоромно попрохала вона й не розуміла: як сказала це вголос.

– Ні! Я боюся, що не зможу зупинитись, а тут це неможливо, – легенько провів Вадим долонею навколо її личка й додав: – Яка ж ти чарівна! Все життя я шукав свого янгола і ось ти поруч... Куди тебе відвезти?

– Я не хочу бути янголом, просто жінкою, – образилась Аліса.

– Пробач, але не сьогодні. Я обіцяю, що ти будеш для мене всім. Пізніше.

– Але вже й так одинадцята ночі? – ще намагалася жартувати вона.

– Саме тому я відвезу тебе додому.

Він підвіз її до вказаного будинку та знову лагідно поцілував руку:

– Дякую за вечір. Дякую за те, що ти є. Не ображайся й повір: я тебе вже нікуди не відпущу. Нізащо в світі...

Спати Аліса не могла. До ранку крутилася в постелі та згадувала чарівний голос, прекрасні смарагдові очі й ніжні дотики. Їй здавалося, що він спустився з небес, аби вона втратила розум. Вперше в житті всередині неї вирували такі нав’язливі фантазії, що важко було контролювати себе.

Вранці дівчина була впевнена, що вони дуже скоро зустрінуться. Але пройшло два довгих дні та спокусливий телепат, з оксамитовим поглядом, настирливо тягнув паузу.

Кожного дня Аліса пестила за вушками справжніми французькими парфумами зі старої заначки й одягала найкраще вбрання. Але Вадим зник! Звичайно вона могла набрати його сама та не хотіла. І це була не гордість, а наче гра на витривалість. Саме тією неквапливою манерою він і скорив її. Подарував бажання покірно чекати, коли покличе. Заради солодощів з Ним вона витримає!