Раді Вас бачити!

Ресторанні веселощі були в самому розпалі. Диджей не встигав приймати замовлення, а публіка відривалася по повній. Двоє симпатичних дівчат, приголомшені святковим галасом, примостилися в куточку корпоративного столу.

Раптом Лана штовхнула Алісу під лікоть, наче хотіла про щось попередити, але не встигла. Зовсім поруч почувся приємний чоловічий баритон і змусив обернутися.

– Перепрошую! Дозвольте запросити, – схилився до вушка Аліси міцний шатен.

Дівчина підняла голову й побачила яскраві смарагдові очі, що жадібно проникали в неї. Вона не любила знайомитися в публічних місцях, але зараз піймала себе на думці, що володар чарівного голосу вартий її уваги.

– Дякую. Я не люблю швидких витребеньок, – відрізала вона, хоч насправді просто згорала від бажання відчути його ближче.

– О, це не проблема. Для нас знайдемо щось повільніше, – владно відповів граційний незнайомець і пішов зробити замовлення.

Диджей кивнув і з усіх колонок плавно полилась прекрасна «Speak softly love» з Хрещеного батька, тепер більше відома як мелодія рингтону. Ноги Аліси мимоволі затремтіли, адже саме цю річ часто награвав на синтезаторі її колишній хлопець, що через дурнувату рідню вже став історією.

Натомість загадковий кавалер легко припинив сумні спогади дівчини, коли обійняв теплою рукою її маленьку долоньку. Потім доторкнувся тонкої талії й вони буквально попливли залою.

Він так вправно вів, що Алісі здалося, наче вона танцює уві сні. Сміливиця страшенно захотіла подивитися в очі своєму партнеру. Дівчина ледь повернула личко й відчула тепло його щоки та зніяковіла. Однак загадковий телепат встиг прочитати її думки й ніжно провів шовком ідеально виголеного обличчя по розпашілій щічці.

Дивно, але цей дотик не був нахабним, навпаки, неймовірно приємним. Аліса не змогла відсторонитись, а Він гіпнозував її й солодке відчуття наростало. Ще ніколи в житті дівчина не відчувала такого емоційного єднання з геть незнайомою людиною. Натомість віртуозний партнер тихо милувався її збудженням та ще лагідніше притримував дівочий стан.

Дихання непристойно прискорилося, але мелодія скінчилась і врятувала від сорому. А чарівний кавалер схилився й додав хвилювання, доторкнувшись до Алісиної руки ніжним поцілунком. Ось тепер дівчині стало страшно, бо все тіло пронизало «електричним струмом». Та чоловік повернув її в куточок, ще раз подякував за подаровану насолоду й пішов до свого столика, навіть не спитавши імені.

– Що це було? – як реп’ях причепилася Лана. – Ти хоч бачила, які шалені іскри сипалися від вашого таночка по залі? Я ледве зору не втратила...

– Та що ти мелеш? Ну, потанцювали й що з того? – намагалася відкараскатись від натяків подруги Аліса, але дивні вогники ще продовжували танцювати у неї всередині.

– О, так, звичайно! Добре, що мелодія йшла в запису. Бо коли б музики грали наживо, від ваших блискавок апаратура вмить здохла б, – приколювалася Лана та Алісі було не до сміху.

Вона не слухала подругу й намагалася оговтатись від високої напруги, якою наповнив її тіло чарівний кавалер. Краєчком ока дівчина спостерігала, як він сидів з двома парами за столиком вдалині, але сам прийшов без жінки. Вони сміялись і щось весело обговорювали та Аліса могла заприсягтись, що й таємничому незнайомцю страшенно хочеться знову потонути своїм неповторним поглядом в її очах. Це відчувалося навіть на такій відстані. Однак чоловік, за весь вечір, так більше й не поглянув у її бік.

За вихідні всі добре відпочили й робота закипіла у звичному ритмі. З офісу Аліса вийшла, коли сутеніло. Вона спочатку вирішила зайти до улюбленого супермаркету, щоб взяти додому чогось смачненького йа пішла вздовж стоянки авто. Зазвичай, в таку пору заліза на площі ставало менше, та сьогодні відчувався аншлаг.

Дівчина думала про майбутні покупки, як раптом хтось легенько доторкнувся до її руки.

– Господи! – зойкнула вона й обернулась.

Перед Алісою стояв і посміхався своєю чарівною посмішкою ресторанний партнер по танцю.

– Даруйте, я Вас налякав? – заграв поглядом він, а на щоках з’явилися веселі ямочки.

– Та нічого, я просто трохи замислилась, – миттю зашарілася вона й відчула знайомі вогники всередині. – Ви за мною стежите?

– Так, звичайно. Я ж секретний агент... Жартую! Після минулого свята всі чомусь дуже серйозні, а я почуваюся на диво радісним. Сьогодні був у Вашому високому відомстві зі справами банку та майже від’їхав, а потім побачив Вас і вирішив підійти. Ще раз вибачте, за несподіванку.

– Вважайте, що вибачила, – підкорилась його жартівливому настрою Аліса й не могла відвести безсоромного погляду від неймовірно красивих смарагдових очей. Наразі вона розуміла, що подумки сподівалася на нову зустріч з ним.

– Дякую. Але для повної реабілітації я хотів би запросити Вас на каву. Посидимо, познайомимось, а то бачимося вдруге, а ще нічого одне про одного не знаємо, – ввічливо схилив він голову й Аліса відчула, як зраділа його запрошенню.

– Взагалі-то я йшла до магазину, але можу відкласти. Я згодна...

– І знову, дякую! – як мале дитя зрадів її дорослий співрозмовник і ґречно окреслив рукою траєкторію руху. Ось це вже натякало на вроджені або давно набуті манери висококультурної людини. Аліса обожнювала таку поведінку й завелася ще більше.

– Так хто ж Ви все-таки будете? Бо на кур’єра точно не схожі.

– Хіба? А я думав, що схожий! – весело підіграв він. – До речі, ота сіренька конячка розвозить зі мною пошту і нас потім відвезе.

Аліса глянула туди, куди вказував його грайливий погляд і зрозуміла, що під «сіренькою конячкою» чоловік має на увазі новенького сріблястого Форда.

– Хороша у Вас конячка і водій нічого, але Ви мені не відповіли.

– Добре, здаюся. Затягнув інтригу. Я працюю аналітиком в банку, а звати мене Вадимом.

– Дуже приємно. Я - Аліса. А де працюю, Ви вже знаєте, – примружила в посмішці оченята дівчина.

– Так, знаю...

– Звідки? Невже наші дідусі розбовкали під час святкування?

– Ні. Вперше я Вас побачив у приймальні голови району з паперами, а потім не втримався й дізнався дещо більше. Я навіть знаю, що Вас нещодавно кинув хлопець. Хоч я думаю, що він повний бовдур...

Оце вже було занадто! Від завданого болю Аліса заметушилась та її співрозмовник, миттю відчув свою неправоту.

– О! Вибачте, будь ласка, мою невихованість. Просто я переконаний, що кидати таку дівчину гріх, – приклав руку до грудей Вадим.

– Бачу, в нашому апараті забагато пліткарок, – ображено вимовила співрозмовниця. – Ніхто мене не кидав. Навпаки, ми розлучилися з моєї ініціативи та це вже в минулому.

– Як прикро й негідно з мого боку. Повірте: я не такий поганий, як здаюся. І плітки не мій профіль, просто зацікавленість взяла гору. А ще повинен зізнатися, що слова «вже в минулому» мене страшенно тішать, – ближче нахилився до неї вихований чоловік.