Раді Вас бачити!

«Проблеми нікуди не зникають. Просто іноді на них не вистачає часу.» 

День добігав кінця. Нас поселили у кімнату для гостей нагорі. Велике двоспальне ліжко вже чекало. Денні залишив мене саму переодягатися до сну, а сам пішов на кухню — обіцяв принести нам води.

Я розстелила ліжко, натягнула довгий халат, який мені дала Леслі, і раптом згадала, що сумочка залишилася внизу. А в ній — зарядка до телефону. Взувши капці, я обережно почала спускатися сходами.

Та на півдорозі зупинили голоси.

— Нізащо! — різко кинув Денні. — Навіть не проси.

У його голосі чувся гнів.

— Денні, не будь таким впертим… — голос Леслі тремтів. — Будь ласка.

— Я вже сказав. Цього не буде. Я не повернусь.

— Я ж не заради нього прошу! — слова Леслі вилітали одне за одним. — Подумай про маму. Подумай про мене.

— Про маму? — він різко обернувся. — Вона сама обрала лишитися. Я благав її піти. Це був її вибір, не мій.

Я завмерла, притиснулася до стіни й обережно визирнула з-за рогу. У відображенні вікна я побачила Леслі, яка сиділа, закривши обличчя руками, і Денні, що нервово ходив по кухні.

— Я навіть чути про нього не хочу.

— Денні… — вона підвела на нього очі, з яких уже котилися сльози. — Ти навіть не прийшов після аварії в лікарню. А що, якби він помер?

— О ні, — Денні гірко засміявся. — Він би не зробив нам такої послуги.

— Але ж він наш батько! — голос Леслі зірвався на схлип. — Хочеш ти цього чи ні…

Вона підійшла до нього ближче, несміливо взяла його за руки.

— Я не прошу тебе пробачати його, — прошепотіла вона. — Можеш навіть не розмовляти з ним, можеш уникати його. Але прийди. Прошу тебе. Це важливо для мене.

Денні довго мовчав. Леслі все ще тримала його за руки й чекала відповіді.

— Я не розумію, як ти взагалі можеш і далі бачитися з ним, — нарешті вимовив він глухо. — Але… — він підняв очі на Леслі. — Заради тебе. І заради майбутнього племінника. Я прийду.

Він на мить замовк, а потім додав:

— Тільки не чекай, що цей вечір закінчиться спокійно. Я не обіцяю стриматися.

Леслі заплакала ще сильніше, але тепер це були сльози полегшення. Вона кинулася йому на шию й міцно обійняла.

— Дякую, — прошепотіла вона крізь сльози. — Ти навіть не уявляєш, як це для мене важливо.

Денні притиснув її до себе. Спочатку він стояв напружений, але поступово обійняв її у відповідь.

Я відчула, що втручаюся в щось надто особисте — у момент, який не належав нікому, крім них двох.

Сльози підступили мені до горла зненацька. Я навіть не знала чому. Може, через те, що в моєму житті ніколи не було подібної сцени — ані брата, який би захищав мене, ані сестри, заради якої можна було б відкласти власну образу.

Це було чуже мені. І водночас я страшенно хотіла знати, як це — мати таку людину поруч.

Я притиснула руку до губ, аби не схлипнути.

Ще кілька секунд я дивилася на них, а потім тихо повернулася до кімнати. Телефон і справді може зачекати. Краще не показувати, що я все це чула. Якщо він захоче — сам розповість.

Я вмостилася в ліжко, загорнувшись у ковдру, і почала чекати.

Двері прочинилися. Денні зайшов повільно. Я одразу помітила, що він досі напружений: рухи різкі, плечі стиснуті.

Він сів на край ліжка й стягнув футболку, кинувши її на спинку стільця.

Я підсунулася ближче й торкнулася кінчиками пальців його шиї. Відчувала напружені м’язи під шкірою. Повільно почала масажувати плечі.

— Ти напружений, — прошепотіла я йому на вухо. 

— День був довгий.

Він видихнув, нахилився вперед, а потім повернув голову до мене. Наші обличчя опинилися зовсім близько.

Я хотіла тільки одного — щоб хоча б зараз він перестав думати про батька.

Він трохи розслабив плечі під моїми руками, заплющив очі й усміхнувся краєчком губ.

— Знаєш, — пробурмотів він, — якщо ти ще трохи так робитимеш, я забуду, що взагалі мав спати.

Я тихо засміялася й трохи сильніше стиснула його плечі.

— Може, це й був мій план?

Він повернувся до мене, і наші погляди зустрілися.

— Ти небезпечна, Еммо, — прошепотів він, проводячи пальцем по моїй щоці. — Спочатку ти тихо вкралася в моє життя… а тепер робиш так, що я не можу зупинитися.

— Хто сказав, що я хочу, щоб ти зупинявся?

Він усміхнувся й поцілував мене.

— Тут тонкі стіни, — тихо промовив він, — а я знаю, яка ти буваєш голосна.

— Тоді займи мені рот чимось, — прошепотіла я у відповідь, не відводячи погляду. — Щоб я не могла кричати.

Він тихо засміявся.

— Ох, негіднице, — прошепотів він, притискаючи мене сильніше. — Побачимо, хто кого вгамує.

Він підтягнув мене до себе, губи торкнулися моїх, а руки ковзнули до плечей халата. Я вже дозволила собі розслабитися, коли він спробував покласти мене на ліжко. Та я легенько, але рішуче його відштовхнула.

— Ні, красунчику, — прошепотіла я, впіймавши його за плечі. — Сьогодні я зверху.

Він навіть не встиг нічого сказати, як я сіла поруч із ним і змусила його відкинутися на спину. 

— Ого… ти серйозно? — здивовано запитав він, ледве стримуючи посмішку.

Я нахилилася ближче, ледь торкнулася його губ.

— Абсолютно серйозно. Правила встановлюю я.

Він тихо засміявся, а його руки потягнулися до мене, намагаючись притягнути ближче.

Я не дала йому цього зробити. Його руки ковзнули по моїй спині, пальці злегка стиснули талію.

Нахилилася, поцілувала його шию, опустилася на груди, а потім повернулася до його обличчя. 

— Ти знаєш, що робиш зі мною, — прошепотів він, дивлячись мені просто в очі, коли мої нігті повільно ковзали вниз по животу.

Я міцніше стиснула його стегна ногами. Мені подобалося бачити, як він реагує на мене.

Його пальці обережно спробували взяти мене за руки, та я м’яко зупинила його, притягуючи ближче.

— Моя черга контролювати, — прошепотіла я, торкнувшись губами його щоки.

Він усміхнувся, але сперечатися не став.

Я сповзла по його тілу, доторкаючись губами до кожного клаптика шкіри, який був доступний, і чула як він стогне.

Обережно почала знімати його ремінь, розстібала джинси.

Провела руками по його тілу, під пальцями затвердів збуджений член. Тепло його шкіри, пружність і пульс поруч змусили мене відчути власну силу і контроль, і в той же час — неймовірну близькість між нами. Він злегка здригнувся від дотику, а дихання стало уривчастим.

— Еммо… — пробурмотів він, ніби востаннє намагався мене зупинити.

Я лише усміхнулася. Ще хвилину тому мені здавалося, що саме я граюся з ним. Тепер уже не була в цьому так упевнена.

Повільно ковзала губами, відчуваючи кожну його реакцію. Його пальці заплелися у моєму волоссі, тримаючи міцно.

Я усміхнулася, сама вже втрачаю колишню впевненість. Та відступати не хотіла. Тіло відгукувалося на кожен його дотик, і між ніг з’явилося приємне тепло, яке лише посилювало моє бажання.

Він притиснув мою голову ближче до себе, і я вп’ялася руками в його стегна. Лише на кілька секунд відчуття повноти охопило мене цілком і перехопило подих. Я заплющила очі, насолоджуючись кожною миттю. За кілька секунд Денні раптом схопив за волосся, змусивши підняти голову. Я навіть не встигла нічого сказати, як він перекотив мене на спину й поцілував. 

 Різким рухом увійшов у мене, і я не витримала — закинула голову, вирвався гучний стогін. Він різко накрив мої губи рукою.

— Тшшш… Ягідко, — прошепотів він, усміхаючись.

Він став ніжнішим, рухаючись повільніше й обережніше. Я здригалася від кожного його дотику, серце калатало так, що, здавалося, він теж його чув. Між поцілунками він дивився на мене, і весь світ ніби зник — залишилися тільки ми.

Обвила його руками, впираючись нігтями в плечі. Він підлаштовувався під мене і від цього по тілу знову пробігало тремтіння.

Його губи ковзали по моїй шиї, залишаючи гарячі сліди, і я не могла стримати стогонів. Він поступово прискорював ритм, а я дедалі сильніше тягнулася до нього.

Він піднявся на руки, і наші пальці сплелися. Я відчула, як шалено б’ється його серце, майже в такт моєму. Він повільно відвів мою руку вгору, на мить затримав її, а потім відпустив.

Погляд Денні не відривався від мене. Він прошепотів моє ім’я, а губи знову торкнулися моєї шиї — цього разу залишаючи після себе лише легке поколювання від поцілунків і ніжних укусів.

Моє тіло здригалося, і хвиля насолоди прокотилася по спині та стегнах. Я заплющила очі, намагаючись перевести подих. Він був водночас ніжним і владним, і від цього в голові остаточно запаморочилося.

На кілька секунд усе навколо зникло. Залишилися тільки його руки, наше збите дихання і тиша, що прийшла слідом.

Ми лягли поруч, тісно притиснувшись одне до одного. Руки обвили мене, і я влаштувалася ближче, слухаючи, як поступово вирівнюється його дихання. У кімнаті було тихо. Я просто лежала поруч із ним, відчуваючи його тепло, і вперше за довгий час мені не хотілося нікуди поспішати.

— Ти спиш? — тихо прошепотів він через кілька хвилин.

— Ні… А ти?

— Не можу, — він усміхнувся, не відкриваючи очей. — Боюся, ти вислизнеш із моїх обіймів.

Я тихо засміялася й підсунулася.

Поступово очі почали злипатися, але ми так і не відпустили одне одного.

Завтра все знову стане складним. Але сьогодні в мене був він. І цього поки вистачало.