Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Важке свинцеве небо Аетернісу сьогодні здавалося нижчим, ніж зазвичай, наче прагнуло притиснути нас до промерзлої землі, що стогнала під поривами північного вітру. Тут, на пошматованому війнами кордоні, родючі долини мого краю поступалися нескінченній крижаній пустці Межового краю, а повітря ставало густим і колючим, залишаючи на губах присмак морозу.
Пальці батька, короля Маркаса, впивалися в моє плече крізь тонку тканину дорожньої сукні. Його погляд залишався прикутим до фіолетової імли попереду, де мала з’явитися істота, якій він віддавав власну доньку заради повернення втраченої величі.
– Дивися в саму глибину його темряви, Ліє, доки не знайдеш місце, куди зможе увійти лезо або закляття, – сухий голос батька змішувався із завиванням хуртовини. – Твоя покірність приспить його пильність, а краса змусить забути про загрозу.
Я мовчала, стискаючи щелепи, доки вітер жбурляв мені в обличчя темне волосся. Важкі пасма вкривали груди й шию, трохи захищаючи від пронизливого холоду. Для батьків я завжди залишалася невдалою спадкоємицею з різними очима — смарагдовими і срібними. Вони й досі не здогадувалися, що ця особливість приховувала первісну магію Джерела, яку я роками стримувала в собі.
– Коли знайдеш джерело, яке підтримує його життя, подай знак, – продовжив Маркас, і в його очах спалахнуло передчуття розправи. – Одна срібна іскра в небі – й воїни, що чекають за імлою, розірвуть перемир’я разом із його горлом.
Повітря перед нами здригнулося, і фіолетова імла стягнулася до темної постаті. Вард вийшов із хуртовини, не залишаючи сліду в снігу. Він прибув сам, та порожнеча за його спиною здавалася грізнішою за цілу гвардію. Іній укривав його плечі й холодно мерехтів у тьмяному світлі.
Він повільно скорочував відстань між нами, і з кожним його кроком моє срібне око боляче пульсувало, вловлюючи потужні потоки ефіру, що затягувалися в нього, наче в нескінченну чорну вирву. Вард був правителем північних земель і водночас живою порожнечею, що прагнула поглинути все світло навколо.
– Королю Маркасе, ваша пунктуальність у сплаті боргів завжди була вашою єдиною чеснотою, – низький голос Варда розрізав тишу, змішуючись із завиванням хуртовини.
Він зупинився настільки близько, що я відчула запах озону й морозу, який линув від його вбрання. Його погляд, суцільна обсидіанова безодня без натяку на зіниці чи білки, зупинився на моєму обличчі, і магія всередині мене напружилася, немов струна перед обривом.
– Лія Етельгард, – промовив він моє ім’я так, наче куштував рідкісну отруту, і повільно простягнув до мого обличчя руку в чорній рукавичці. Холодні пальці торкнулися мого підборіддя крізь тонку шкіру, змусивши підняти голову й зустрітися з його неживим поглядом. – Твої очі розповідають про світи, яких я ніколи не бачив, маленька заручнице. Цікаво, скільки брехні ховається за цим срібним сяйвом?
Я затамувала подих, намагаючись приховати дикий, первісний потяг моєї світлої магії до його всепоглинаючого холоду. Насолода від дотику істоти, яку я мала допомогти вбити, межувала з божевіллям, та зрадницьке тепло вже розтікалося по моїх жилах.
– Я тут лише для того, щоб скріпити мир між нашими народами, мілорде, – відповіла я тремтячим голосом, сподіваючись, що він сприйме це як звичайний страх перед невідомістю.
Вард ледь помітно посміхнувся, і в його темних очах промайнуло хиже зацікавлення, від якого мої пальці мимоволі стиснулися.
– Мир – надто тендітна річ, щоб довіряти його жінці з очима, повними таємниць. Та я з цікавістю подивлюся, як ти намагатимешся не згаснути в моїх тінях.
Він владно стиснув моє зап’ястя, і тієї ж миті світ навколо нас почав розчинятися в порталі чорного диму. Останнім, що я побачила, було задоволене обличчя батька, який навіть не підозрював, що його шпигунка вирушає до Цитаделі із силою, здатною зруйнувати значно більше, ніж життя Нічного Короля.
