Раді Вас бачити!

Темрява за межами Цитаделі Ночі здавалася живою, пульсуючою істотою з власною вагою, запахом стародавнього каменю й тихим голосом на межі слуху. Коли портал за нашими спинами закрився з глухим, остаточним звуком, сіре марево Аетернісу зникло. Легені наповнило густе повітря, холодне, наче рідке срібло, і кожен вдих торкався горла гострим лезом. Тіло здригнулося від неприродного морозу, а разом із ним прийшло гостре усвідомлення власної самотності.

Ми опинилися у величезному вестибюлі, де стеля губилася у фіолетовій пітьмі. Стіни з чорного, дзеркально відполірованого каменю відбивали мою тремтячу постать. Вард досі тримав мене за руку. Його довгі пальці стискали моє зап’ястя, і дивним чином саме цей крижаний дотик повертав розхитаному страхом розуму відчуття опори, не дозволяючи мені провалитися в паніку.

– Ласкаво просимо додому, Ліє Етельгард, – голос Варда відлунював під високими склепіннями, наповнюючи простір низькою вібрацією, від якої моє срібне око запульсувало ще сильніше. – Тут немає фальшивого сонця, до якого ти звикла в Опаловій Імперії, зате мої тіні чесніші за яскраве проміння твого батька. Вони не вміють брехати – лише показують те, що є насправді.

Я змусила себе підняти погляд, хоча шия задерев’яніла від напруги. Темне волосся, вологе від прикордонного снігу, важкими пасмами прилипло до щік. Серце гупало від страху й невпевненості, нагадуючи, наскільки беззахисною я була в цю мить. Під обсидіановим поглядом Варда здавалося, ніби хтось гортає мої думки, одну за одною. У цій залі він виглядав справжнім богом підземель, чия воля підкорила навіть силу тяжіння. Чорний камзол із вишивкою, схожою на складні морозні візерунки на склі, підкреслював мертвотну блідість його шкіри. Він нагадував статую, що ожила лише для того, щоб забрати свою здобич.

– Мій дім там, де моя сім’я, – прошепотіла я, тримаючись за образ покірної доньки, який так старанно створювали король Маркас і королева Міра. Кожне слово давалося мені з болем, бо всередині зріла буря протесту. – Тут я лише застава. Полонянка, якій наказали стати зручною декорацією у вашому похмурому житті.

Вард різко зупинився й розвернув мене до себе, тож я ледь не врізалася в його груди. Наші обличчя опинилися так близько, що в чорній безодні його очей я розгледіла дрібні сріблясті прожилки, які спалахнули у відповідь на мою приховану магію.

– Полонянка? – Вард трохи підняв брову, і в цьому стриманому жесті було більше прихованої загрози, ніж у цілому загоні гвардійців. – Полонянки не дивляться на своїх господарів так, наче вираховують відстань до сонної артерії. Ти забагато думаєш, Ліє. Твої очі постійно шукають вихід, хоча в цьому замку тобі варто шукати лише спосіб вижити поруч зі мною.

Його проникливість влучила в ціль так точно, що я затамувала подих, побоюючись, що він почує шалене калатання мого серця. Невже він уже здогадався про мою місію? Чи це лише гра досвідченого хижака, який насолоджується кожним тремтінням своєї жертви? Я опустила вії, приховуючи срібне сяйво лівого ока. Воно завжди було моїм прокляттям: бачило потоки ефіру, що пронизували замок і зараз нагадували павутину, в центрі якої сидів Вард. Безсила лють змішалася із соромом за власну слабкість.

– Ходімо, – кинув він і, не чекаючи моєї відповіді, знову потягнув мене за собою.

Він повів мене нескінченним лабіринтом коридорів. Замість смолоскипів у нішах горіли згустки холодного синього полум’я. Вони не давали тепла, лише кидали на стіни довгі, спотворені тіні. Звук моїх кроків по мармуровій підлозі повертався гучною, самотньою луною, наче замок рахував секунди, що залишилися до мого краху. Дорогою нам не трапилося ані слуг ані охорони. Лише темні фігури ковзали на межі зору, нагадуючи про справжніх мешканців цього похмурого місця.

Магія Джерела тиснула на ребра, вимагала виходу й прагнула розігнати навколишню пітьму, але я стискала кулаки, впиваючись нігтями в долоні. Тривога, змішана із самотністю, болісно стискала груди. Мій план був простим: стати непомітною, довести свою користь, знайти те, що робить Варда смертним, і подати сигнал батькові. Та поруч із Нічним Королем цей задум уже не здавався простим. Небезпека заважала зосередитися й огортала розум липкою безнадією.

Нарешті ми зупинилися перед важкими подвійними дверима, оббитими темною шкірою невідомої істоти й укріпленими залізом. Вард відчинив їх легким рухом руки та жестом запросив мене всередину.

Покої вражали суворою, майже болючою розкішшю. Величезне ліжко під балдахіном із важкого чорного оксамиту займало центр кімнати. У каміні замість дров палахкотіло те саме синє полум’я, кидаючи відблиски на срібний посуд і високі книжкові шафи. Та найбільше вражало панорамне вікно, з якого відкривався краєвид на безкраю крижану пустку. Під незнайомими мені фіолетовими зорями вона здавалася примарною.

– Твої покої на найближчий час, – коротко кинув він, заходячи слідом і повільно оглядаючи кімнату. – Вони межують із моїм кабінетом. Так, ти завжди пам’ятатимеш: я – твоє єдине вікно в цей світ. І лише я вирішую, коли тобі дозволено бачити сонце.

Я пройшла всередину, відчуваючи під ногами м’який ворс килима, просякнутого ароматом лаванди, й холодний камінь. Це місце мало стати моєю в’язницею та полем бою. Батько чітко дав зрозуміти: я повинна знайти «джерело його серця» – місце сили, артефакт або таємну слабкість, яку Вард ховає за маскою незворушності.

– Чому ви обрали саме мене? – запитала я, обернувшись до нього, коли він уже збирався піти. – В Опаловій Імперії багато дівчат із чистішою кров’ю та магією, зрозумілішою для вашого народу. Мої очі… моє волосся… навіть серед своїх я завжди була вигнанкою. Я не схожа на ту, хто здатен принести мир.

Вард повільно рушив до мене, і тіні в кутках кімнати витягнулися, немов стали продовженням його тіла. Він підняв руку й майже невагомо провів кінчиками пальців по моїй щоці, а потім уздовж щелепи до пульсу на шиї. Я здригнулася, та магія Джерела відгукнулася на його дотик теплою пульсацією, визнаючи в ньому силу, рівну своїй.

– Ти саме така, як мені потрібно, Ліє, – прошепотів він, нахилившись так близько, що його волосся торкнулося мого чола. – Ти – загадка, яку мені хочеться розгадувати повільно, знімаючи шар за шаром. У тобі є світло, що манить углиб. Я хочу побачити, чи згасне воно, підкорившись моїй владі, чи спалахне так яскраво, що ми обидва згоримо в його полум’ї.

Він затримав руку на моєму горлі, відчуваючи під пальцями шалений пульс, що видавав мій страх і збудження. Обсидіанові очі потемніли, і крізь звичний холод у них проступив віковий голод чоловіка, який надто довго залишався богом у порожньому світі.

– Сьогодні відпочивай. – Він відступив, і кімната одразу стала холоднішою. – Завтра ти почнеш пізнавати справжню Ніч. І не намагайся шукати вихід. Усі двері в цьому замку відчиняються лише за моїм бажанням. Або від твоєї крові, якщо тобі вистачить сміливості її пролити.

Він вийшов і зачинив за собою важкі двері. Магічний замок клацнув, відрізаючи мене від решти Цитаделі. Після його кроків у кімнаті запала така щільна тиша, що я чула власне дихання й пульсацію крові у скронях.

Я підійшла до вікна й поглянула на замерзлі гірські піки. Рука мимоволі торкнулася потайного шва на корсеті, де ховався крихітний сигнальний кристал. Одна іскра — і Цитадель стане ціллю для воїнів мого батька. Та, залишившись сама, я думала зовсім не про порятунок Аетернісу. На шкірі досі відчувався крижаний дотик Варда.

Я підійшла до каміна й зупинилася перед синім полум’ям, що відкидало на стіни химерні відблиски. Мені потрібно було знайти шлях до його смерті. Та справжня сила, прихована десь у глибині моєї душі, тягнулася до цього замку й підказувала, що в цій грі на мене чекає дещо значно важливіше за загибель Варда – шлях до власної свободи.

Срібне око спалахнуло, перш ніж я загасила світильники. Батько прислав мене сюди як шпигунку та зброю, але в самому серці ворожої Цитаделі я вперше за двадцять років відчула, що можу скинути нав’язану роль. Темрява впізнала приховану частину мене, і це відкриття лякало сильніше за самого Нічного Короля.

Я лягла на ліжко, не роздягаючись, і вдивлялася в стелю, де тіні малювали химерну карту мого майбутнього падіння. Розділ мого життя у світлі закінчився, поступаючись першому розділу моєї ночі.