Раді Вас бачити!

Двері так і не відчинилися. Важке дихання за ними стихло лише перед світанком, залишивши мене гадати, що саме блукало коридорами Цитаделі. Ранок у замку Нічного Короля не приніс полегшення. Коли я нарешті вибралася з-під важкої ковдри, тіло боліло, наче всю ніч пролежало на кам’яних плитах. Щоденник Селени, схований у таємному відділенні шафи, здавався пасткою, що могла зачинитися будь-якої миті. Я відчувала його присутність навіть крізь товщу дерева – слабкий відгомін чужої магії пробивався крізь смолистий запах шафи й холод обсидіанових стін.

Я змусила себе вдягнутися. На ліжку вже чекала нова сукня – кольору густого вина, майже чорна в тінях, але з кривавим відливом на світлі. Тканина була холодною, наче зміїна луска, і, затягуючи корсет, я відчула, як він стискає талію, перевіряючи, чи вистачить мені повітря, щоб вижити в цих стінах.

– Тіні не люблять, коли від них щось ховають, Ліє, – голос Варда пролунав за моєю спиною.

Я різко розвернулася. Він стояв у дверях моїх покоїв, недбало притулившись до одвірка. Сьогодні на ньому був камзол зі срібною вишивкою, схожою на переплетені терни. Його погляд ковзнув по моїй фігурі й затримався трохи довше, ніж дозволяли правила пристойності Аетернісу. В очах Варда читався холодний інтерес ученого, який вивчає рідкісну й потенційно небезпечну істоту.

– Я нічого не ховаю, – збрехала я, відчуваючи, як сигнальний кристал у потаємному шві корсета стає нестерпно важким. – Просто намагаюся звикнути до вашої гостинності. Вона… специфічна.

– Гостинність – це мистецтво компромісу. – Він ступив до кімнати, і тіні біля його ніг видовжилися, сплітаючись у химерні візерунки на підлозі. – Сьогодні ввечері відбудеться офіційна вечеря. Моя рада хоче побачити ту, заради якої я зупинив війну. Вони чекають на сонце, але я сказав, що привіз попіл. Покажи їм, що я не помилився.

До вечора величезну залу заповнила нічна аристократія – істоти, які лише віддалено нагадували людей. Їхня шкіра мала блакитний або сірий відтінок, а рухи здавалися надто плавними, майже хижими. Я сиділа праворуч від Варда під сотнями оцінювальних поглядів. Присутні стежили за кожним моїм рухом і навіть за тим, як вино торкалося моїх губ. Вечеря перетворилася на справжнє катування.

Та справжня небезпека ховалася нижче, на чорному мармурі. Тіні ворушилися біля ніг гостей, спостерігали й чекали на початок ритуалу.

У цій залі тіні жили власним життям. Коли простір заповнила тужлива музика, схожа на плач вітру в горах, вони почали відділятися від стін. Темні постаті кружляли в центрі зали, повторюючи рухи невидимих танцюристів. Так починався Танець замерзлих тіней – стародавній ритуал, під час якого тінь відкривала прихований стан душі свого власника.

Вард підвівся й простягнув мені руку. Його піддані одразу замовкли, повернувши погляди до нас. – Подаруй мені цей танець, Ліє. Вони хочуть бачити, як Світло підкоряється Ночі.

Я хотіла відмовитися, але становище заручниці не залишало мені вибору. Коли я вклала долоню в його холодну руку, по ній прокотився шепіт. Пальці Варда міцно, але обережно стиснули мої. Ми вийшли в центр кола, і тіні одразу почали згущуватися навколо нас.

Музика змінилася, стала швидшою й агресивнішою. Наш танець дедалі більше нагадував боротьбу. Вард вів мене з нелюдською грацією, змушуючи підкоряти рухи чужому ритму. Щоразу, коли він притягував мене до себе, наші магічні поля стикалися. Моє Джерело спалахувало короткими іскрами, а його темрява поглинала їх без залишку.

– Твоє Світло бореться зі мною, – прошепотів він мені на вухо, торкнувшись шкіри крижаним подихом. – Але поглянь униз. Твоя тінь тобі вже не належить.

Я опустила погляд і здригнулася. Тінь на мармурі рухалася окремо від мене. Вона сплелася з тінню Варда в пристрасних, диких обіймах. Їхній танець нагадував боротьбу двох істот, які прагнули знищити одна одну або розчинитися разом. Щоки обдало жаром, а пальці похололи від страху, що темне відображення показує мої справжні бажання.

– Ви маніпулюєте моїм відображенням, – кинула я, намагаючись відсторонитися, але він надто міцно тримав мене за талію.

– Тінь ніколи не бреше, Ліє. – Його бездонні очі опинилися зовсім близько, затягуючи мене у свою темряву. – Ти можеш скільки завгодно стискати кинджал у думках, але твоя сутність знає правду. Тут, у серці Ночі, тобі не доведеться відповідати чужим уявленням про те, що правильно. Ти можеш бути собою.

Рука Варда піднялася вище по моїй спині й торкнулася оголеної шкіри над вирізом сукні. Услід за його пальцями вздовж хребта проступало примарне срібне сяйво. Між нами виник магічний резонанс, від якого сила, роками придушувана в Аетернісі, рвонулася назовні. Вона прагнула відповісти на його дотик, а не завдати удару.

Музика обірвалася на високій ноті. Ми зупинилися, важко дихаючи. Навколо нас застигли тіні аристократів, схилені в поклоні. На обличчях їхніх власників читався страх: наш танець відкрив їм щось, здатне налякати навіть мешканців Ночі.

– Вечерю закінчено, – холодно оголосив Вард, не відпускаючи моєї руки. – Моя наречена втомилася від вашої уваги.

Він повів мене геть із зали, оминаючи коридор, що веде до моїх покоїв. Незабаром ми вийшли на балкон, винесений далеко над прірвою. Вітер підхопив моє волосся, а срібне око запульсувало сильніше, заливаючи його обличчя примарним світлом.

– Що це було? – запитала я, ледь утримуючи рівновагу на тремтячих ногах. – Ви зробили з мене посміховисько перед усією своєю радою?

– Я показав їм, що ти значно цінніша за золото, яким твій батько скріпив нашу угоду. – Він підійшов до самих перил. – У тобі живе сила, якої вони не зможуть зламати і до якої я не дозволю їм торкнутися.

Він обернувся до мене, і звична холодна маска на його обличчі на мить розтанула. У погляді проступило щось людське – глибока втома й прихований біль. – Ти знаєш, чому Селена не витримала цього танцю? – запитав він.

Серце збилося з ритму. Вард знав її ім’я. — Хто вона була? — Мій голос ледь не зірвався.

– Вона була схожа на тебе. – Вард подивився на власні руки, де ще мерехтіли сліди моєї енергії. – Але Селена боялася своєї тіні й намагалася зберегти чистоту там, де її ніколи й не було. Уникай її помилок, Ліє. Святість у моєму домі лише наближає загибель.

Він пішов, залишивши мене на балконі під холодним світлом зірок. Я стиснула пальцями тканину сукні, подумки повертаючись до щоденника, захованого в моїх покоях. Отже, Селена також пройшла через цей танець і побачила, як її власна тінь відкриває приховані бажання.

Я повернулася до своїх покоїв і знову відкрила щоденник. На наступній сторінці, яку раніше перегорнула надто швидко, розмитим чорнилом було написано лише два речення: «Тіні дізнаються правду раніше за серце. Танцюй, але не дозволяй йому вести».

Я закрила щоденник, і сухий звук розітнув тишу в кімнаті. У грудях розгорілася перша іскра небезпечного бажання. Місія залишалася гранично простою: вбити монстра й урятувати свій народ. Та після одного танцю мене охопив страх, що піддатися Варду буде значно легше, ніж зберегти себе в колі замерзлих тіней. Роль шпигунки тріщала по швах, а тіло дедалі гірше підкорялося розуму.