Раді Вас бачити!

Я прокинулася від другого серцебиття, що рівно пульсувало поруч із моїм. Тіло зберігало приємну важкість після ночі, та під нею вже рухалася нова сила, зібрана й слухняна. Під шкірою зап’ясть мерехтіли сріблясто-чорні нитки. Вони тягнулися вгору вздовж вен і зникали біля серця, де наш із Вардом зв’язок замикався в єдиний знак. Тепер його печатка жила й у мені, захищаючи моє Джерело від чужого поклику.

Вард уже залишив спальню, проте через зв’язок я відчувала його десь унизу – зосередженого, настороженого й готового втрутитися. На стільці лежала вугільно-чорна сукня з високим коміром, розшита дрібними перлинами, схожими на згаслі зорі. Поряд він залишив коротку записку: «Каелен чекає. Усі тіні слухають тебе». Я провела пальцями по темній тканині й почала одягатися.

Лорд Каелен залишився в Цитаделі після балу, щоб оцінити наслідки замаху й перевірити, чи батько зберіг владу над моєю магією. Учора він бачив налякану полонянку. Сьогодні йому належало зустріти ту саму зовнішність, голос і титул – та зовсім іншу волю.

Холодне ранкове світло заливало велику трапезну крізь високі вікна. Каелен сидів біля каміна з келихом вина, ніби нічний замах на принцесу був лише дрібною незручністю. Побачивши мене, він підвівся. Погляд одразу ковзнув по обличчю, зап’ястях, поставі й коміру сукні, вишукуючи сліди страху, покори або магічного виснаження.

Каелен шукав на моєму тілі сліди вчорашньої жорстокості Варда, та погляд щоразу повертався до моєї ходи. Я ступала рівно, відчуваючи під підошвами відгук обсидіанової підлоги. Цитадель підтримувала кожен крок, і приховати цю впевненість уже повністю не вдалося.

– Принцесо, – Каелен схилив голову, а в його голосі прозвучала стримана підозра. – Ви виглядаєте… напрочуд відновленою. Здається, повітря Цитаделі пішло вам на користь значно більше, ніж ми сподівалися.

– Я багато чого тут зрозуміла, лорде, – спокійно відповіла я й сіла навпроти. Руки склала на колінах, ховаючи магічні нитки під довгими рукавами. – Особливо те, як важливо вчасно виконати покладений на тебе обов’язок.

Келих завмер біля губ Каелена. У його аурі спалахнув багряний відблиск недовіри, але за мить він зник під звичною холодною сірістю. Посол ще вагався між підозрою та бажанням почути саме ту відповідь, заради якої залишився в замку.

– Деякі відповіді коштують дорожче за незнання, Ліє. Особливо — отримані від Нічного Короля. — Каелен зробив ковток, уважно стежачи за моїм обличчям крізь келих. — Ваш батько хоче переконатися, що ви пам’ятаєте Ритуал Згасальних Зірок. Той самий обряд, якого вас навчали з дитинства. Коли світила вишикуються в один ряд, ваше Джерело має… очистити ці землі.

– Так батько називав знищення, коли хотів надати йому шляхетного звучання, – відповіла я й зустріла погляд Каелена. Під шкірою ворухнулася Тінь Варда, прохолодою заспокоюючи пульс. – Я прочитала його лист. Знаю про печатку, вибух і ціну, яку він призначив за владу над Цитаделлю. Ви виховували мене як знаряддя вбивства.

Каелен різко поставив келих на стіл. Вино вихлюпнулося на білу скатертину, розповзаючись у криваву пляму. Вивірена чемність посла зникла, оголивши гнів людини, чиї плани щойно назвали вголос.

– Ти забуваєшся! – процідив він. – Твоя кров належить Аетернісу, а життя має служити королівству. Близькість із чудовиськом не звільняє від обов’язку, до якого тебе готували від народження. Твій батько створив твою силу й має право нею розпоряджатися.

Я повільно всміхнулася. Каелен чекав виправдань або страху, та побачив спокій, якого роками в мені приглушували. Його погляд ковзнув до дверей, уперше шукаючи підтримки у власній охороні.

– Моя кров належить мені, – промовила я. – Я сама вирішуватиму, кому довірити її силу й заради кого ризикувати нею.

Каелен рвучко підвівся й ледь помітно поворухнув пальцями. Гвардійці біля дверей відступили від стін і поклали долоні на руків’я мечів, перекриваючи вихід із трапезної.

– Тоді перевіримо, чия воля керує вашим Джерелом, – сказав він і дістав з-під плаща невелику золоту сферу. На її поверхні перепліталися промені герба Аетернісу, а в центрі пульсувала крапля застиглого сонячного світла. – Амулет Джерела. Якщо ваша сила досі служить королівству, воно засяє золотом. Якщо зв’язок було осквернено, артефакт вирве чужу магію разом із частиною вашої.

Каелен стиснув сферу й вимовив слово активації. Золота крапля всередині спалахнула, а трапезною прокотилося пронизливе гудіння. Артефакт потягнувся до мого Джерела, чіпляючись за нього тонкими променями, та сріблясто-чорні нитки на зап’ястях сплелися в захисний знак. Із пальців вирвався потік мороку, пронизаного світлом, ударив у сферу й укрив золоту поверхню інеєм. За мить вона розкололася з різким тріском, розсипавши по столу гострі уламки.

Каелен відсахнувся. На долонях виступили тонкі порізи, а краплі крові впали у розлите вино. Він дивився на знищений артефакт, і багряне полум’я в його аурі розросталося разом зі страхом.

– Ти… спотворена! – вигукнув він. – Джерело відкинуло тебе! Нічний Король отруїв твою кров своїм мороком!

Я повільно підвелася. За спиною Тінь піднялася з підлоги й розгорнулася широкими крилами. – Моє Джерело вперше підкоряється моїй волі. Ритуал Згасальних Зірок відбудеться, лорде Каелене, але силу отримає не мій батько. Я поверну її проти печаток, якими Аетерніс поневолив Варда, Цитадель і мене.

– Схопити її! – крикнув Каелен, відступаючи за спини гвардійців.

Воїни рушили до мене, та після третього кроку обсидіан під їхніми чоботами розм’як і потягнувся вгору чорними пасмами. Тіні обвили ноги, зап’ястя й горла, зупиняючи руки за мить до того, як клинки залишили піхви. Я відчувала кожен темний вузол, наче стискала його власними пальцями. Цитадель відгукнулася на мій захист раніше, ніж страх устиг торкнутися мене.

Морок поруч зібрався у високу постать, і з нього виступив Вард. Він став біля мого плеча, залишаючи мені владу над зв’язаними воїнами. Хвиля його сили прокотилася залою, притиснула Каелена до підлоги й змусила його впертися закривавленими долонями в камінь.

– Ви принесли в мій дім артефакт, здатний вирвати магію з її тіла, – голос Варда пройшов крізь залу низьким гуркотом. – А потім наказали схопити жінку, чиєю волею ніколи не мали права розпоряджатися. Тепер відповідатимете перед нею.

Він поклав мені долоню на плече, і я відчула, як наша спільна магія миттєво стабілізувалася. Тепер ми діяли як єдине ціле, як одна стихія.

– Ліє… ти не знаєш, що робиш… – прохрипів Каелен, хапаючись за горло. – Твій батько… він усе знищить…

– Нехай приходить, – відповіла я, дивлячись на посольство, яке тепер мало жалюгідний вигляд. – Але передай йому: я більше не буду його слухняною донькою. Я — Королева Тіней. Якщо він хоче війни, то отримає її, лише умови відтепер диктуватимемо ми.

Вард зробив ледь помітний жест, і тіні жбурнули Каелена та його гвардійців до виходу.

– Геть, – наказав він. – І дякуйте моїй королеві за її сьогоднішнє милосердя.

Коли вони зникли, зала знову занурилася в тишу. Напруга поступово послабила тіло, залишивши після себе легке виснаження. Вард повернув мене до себе й уважно вдивився в моє обличчя.

– Ти в порядку? – тихо запитав він. У його погляді знову з’явилася знайома ніжність.

– Так. – Я притиснулася до нього, вдихаючи його аромат. – Але тепер вони все знають. Гра закінчилася, Варде. Починається справжня боротьба.

– Це не просто боротьба, Ліє. – Він підняв моє підборіддя, щоб я подивилася йому в очі. – Це ритуал, який змінить увесь світ. І сьогодні ти показала, що готова до нього. А тепер…

Він повів мене до вікна. Крізь хмари пробивалося бліде ранкове світло, торкаючись засніжених гір холодними променями.

– А тепер я дотримаюся своєї обіцянки, – прошепотів Вард, обіймаючи мене ззаду. – Без поспіху й боротьби з печаткою. Лише ти, я і наша спільна темрява.

Я заплющила очі, відчуваючи дотик його губ до шиї. Цей ранок мав стати початком нашої справжньої історії – уже не тільки як союзників у війні, а й як чоловіка й жінки, які знайшли одне в одному свій дім.