Спочатку:
На сторінку книги
Наступний вечір.
Турнір закінчився нашою перемогою, а ніч — тотальним хаосом. Фінал був настільки грандіозним, що Макс із Алексом просто "вимкнулися" в кутку бару, перебравши з емоціями та алкоголем. Насті й Поліні довелося рятувати ситуацію і доставляти чемпіонів до ліжок.
Проте сьогодні в моїй голові лише одна думка. Каблучка вже в мене — ідеальна, саме така, як ми задумували з Максиміліаном. Я попередив друзів про свої наміри щодо Ясі. Поліна з ентузіазмом взялася за організацію: вона вже вираховує траєкторію вітру для свічок на полі та домовляється за освітлення. Вона хоче, щоб кожен прожектор на стадіоні світив лише для нас двох. І, знаєте, я зовсім не проти.
***
Північ. Стадіон, який ще вчора здригався від криків фанатів, зараз зустрів нас величною, майже містичною тишею. Тільки вітер тихо гуляв порожніми трибунами, нагадуючи про вчорашній тріумф.
Поліна перевершила саму себе. Центр поля був перетворений на острів світла: сотні масивних свічок були розставлені в ідеальну фігуру серця. Прожектори були приглушені до м’якого золотистого сяйва, яке фокусувалося лише на центральному колі.
Я вів Ясю за руку, відчуваючи, як каблучка в кишені пече мені стегно. Вона йшла мовчки, злегка накульгуючи на свою перев’язану ногу, і здивовано оглядалася навколо.
— Павле, що ми тут робимо посеред ночі? — прошепотіла вона. — Охорона нас не вижене?
— Сьогодні цей стадіон належить тільки нам, — відповів я, зупиняючись у самому центрі вогняного кола.
***
Я знав, що ми не одні. Десь там, за величезним рекламним щитом з логотипом спонсора, затамували подих наша найкраща групи підтримки. Які будуть з нами до останнього. Або ж комусь треба спостерігати за тим, щоб вогонь не спалив все поле.
Алекс, чиє обличчя після вчорашнього було блідішим за газонну розмітку, і Макс, який тримався за голову при кожному різкому звуці, сиділи навпочіпки в тіні. У кожного в руках був важкий червоний вогнегасник.
— Ти бачиш траєкторію диму? — прошепотіла Поліна, яка сиділа поруч із ними з рацією. — Якщо вітер зміниться і вогонь піде на траву, Максе, ти знаєш, що робити. Це покриття коштує дорожче, ніж твоя машина!
— Полю, благаю, говори тихіше, — пробурмотів Макс, заплющивши одне око. — Твій голос зараз звучить як удар штанги об мою черепну коробку. Чому ми просто не могли подарувати їй квіти в ресторані?
— Бо в ресторані немає прожекторів і такого масштабу! — відрізала Поліна. — Дивіться, він стає на коліно! Вогнегасники напоготові!
***
Я справді опустився на одне коліно. Світло прожекторів відбивалося в очах Ясі, і я бачив, як вони наповнюються сльозами. Я дістав коробочку. Каблучка, яку створив Максиміліан, засяяла в світлі свічок так, ніби сама була джерелом енергії.
— Ясю, — мій голос, який зазвичай перекрикував стадіон, зараз звужувався до ніжного шепоту. — Ти була моєю силою на трибунах, коли я втрачав надію. Ти стала моїм тилом, коли я був в офсайді власних страхів. Я не хочу більше виходити на жоден матч, не знаючи, що вдома мене чекає моя дружина. Ти вийдеш за мене?
Яся закрила обличчя долонями.
— Так... — ледь чутно видихнула вона. — Так, Павле!
Я одягнув каблучку на її палець, підвівся і міцно притиснув її до себе. У цей момент десь із темряви пролунав дивний звук — щось середнє між «Ура!» Алекса та шипінням вогнегасника, який Макс випадково зачепив ліктем у пориві емоцій.
— Гей, ви там! — засміявся я, витираючи сльози Ясі і дивлячись у бік рекламних щитів. — Ми вас бачимо! Виходьте!
З-за щита першою вискочила Поліна з оберемком квітів, а за нею, хитаючись, але посміхаючись, вибрели наші чемпіони з вогнегасниками на плечах.
— Ну що, не згоріли? — прохрипів Алекс, простягаючи мені руку для «краба».
Макс просто кивнув, міцно потиснув мені руку і тихо додав:
— Добре, що все обійшлося без піни.
Ми стояли в центрі порожнього стадіону — капітан, його наречена, найкращий воротар, віддана вболівальниця та форвард з похміллям. І в цей момент я зрозумів: це була наша найголовніша перемога в сезоні.
Кінець
