Спочатку:
На сторінку книги
У буфеті зазвичай панував гамір, але сьогодні повітря було наелектризоване. Ми четверо сиділи за кутовим столиком, обговорюючи перші кроки нашої стратегії для Закарпаття. Поліна звично щось креслила у своєму планшеті, а Алекс з апетитом доїдав булочку, паралельно підкидаючи свою улюблену монету.
Марта з’явилася раптово. Вона йшла між столами зі стаканом яскраво-помаранчевого соку в руках, і її погляд не обіцяв нічого доброго. Було очевидно: вона хотіла повернути борг за Тимура. Її план був примітивним, але дієвим — «випадково» перечепитися біля Поліни й вилити липку рідину прямо на її дорогий планшет та світлий светр.
Коли Марта була вже за крок від нашого столу, вона почала свій театральний «політ». Тіло нахилилося, рука зі стаканом пішла вперед, готуючись до точного попадання. Я затамувала подих, уже бачачи, як помаранчева пляма розтікається по техніці.
Поліна, навіть не підводячи голови від екрана, відчула рух. Її реакція була рефлекторною, майже математично вивіреною. Вона різко підняла ліву руку вгору, роблячи жорсткий, зупиняючий жест долонею — наче ставлячи невидимий бар’єр.
— Стоп, — коротко кинула вона.
Марта, не очікуючи такої різкої перешкоди, буквально наштовхнулася на цей жест. Вона злякано сіпнулася назад, намагаючись відновити рівновагу, але закони фізики, про які так любила говорити Поліна, спрацювали проти неї. Центр мас змістився, рука здригнулася, і весь помаранчевий сік злетів угору, описуючи ідеальну дугу. Дивитись на таке дійство було неймовірно приємно.
Через секунду буфет завмер. Яскрава рідина рівномірно розподілилася по білій дизайнерській блузці Марти, залишаючи липкі плями на її обличчі та ідеально укладеному волоссі. Стакан із гуркотом покотився по підлозі, ставлячи фінальну крапку в цій симфонії невдачі.
Поліна нарешті відклала планшет і з щирим здивуванням подивилася на розгублену Марту.
— Марто, я лише хотіла попередити, що ти порушуєш безпечну дистанцію, — тихо сказала Поліна. В її голосі не було зловтіхи, тільки констатація факту. — Я не розраховувала, що твій зворотний імпульс буде настільки неконтрольованим.
Алекс не втримався. Він повільно відклав булочку і почав тихо аплодувати, не приховуючи захвату.
— Браво, Полю! Це була найкраща демонстрація закону збереження енергії, яку я бачив. Марто, мушу визнати — помаранчевий тобі зовсім не личить. Він конфліктує з твоїм... е-е... внутрішнім станом.
Марта стояла посеред буфету, важко дихаючи. Сльози люті закипали в її очах, але сказати щось у відповідь вона не могла — весь університет зараз дивився на неї. Вона хотіла принизити Поліну, а натомість сама стала головним видовищем перерви.
— Ти... ти за це поплатишся, — прошипіла вона, витираючи сік із щоки.
Павло підвівся, закриваючи нас собою. Він спокійно підсунув Марті пачку серветок, дивлячись на неї тим самим крижаним поглядом, яким зазвичай міряв суперників на полі.
— Досить, Марто. Ти намагалася повторити чужий хід, але забула, що для цього потрібен талант. Йди вмивайся. А нам, друзі, час збирати речі. Нас чекає довга дорога.
Марта схопила серветки й вибігла з буфету під приглушений сміх студентів. Я обережно торкнулася руки Поліни.
— Ти справді цього не хотіла?
— Звісно ні, Ясю, — зітхнула Поліна, повертаючись до свого планшета. — Це чиста випадковість. Хоча, якщо проаналізувати її вектор руху... мабуть, це була кармічна неминучість.
Алекс востаннє клацнув монетою:
— Орел. Знаєте, мені здається, що на Закарпатті нам буде набагато легше, ніж тут.
Ми вийшли з буфету, залишаючи минуле позаду. Попереду був потяг, гори й тиждень, де помаранчевий сік зміниться на справжній піт і бруд футбольного поля.
