Спочатку:
На сторінку книги
Музика продовжувала гриміти, але в нашому кутку залу час ніби уповільнився. Тимур подивився на мене.
— Мені треба відійти ненадовго.
— Угу, — відповіла я відчуваючи полегшення. Хоч трохи відпочину від його погляду. Я взяла келих з білим вином та зробила великий ковток. Напій зразу розлився тілом, що стало приємно. Але на самоті я була не довго. До мене підійшла Поля. Вона подивилась на мене.
— Що сталося? Ти так виглядаєш ніби лимон з’їла.
— Тимур мені зробив “комплімент” до приїзду сюди.
— Щось відчуваю, комплімент був поганим, — подруга прищурилась та подивилась мені прямо в очі.
— “Не дуже” це слабо сказано. Він назвав мою сукню “салатом”. І сказав, що у клубі, де ми познайомились я виглядала красивіше.
— От, покидьок, — сказав Алекс, який все почув здалеку.
— Повністю згодна з Алексом.
— Ну, нарешті. — Поліна подивилась на нього піднімаючи одну брову.
— Це вперше і щось мені підказує, що востаннє. Що робити будемо?
— Мститися. — Спокійно сказав Алекс, наче це для нього буденність. Ми побачили, що до нас йде Тимур. Алекс та Поля зразу зникли з поля зору, що я й не помітила.
***
Вечірка продовжувалась. Поліна та Алекс, які весь цей час тримали «дистанційний контроль», зрозуміли: настав момент для активної фази операції. Поліна ледь помітно кивнула Алексу, і той, з притаманною йому артистичністю, перейшов у наступ.
Алекс, тримаючи в руках два келихи з густим, яскраво-червоним вишневим соком, почав пробиратися крізь натовп якраз у той момент, коли Тимур знову нахилився до мого вуха, намагаючись щось прошепотіти.
— Ой, обережно! — вигукнув Алекс, імітуючи випадковий поштовх від танцюючої пари.
Наступної секунди вишневий сік ефектним каскадом розлився по бездоганному, світло-сірому піджаку Тимура. Пляма була ідеальною — величезною, липкою і абсолютно безнадійною для чищення в умовах вечірки.
— Боже, Тимуре, вибач! Я такий незграбний, — Алекс почав активно «допомагати», розтираючи сік серветкою так, що пляма стала ще помітнішою. — Полю, дай води! Треба терміново змити!
Поліна миттєво опинилася поруч, створюючи навколо Тимура такий хаос із порад та серветок, що той на мить втратив свою залізну витримку. Його обличчя перекосилося від люті, а маска «ідеального тренера» тріснула.
У цей час на нас звернув увагу Павло, а за ним і Марта. Він зрозумів: це його єдиний шанс.
Павло різко розвернувся до Марти. Вона саме збиралася видати чергову порцію жовчі на адресу Алекса, але він перебив її першим.
— Марто, все, я більше так не можу. Не хочу, — його голос прозвучав не просто твердо, а остаточно. Наче фінальний свисток, після якого немає додаткового часу.
— Що ти сказав? — Марта здивовано підняла брови. — Павле, твої друзі щойно зіпсували вечір...
— Мої друзі щойно зробили те, що я мав зробити ще кілька місяців тому, — Павло зробив крок назад, фізично розриваючи дистанцію між ними. — Між нами ніколи не було нічого справжнього. Були «інвестиційні плани», були фото для батьків, були твої амбіції. Але мене в цьому всьому не було.
— Ти з глузду з’їхав? Ти знаєш, що скаже твій батько? — Марта почала підвищувати голос, привертаючи увагу оточуючих.
— Мій батько зрозуміє, що я більше не товар. Я йду з цієї гри, Марто. Прямо зараз. Між нами все скінчено. Назавжди.
Марта завмерла. Вона озирнулася навколо і побачила, що десятки очей спостерігають за її приниженням. Її «ідеальний капітан» щойно відмовився від неї на очах у всього університету. Можливо Марта й хотіла щось сказати, але гордість та лють їй не дозволили це зробити. Вона просто схопила свою сумочку та пішла не озираючись з залу.
Тимур, який нарешті відштовхнув Алекса, виглядав жалюгідно. Липкий сік уже почав підсихати, стягуючи тканину.
— Це тобі за “салат”, — сказала я.
— Виграли раунд, так? — процідив Тимур, дивлячись на Павла, який підійшов до мене.
— Ми не грали, Тимуре, — спокійно відповіла я, стаючи поруч із Павлом і вперше за вечір відчуваючи, як його рука впевнено лягає мені на талію. — Ми просто закінчили твій спектакль. Тобі краще піти. Твій піджак... він заважає тобі тримати статус.
Тимур зміряв нас ненависним поглядом, зрозумівши, що його психологічні пастки більше не працюють. Він нічого не відповів, просто розвернувся і пішов до виходу, залишаючи по собі запах вишневого соку та поразки.
У залі все ще гриміла музика, але для нас вона стала лише фоном. Поліна та Алекс стояли трохи осторонь, обмінюючись переможними поглядами. Алекс переможно підняв порожній келих, а Поліна ледь помітно посміхнулася.
Павло повернув мене до себе. Його очі більше не були темними від люті — у них з’явився той самий спокій, який я так любила.
— Ясю, — він прошепотів моє ім’я, і я відчула, як у залі нарешті з’явилося повітря. — Вибач, що так довго. Тепер ніяких масок. Тільки ми.
Я притулилася до нього, ігноруючи погляди. Смарагдова сукня більше не здавалася мені обладунками.
Павло подивився на мене, а потім обережно підняв моє підборіддя, змушуючи зустрітися з ним поглядом. Наші очі зустрілись — і в ту ж мить світ навколо перестав існувати. Він нахилився, і наш поцілунок був ніжним, глибоким і таким довгоочікуваним. Тепер усі знають: Марта офіційно в офсайді, а наша справжня гра тільки починається.
