Розділ 15. Світло камер

Ранок після штурму покинутої лікарні перевернув Чикаго. Усі новинні канали без упину показували кадри затримання мера Гарольда Вестона, евакуацію людей із підземних камер і машини швидкої допомоги, що одна за одною виїжджали з території старої лікарні.

Для Яни Ковальчук це була перша ніч за довгий час, коли вона майже не спала не через страх, а через усвідомлення того, що правда нарешті вийшла назовні.

Вона стояла біля автомата з кавою у відділку, коли поруч з'явився Кілліан.

Він виглядав незвично серйозним: пом'ята біла сорочка, втомлені очі, але все та сама іронічна усмішка на губах.

— Ну що, героїня Чикаго, готова до слави?

Яна закотила очі.

— Не починай.

Кілліан узяв стаканчик із кавою.

— Учора тебе хотіли звільнити, а сьогодні мерія просить виступити на пресконференції. Це називається кар'єрне зростання.

Яна тихо засміялася. Потім раптом подивилася на нього уважніше.

— Кілліане...

— Мм?

— Я серйозно хочу тобі дещо запропонувати.

Він підняв брову.

— Шлюб?

— Роботу.

Кілліан ледь не вдавився кавою.

— Перепрошую?

— Ти добре орієнтуєшся в місті, знаєш людей, помічаєш те, чого не бачать інші. І ти кілька разів урятував мені життя.

Вона трохи зніяковіла.

— Я могла б офіційно подати запит, щоб тебе залучили як цивільного консультанта поліції.

Кілліан кілька секунд мовчки дивився на неї.

— Тобто ти хочеш зробити з шахрая майже поліцейського?

— Я хочу працювати з людиною, якій довіряю.

У його очах промайнуло щось тепле.

— Це найнебезпечніша річ, яку ти мені коли-небудь казала.

Він усміхнувся.

— Я подумаю.

До полудня перед будівлею Департаменту поліції вже зібрався натовп журналістів. Камери, мікрофони, спалахи фотокамер — усе це трохи лякало Яну більше, ніж нічна погоня за злочинцями.

Місіс Беккі поправила їй комірець форми.

— Глибоко вдихни. Просто говори правду.

Яна кивнула й вийшла до трибуни.

Спалахи засліпили очі.

— Офіцере Ковальчук!

— Чи правда, що мер особисто керував експериментами?

— Скільки людей постраждало?

— Що сталося з Давидом Левіном?

Яна підняла руку, просячи тиші.

— Дякую всім за увагу. Учора в результаті спільної операції поліції Чикаго та федеральних служб було виявлено місце незаконного утримання людей. Частину зниклих іноземців вдалося врятувати, і зараз вони перебувають під наглядом лікарів. Ми розслідуємо можливе застосування до них невідомого препарату, який викликав тяжкі психічні та фізичні порушення.

Натовп завмер.

Яна продовжила:

— Хочу також подякувати всім, хто допомагав у розслідуванні. Особливо моєму...

Вона на мить запнулася, шукаючи правильне слово.

— Моєму тимчасовому помічнику Кілліану Венсу. Без його знань кримінального середовища ми навряд чи так швидко знайшли б слід.

Журналісти одразу зашепотілися.

Яна нервувала й поспішала відповідати на запитання. Один із репортерів вигукнув:

— То ви тепер працюєте разом із відомим шахраєм?

Яна хотіла пожартувати, щоб розрядити атмосферу.

— Ну... не хвилюйтеся, він ще не справжній поліцейський. Мені й без того вистачає клопоту з одним колишнім аферистом, який постійно лізе не туди, куди треба.

У натовпі пролунав сміх.

Яна теж усміхнулася, але, глянувши вбік, раптом помітила Кілліана.

Він стояв трохи осторонь від камер. Усмішки на його обличчі більше не було.

Його погляд став холодним.

Після завершення виступу журналісти ще довго ставили запитання, але Яна швидко спустилася зі сцени й наздогнала Кілліана біля сходів.

— Гей, зачекай.

Він не обернувся.

— Кілліане.

Тільки тоді він зупинився.

— Що?

— Я не це мала на увазі.

Він гірко всміхнувся.

— Справді? Бо прозвучало так, ніби я просто кумедний шахрай, якого ти тимчасово використовуєш у розслідуванні.

— Це був невдалий жарт.

— Для тебе — жарт. Для мене — ні.

Яна розгублено зробила крок ближче.

— Ти ж знаєш, що я ціную все, що ти зробив.

— Знаю тільки те, що перед камерами ти знову нагадала всім, ким я був.

Він опустив очі.

— Можливо, тобі й справді не потрібен такий напарник.

Серце Яни боляче стиснулося.

— Не кажи так.

Вона простягнула руку, ніби хотіла зупинити його.

Але саме в цю мить до неї кинулися журналісти.

— Офіцере Ковальчук! Ще одне запитання!

— Чи підтверджуєте ви інформацію про міжнародну злочинну мережу?

— Чи будете ви очолювати спеціальну групу?

Натовп оточив Яну з усіх боків. Мікрофони майже торкалися її обличчя.

Вона озирнулася.

Кілліан уже спускався сходами вниз, не обертаючись.

— Кілліане!

Її голос потонув у шумі репортерів.

Вона стояла серед спалахів камер, відповідаючи на запитання про врятованих людей і злочинну змову, але думала лише про одне: людина, яка кілька годин тому тримала її за руку й цілувала так, ніби вони нарешті знайшли одне одного, зараз ішла геть.

І вперше після перемоги над мером Яна відчула, що може втратити щось набагато важливіше за кар'єру.