Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 14. Таємниця під покинутими стінами
У мерії Чикаго панувала дивна напруга.
Мер Гарольд Вестон ходив своїм кабінетом із таким обличчям, ніби чекав на катастрофу. Зазвичай стриманий і ввічливий, сьогодні він був різким і нервовим.
— Місіс Беккі, — холодно наказав він, — скасуйте всі мої зустрічі до кінця дня. Нікого не приймати. Ні журналістів, ні представників ради, ні поліцію.
— Але у вас запланована пресконференція...
— Я сказав — усе скасувати.
Не чекаючи відповіді, мер швидко вийшов із кабінету.
Беккі проводила його здивованим поглядом. За роки роботи вона ніколи не бачила шефа таким схвильованим.
Саме в цю мить у двері постукали.
— Заходьте.
На порозі стояли Яна Ковальчук і Кілліан Венс.
— Офіцер Ковальчук! — щиро зраділа Беккі. — Щось сталося?
Яна швидко пояснила ситуацію: напад корейця, його дивну поведінку та необхідність перевірити записи міських камер спостереження.
— Нам потрібен доступ до архіву відеоспостереження, — сказала вона. — Інакше я не зможу довести, що все це було насправді.
Беккі без вагань кивнула.
— Звичайно, я допоможу.
Вона ввімкнула службовий ноутбук і відкрила систему міського моніторингу. На екрані з'явилася карта з десятками камер.
Яна й Кілліан сіли поруч.
— Ось район лісу, — пробурмотіла Яна.
Вони почали переглядати записи одну за одною. Спочатку нічого підозрілого не було — порожня дорога, дерева, зрідка проїжджали автомобілі.
І раптом...
— Стоп! — вигукнув Кілліан.
Яна завмерла.
На записі було чітко видно, як біля будинку Мін Джуна з'являється чорний мікроавтобус. Із нього вискочили четверо чоловіків у темній військовій формі без розпізнавальних знаків. Вони схопили корейця, який виривався, заштовхали його в машину й поїхали.
— Боже... — прошепотіла Яна. — Його викрали.
Вона швидко перемотала запис далі й почала відстежувати маршрут мікроавтобуса через інші камери міста.
Одна камера.
Друга.
Третя.
Нарешті автомобіль звернув до промислової зони на околиці Чикаго й зупинився біля старої покинутої лікарні.
На екрані чітко світилася адреса.
Кілліан тихо присвиснув.
— Мені це зовсім не подобається.
— Їдемо, — рішуче відповіла Яна.
Покинута лікарня виглядала моторошно навіть удень, а вночі нагадувала декорацію до фільму жахів. Вибиті вікна, облуплені стіни, іржаві пожежні драбини та густий туман над річкою робили місце майже нереальним.
Яна вимкнула фари.
— Тихо.
Вони перелізли через напівзруйновану огорожу й увійшли всередину.
У коридорах пахло цвіллю, хлоркою та чимось різким, схожим на медикаменти. Кілліан світив ліхтариком, а Яна тримала напоготові пістолет.
І раптом із сусіднього приміщення почувся дивний гуркіт.
Вони обережно зазирнули всередину.
Яна ледь не скрикнула.
За металевими клітками сиділи люди. Десятки людей різних національностей — азійці, латиноамериканці, араби, африканці. Дехто безтямно гойдався, дехто бився об ґрати, а в декого очі були неприродно червоні.
— Це... неможливо... — прошепотів Кілліан.
У дальній клітці Яна впізнала Мін Джуна. Його руки були прив'язані ременями, а сам він гарчав і смикався, ніби дика тварина.
А поруч...
— Давид!
Яна кинулася до клітки.
Чоловік, якого так шукала його дружина, був виснажений, неголений і дивився порожнім поглядом.
— Давиде Левіне! Це поліція! Ваша дружина Сара шукає вас!
На мить у його очах ніби промайнуло щось людське.
— Са... ра...
Але наступної секунди він схопився за голову й почав несамовито бити руками по ґратах.
— Вони в голові! Заберіть їх!
Яна відступила, приголомшена.
Кілліан нервово пожартував:
— Схоже, він справді не поспішає повертатися до дружини...
— Це не смішно, — тихо відповіла Яна.
Вони швидко сховалися за старими шафами, почувши голоси.
У сусідньому кабінеті розмовляли чоловіки у військовій формі.
— Мер сказав пришвидшити перевезення, — буркнув один із них. — Якщо люди дізнаються про експеримент, у місті почнеться паніка.
— Треба позбутися всіх свідків до ранку.
Яна ввімкнула камеру телефону й почала все записувати. Це був доказ, який міг знищити всю змову.
Саме тоді її телефон раптом голосно задзвонив.
На екрані висвітився напис: «Тато».
— Чорт!
Голоси за стіною миттєво стихли.
— Ви чули?
— Тут хтось є!
Яна швидко вимкнула телефон, але було вже пізно.
— Тікаймо! — прошепотів Кілліан.
Вони кинулися коридором, а позаду вже лунали крики та кроки озброєних людей.
Попереду був лише старий технічний тунель із великою іржавою трубою, що виходила просто до річки.
— Стрибаємо! — вигукнув Кілліан.
— Ти збожеволів?!
— Краще мокрі, ніж мертві!
Вони одночасно пірнули в трубу.
Кілька секунд темряви, бризки води — і їх винесло в холодну річку.
Задихаючись, Яна дістала телефон і набрала Джека.
— Джеку! Негайно передай Роджерсу! Покинута лікарня на Рівер-стріт! Тут утримують зниклих людей! Є військові, лабораторія й докази експериментів!
У цей час Ден Роджерс сидів у своєму кабінеті, переглядаючи звіти, коли рація на столі ожила.
— Шефе! Це Джек! Ковальчук щойно повідомила — ми знайшли всіх зниклих іноземців!
Роджерс різко підвівся.
— Що?!
За двадцять хвилин територію лікарні оточила поліція. Після короткої перестрілки кількох охоронців затримали, а всіх бранців почали евакуювати до медичних центрів.
Найгучнішою новиною стало інше: мер Гарольд Вестон намагався втекти через підземний виїзд, але його затримали федеральні агенти.
Коли його вивели в кайданках, Яна підійшла ближче й твердо промовила:
— Гарольде Вестоне, ви заарештовані за незаконне утримання людей, приховування злочинної діяльності та участь у небезпечних експериментах над людьми. Ви маєте право мовчати...
Мер мовчки дивився на неї з ненавистю.
Неподалік, сидячи на капоті патрульної машини, Кілліан спокійно пив каву з паперового стаканчика.
— Ну що, офіцере, — усміхнувся він, коли Яна підійшла ближче, — здається, ти щойно врятувала половину Чикаго.
Яна втомлено, але щасливо усміхнулася.
— Це була командна робота.
Кілліан підняв стаканчик, ніби виголошуючи тост.
Попереду на них чекало ще найважче — зрозуміти, що саме робили з цими людьми, як зупинити загадкову «заразу» і чи можна повернути Давида Левіна та інших постраждалих до нормального життя. Але тепер у Яни нарешті були докази. І вперше за весь час вона відчула: вони справді наблизилися до правди.
