Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 5. Перший промах
Яна вже кілька днів збирала інформацію про Кілліана Венса. У поліцейській базі на нього було чимало скарг, але жодного доведеного злочину. Шахрайство, перепродаж товарів, сумнівні оборудки — він постійно вислизав із рук поліції.
Цього дня Яна вирішила простежити за ним.
Сховавшись за припаркованим фургоном, вона уважно спостерігала, як Кілліан зустрівся з чоловіком невисокого зросту. Той був одягнений у дитячий одяг і вміло видавав себе за дитину, щоб обманювати покупців. Після короткої розмови вони обмінялися конвертами. Кілліан швидко перерахував гроші, усміхнувся співрозмовнику, і вони розійшлися в різні боки.
— Попався, — тихо промовила Яна.
Вона швидко вийшла із засідки, дістала службовий пістолет і впевнено сказала:
— Поліція! Кілліане Венсе, ви затримані!
Чоловік спокійно обернувся.
Побачивши перед собою молоду поліцейську, він широко усміхнувся.
— За що ж, красуне?
Яна відчула, як усередині все закипає.
— Не називайте мене так! Ви підозрюєтеся у шахрайстві, незаконному перепродажі товарів, обмані людей та участі у фінансових махінаціях.
Кілліан лише засміявся.
— Серйозний список. Але є одна проблема.
Він повільно дістав із внутрішньої кишені гаманець, а звідти — пластикову картку й кілька документів.
— Ліцензія приватного посередника. Усе офіційно. Я займаюся пошуком будівельних матеріалів для благодійних організацій, які допомагають людям відновлювати житло після пожеж та стихійних лих.
Яна швидко переглянула документи.
На перший погляд вони виглядали справжніми.
— Не вірю жодному вашому слову.
— А даремно, офіцере.
Він зробив крок ближче й ледь усміхнувся.
— Ти ж із України, так? Приїхала сюди здійснювати дитячу мрію? Повір мені, Чикаго дуже швидко ламає таких ідеалістів. Поки ще не пізно — купуй квиток додому.
Яна міцніше стиснула пістолет.
— Не вам вирішувати, де мені жити.
— Ого... Який характер.
Вона різко підняла зброю.
— Ще крок — і я застосую силу!
Кілліан підняв руки.
— Добре-добре... Не нервуй, детективко.
— Я тобі не «детективко» і не «красуня»!
— Тоді як звертатися? Пані офіцер?
— Просто виконуйте мої накази.
Він уважно подивився їй в очі.
— Знаєш... у тебе дуже гарний приціл.
Раптом Яна зробила крок уперед і не помітила, що поруч будівельники щойно залили свіжий бетон.
Її нога провалилася майже по кісточку.
— Та що ж...
Кілліан не стримав сміху.
— Ну треба ж... Ти буквально влипла.
Будівельники поспішили допомогти дівчині вибратися.
— Обережніше, міс! Тут свіжа заливка!
Поки Яна намагалася звільнити черевик із бетону, Кілліан повільно відступив до свого автомобіля.
Відчинивши дверцята, він підморгнув їй.
— До зустрічі, офіцере. І моя порада — не дозволяй Чикаго відібрати твою посмішку.
Автомобіль швидко зник за рогом.
— Венс! — сердито вигукнула Яна.
Але було вже пізно.
Увечері вона повернулася до своєї маленької орендованої квартири. Розігріла вечерю в мікрохвильовці, але апетиту майже не було.
У цей момент задзвонив телефон.
На екрані висвітилися найрідніші слова:
«Мама і тато».
— Привіт, доню! — радісно озвалася мама. — Як ти? Як робота?
Яна змусила себе усміхнутися.
— Усе добре.
— Уже звикла до Чикаго?
— Потроху.
— Кажеш, штрафи виписуєш? Це теж важлива справа, — підтримав батько. — Головне — не ризикуй.
— Знаю, тату.
Вона не наважилася розповісти, що вже сьогодні мало не затримала найнахабнішого шахрая в місті й дозволила йому втекти.
— Нам час, — тихо сказала Яна. — Завтра рано вставати.
— Бережи себе, донечко.
— Ми тебе любимо.
— І я вас.
Закінчивши розмову, Яна вимкнула світло й лягла в ліжко.
Перед очима знову з'явилася нахабна усмішка Кілліана Венса.
— Нічого, — тихо прошепотіла вона. — Завтра буде новий день.
І наступного разу я тебе обов'язково впіймаю.
