Розділ 8. Небезпечна угода

Наступного ранку Яна сиділа в службовому автомобілі, уважно розглядаючи фотографію будівельної бригади.

На задньому плані стояв Кілліан Венс.

— Не вірю в збіги... — тихо промовила вона. — Якщо Давид Левін працював на цьому будівництві, то ти точно щось знаєш.

Вона завела двигун.

Сьогодні її єдиною метою було знайти Кілліана.

Довго шукати не довелося.

Ближче до полудня Яна помітила його біля старого триповерхового будинку. Кілліан стояв поруч зі своїм невисоким приятелем, тим самим чоловіком-карликом, який раніше видавав себе за дитину.

Вони про щось жваво розмовляли.

Карлик передав Кілліану конверт.

Той швидко перерахував гроші, усміхнувся й сховав їх у кишеню.

За кілька хвилин чоловіки розійшлися.

Яна вирішила, що це найкращий момент.

Вона зупинила автомобіль просто біля тротуару.

Вийшла.

— Доброго дня, містере Венс.

Кілліан озирнувся.

Побачивши знайоме обличчя, він широко усміхнувся.

На ньому була біла сорочка з недбало розстебнутими верхніми ґудзиками, темні джинси й сонцезахисні окуляри.

— Ну треба ж... — усміхнувся він. — Офіцер Ковальчук.

Він повільно підійшов ближче.

— Щось ти останнім часом часто мене шукаєш.

У його очах заблищали веселі іскорки.

— Не закохалася випадково?

Яна лише фиркнула.

— Не тіште себе такими фантазіями.

Вона дістала фотографію.

— Подивіться уважно.

Кілліан кинув погляд на знімок.

Його усмішка майже непомітно згасла.

— Ви працювали на цьому будівництві.

— Припустимо.

— Вам знайоме ім'я Давид Левін?

Кілліан мовчав.

— Він зник більше тижня тому.

— Співчуваю.

— Це все?

— Саме так.

Яна зробила крок уперед.

— Ви щось приховуєте.

Кілліан усміхнувся.

— Я знаю багато чого.

Він нахилився трохи ближче.

— Але тобі нічого не розповім.

— Чому?

— Бо ти поліцейська.

Він ледь знизив голос.

— І якщо не хочеш неприємностей, повертайся до України. Чикаго не любить тих, хто ставить зайві запитання.

Яна відчула, як усередині закипає злість.

— Це погроза?

— Це дружня порада.

Вона різко схопила його за зап'ястя, завела руку за спину й притиснула до автомобіля.

Кілліан явно не очікував такої сили.

— Ого... — засміявся він. — А в тебе міцна хватка.

Яна клацнула одним браслетом кайданків на його руці.

— Тепер поговоримо у відділку.

Кілліан навіть не намагався вирватися.

Лише усміхнувся ще ширше.

— Знаєш...

Він подивився їй просто в очі.

— Мені починає подобатися твій характер.

Яна мовчки дивилася на нього.

Вона ще не знала, що саме цей чоловік дуже скоро стане її вимушеним напарником у справі, від якої залежатиме життя десятків людей.