Раді Вас бачити!

Ми вийшли з кафе, і я миттєво відчула контраст: після затишної прохолоди, Чикаго зустріло нас гулом машин і важким, розігрітим повітрям. Софія, не гаючи ні секунди, вискочила на самий край тротуару й почала рішуче махати рукою кожному жовтому авто, що проїжджало повз.

— Готова? — вона обернулася до мене з такою переможною усмішкою, ніби ми щойно виграли в лотерею.

Поки ми чекали, я все ще намагалася «перетравити» почуте. У голові не вкладалося: Софія, яка щойно розповідала про такі... відверті речі, зараз спокійно поправляє окуляри з виглядом ділової леді. Цей перехід був занадто швидким для мене.

Поруч пригальмувало таксі, трохи побита жовта «Тойота». Ми сіли в салон, де пахло чимось змішаним: дешевим освіжувачем і старим тютюном.

— Вези нас туди, де найкраща білизна в цьому місті! — кинула Софія водієві, і той слухняно випрямив спину.

Я відвернулася до вікна, розглядаючи вулиці. Софія була в піднесеному настрої. Я бачила, що їй було важливо виговоритися, вилити все те, що вона назбирала за місяці подорожей. І я була єдиною, хто міг це вислухати без зайвих повчань.

Я не засуджувала її, принаймні старалася цього не робити. Але прийняти такий спосіб життя було важко. Це здавалося мені ходінням по дуже тонкому льоду. Можливо, в цьому була якась її правда, але я відчувала лише тривогу за неї. У кожного свій шлях: у мене передбачуваний спокій із Чаком, у неї нескінченний вир пристрастей.

Таксі різко зупинилося біля Мічиган-авеню. Мене трохи хитнуло вперед, я ледь не зачепила сидіння плечем. Софія швидко розрахувалася, і ми вийшли.

Тут Чикаго вже пахло інакше: дорогими парфумами й великими грошима. Глянцеві вітрини сліпили, а натовп рухався в такому темпі, що в мене на мить запаморочилося в голові.

Софія йшла попереду, її підбори впевнено цокотіли по плитці тротуару. Вона обернулася й підморгнула мені:

— Ти обіцяла, Ем. Сьогодні ми знайдемо тобі щось справді особливе. Таке, щоб твій Чак нарешті відірвався від своїх паперів і згадав, яка жінка чекає на нього вдома.

Я лише закотила очі й промовчала. Але десь глибоко всередині, попри сором, прокинулася цікавість. Можливо, мені й справді варто було вийти за межі своєї зони комфорту, хоча б через це мереживо й шовк.

Ми зайшли в перший бутик. Усередині пахло ваніллю і дорогою шкірою. Продавчиня кивнула Софії як рідній, а я завмерла на порозі, почуваючись першокурсницею, яка помилилася дверима.

— Дихай, Ем, — Софія штовхнула мене ліктем під ребра. — Це просто ганчірки. Тільки дуже дорогі. Вони мають нагадати тобі, що під твоїми вічними светрами все ще ховається жінка, а не лише розклад прибирання квартири.

Я випустила повітря з легень.

— Окей. Тільки благаю, ніякого пір’я. Я не хочу виглядати як збожеволілий фламінго.

Софія пирснула.

— Домовилися. Але мереживо я тобі впихну.

Мене буквально забарикадували в примірочній. Важка оксамитова завіса відсікла світ. Я почала роздягатися. Футболка, джинси... Кондиціонер дув прямо в спину, і я вкрилася сиротами.

Софія просунула руку крізь щілину, тримаючи вішак з чимось темно-смарагдовим.

— Починай з цього. Бюстгальтер міряй, а трусики просто прикладай. Тут тобі не базар, гігієна понад усе.

Я натягнула на себе це мереживо. Воно було тонким, як павутина, і кололося. Я крутилася перед дзеркалом, намагаючись зрозуміти, куди подіти руки.

— Ем, ну ти там заснула? Виходь або хоч подай голос! — гукнула Софія з-за штори. — Цей колір просто вогонь, він підкреслює твою шкіру. Ти в ньому виглядаєш... ну, Чак точно не встоїть.

— Ти впевнена? — я відхилила завісу на кілька сантиметрів, щоб бачити її обличчя. — Це якось занадто... відверто. Я ніколи такого не носила.

— Уяви, що це твій секретний обладунок, — Софія підійшла ближче, її очі азартно блищали. — Це для тебе, Ем. Щоб ти йшла по вулиці й знала: на тобі білизна за триста доларів, і ти в ній бісовий шедевр.

А потім Софію понесло. Вона розвернулася до консультантки, яка саме розправляла вішаки поруч.

— Слухайте, а якщо ми зараз це купуємо, подруга може переодягнутися прямо тут? Одягнути весь комплект і піти в ньому?

Консультантка професійно посміхнулася, хоча в очах промайнуло здивування.

— Ну, якщо ви купуєте... Гігієнічні наклейки там є, тож технічно, чому б і ні? Якщо клієнтці так комфортно.

— Ні! — я вигукнула це занадто голосно. — Ніяких «прямо тут». Софіє, це вже занадто. Мені соромно. Я переодягнуся вдома.

Софія закотила очі.

— Емілі, припини. Ти доросла жінка. Чого ти боїшся? Що дзеркало впаде від твоєї крутості? Ми не робимо шоу для ТікТоку, ми просто додаємо тобі впевненості прямо зараз.

Я відчувала, як щоки горять. Опір був, але він ставав якимось безглуздим під її напором.

— Добре, — прошепотіла я. — Але тільки тому, що я не хочу слухати твої нотації ще годину.

Софія розпливлася в усмішці. Вона миттєво розплатилася, термінал пискнув, і цей звук здався мені вироком. Все. Назад дороги немає. В сумку полетять мої старі бавовняні труси, а з бутика я вийду жінкою з «секретом».

Комплект був кольору густого вина. Шовк і мереживо стали для мене тонкою, майже невагомою пасткою. Я зайшла в примірочну, і футболка знову полетіла на підлогу, а за нею впали і джинси.

Новий бюстгальтер сів ідеально. Я провела пальцем по краю чашечки, і шкіра відгукнулася миттєвим тремтінням. Потім настала черга трусиків. Вони були занадто відвертими, зовсім не в моєму стилі. В дзеркалі стояла жінка з розкуйовдженим волоссям і темним поглядом. Моя рука сама ковзнула по животу, нижче, до самого тепла. Я вперше дивилася на себе не як на дружину Чака, а як на ту, що все ще вміє хотіти.

Раптом шторка відсунулася.

— Показуйся, красуне.

Я здригнулася. Софія стояла в прорізі, нахиливши голову. Її погляд ковзнув по моєму тілу і затримався там, де щойно була моя рука. Вона ледь помітно всміхнулася:

— Вибач, що перервала.

Я заніміла, але не прикрилася. Софія зайшла всередину й зашторила за собою вхід.

— Ти бісовий шедевр, Ем. Цей колір... — вона торкнулася мого плеча, і її пальці здалися мені дуже теплими.

Я мовчала, тільки дихала важко, наче після довгого забігу. Вона підійшла зовсім близько. Від неї пахло чимось гострим: перцем і ваніллю.

— Ти дивишся на себе так, ніби бачиш привида, — прошепотіла вона мені прямо у вухо. — Не бійся повірити. Дозволь мені показати, яка ти насправді.

Я кивнула. Це було за межею всього, що я знала про себе раніше.

— Може, це все-таки занадто? — мій голос зрадницьки дрижав.

— Це саме те, що треба. Твоє тіло не в'язниця, Ем. Це справжня зброя.

Я мало не розплакалася. Вона влучила в самий центр того болю, який я ховала роками. На мить у її очах промайнуло щось дивне, натяк на почуття, яке я не встигла розкусити, бо воно миттєво зникло.

— Ходімо, — Софія знову стала собою. — Будемо їсти морозиво. Погода занадто хороша для цих оксамитових стін.

Через десять хвилин ми вже йшли Мічиган-авеню. Сонце сліпило, відбиваючись від вітрин хмарочосів. Навколо вирував натовп туристів з картами, чувся шум і обривки сміху. Місто жило своїм життям, а я йшла в новій білизні, відчуваючи кожну ниточку на шкірі.

— Ми як у фільмі, — кинула я.

— Так і є. І ти сьогодні в головній ролі.

У Міленіум-парку було дуже гамірно. Діти хлюпалися у фонтані, а дорослі насолоджувалися морозивом. Ми взяли собі по ріжку: я вибрала полуничне, а вона м'ятне. Сіли на лавку прямо навпроти «Квасолі». Величезна дзеркальна бібка відбивала нас, трохи викривлених, але справжніх.

Я злизувала полуничну мазню з пальців і дивилася на наше відображення.

— Про що думаєш? — запитала Софія.

— Про те, що я вчора була іншою. А сьогодні все значно цікавіше.

Тиша стала густою, як той сироп у ріжку.

— Ти засуджуєш мене? — раптом спитала вона.

— Ні.

— Тоді поїхали зі мною.

Я мало не впустила морозиво. Знову ці її «геніальні» ідеї.

— Соф, я щойно купила червоні труси й ледь не вмерла від сорому. А ти пропонуєш полетіти в країну, де секс замінює привітання? Ні, дякую.

— Та я не про Фарелію! — вона пирснула. — Просто Іспанія або Португалія. Вино, пляжі та архітектура. Будемо як ті жінки з фільмів, тільки молоді й гарячі.

Я засміялася. Вона знала, як мене розворушити, але я лише хитала головою:

— Чак не зрозуміє.

Софія зітхнула й нахилилася ближче. Її погляд став колючим.

— Чак... Ну звісно. Ем, скажи чесно: скільки разів за п'ятнадцять років ти реально отримувала оргазм із ним?

Я спалахнула. Голос злетів угору:

— При чому тут це?!

— При тому, що жодного. Бо ти завжди друга. Після Чака, після прибирання, після всього на світі. Стань першою, Ем. Хоч раз у житті.

Ці слова влучили прямо під дих. Але я лише силувано посміхнулася:

— Занадто багато пригод «для себе» на один день. Почнемо з білизни.

Софія склала руки на грудях. Її погляд чітко казав: це ще не кінець, дорога, далеко не кінець.