Раді Вас бачити!

Я вийшла з квартири й вдихнула Чикаго. Весна вже щосили смажила місто. Сонце заливало хмарочоси чимось жовтим і липким, відбиваючись у вітринах так, що сліпило очі. Ранок ще тримав легку прохолоду, але день обіцяв бути спекотним.

У повітрі пахло мокрою землею і кавою з найближчої забігайлівки. Місто гуло: машини, велосипедисти, хтось реготав на всю вулицю, хтось біг з паперовим пакетом, з якого стирчав багет. Я вперше за довгий час дозволила собі просто йти. Не бігти за графіком Чака, а просто переставляти ноги в ритмі цих вулиць.

Ми з Софією не бачилися кілька місяців. Вона вічно десь вешталася, то Європа, то острови, валіза завжди напоготові. Вона була... масштабною. Яскравою, вільною, іноді навіть занадто.

Наше кафе було зовсім поруч. Дерев'яні столики, напівтемрява і запах зерен, який я впізнаю з тисячі. Я сіла біля вікна. Замовила подвійний еспресо і круасан. Поки чекала, розглядала людей. Хтось прийшов попрацювати з ноутбуком, хтось, просто сховатися від метушні.

Я згадала наше знайомство 20 років тому. Гуртожиток. Я, наївна першокурсниця, відчиняю двері кімнати й кам'янію. Софія стоїть на колінах перед якимось хлопцем. Робить йому мінет. Спокійно, впевнено, наче це ранкова зарядка. Я почервоніла тоді так, що ледь не зомліла. А вона просто підняла очі, облизала губи й кивнула: «Софія». І продовжила справу.

— Емілі! — Софія виникла нізвідки, як завжди.

Моя Софія. Ми з нею пройшли все, від смердючих гуртожитків до цього пафосного життя з його вічними драмами.

— Знову згадувала, як я смоктала в нашій кімнаті? — вона підмигнула й по-хазяйськи всілася навпроти.

— Боже, Соф, як таке забудеш? — я нарешті засміялася.

Підійшов офіціант. Софія замовила лате на мигдальному і салат. Я ж допивала свій еспресо, але апетит від її появи відбило наглухо. Софія примружилася, розглядаючи мене з тією своєю фірмовою нахабною іронією.

— Вибач, що запізнилася. Ну, ти ж знаєш… Якщо вже залізла на мужика, треба доводити справу до кінця.

Вона сказала це так легко, ніби йшлося про покупку хліба. Це була вся Софія. Вона не просто спізнювалася, вона так жила.

— Ти, як завжди, не гаєш часу, — я посміхнулася, хоча всередині щось кольнуло.

— Життя коротке, Ем. А ти вічно така серйозна, ніби завтра іспит. Розслабся вже.

Я промовчала. Ми могли обговорювати що завгодно, крім мого ліжка. Це була моя територія, закрита на всі замки. А Софія… їй було плювати на замки. Вона хотіла витягти з мене все.

— Виглядаєш супер, — вона поправила окуляри. — Чак тебе балує. У всьому, крім… ну, ти зрозуміла.

— Мене все влаштовує, Соф, — я знизала плечима, намагаючись тримати обличчя.

Софія пирснула зі сміху.

— Ти просто не знаєш, як буває інакше! Секс це не обов’язок раз на тиждень під ковдрою, поки всі сплять, це ціле мистецтво, яке починається з білизни і закінчується двома пітними тілами на ліжку без сил. Все. Вирішено. Сьогодні йдемо в магазин. Купимо тобі щось гаряче. Жодних зручних трусів, Ем. Тільки вогонь.

Я хмикнула, розглядаючи свою каву.

— Мені тридцять вісім, Соф. Куди мені вже те «гаряче»?

— Ой, не починай! Моя знайома в п'ятдесят два вискочила за італійця і тепер постить фотки в стрінгах з Мальдів. Усе в голові, Ем. І в правильній білизні. Особливо в білизні.

Я здалася. Сперечатися з нею було дорожче.

— Окей. Але якщо я згорю від сорому в примірочній, це на твоїй совісті.

— Якщо ти згориш, то тільки від оргазму. Я тобі ще й пам'ятник за це поставлю, — вона розреготалася.

Я вирішила швидко змінити тему.

— Краще розкажи про подорож. Де була? Що бачила?

Софія загадково посміхнулася. Цей погляд я знала — зараз почнеться треш.

— Слухай… У Лісабоні я врізалася в одного типа біля фонтану. Реально, тупила в карту й влетіла в нього. Він зловив мене за лікоть, подивився так, ніби ми вже голі, і видав: «Ти небезпечна. Мені це подобається».

Я відчула, як по спині пробігли мурашки. Софія вміла подати історію.

— І що ти? — я подалася вперед.

— І я запросила його на каву. А опинилися ми в готелі. На всю ніч.

Ми обидві засміялися.

— І як він? — я підняла брову.

— Француз. У нього були руки… ну, знаєш, такі впевнені. Він не питав дозволу, він просто брав. Ми майже не говорили. Це було чистоє безумство. А вранці він лишив записку: «Якщо ще колись зустрінемось, я закінчу те, що почав».

— Поет, блін, — я зітхнула. — Вічно тобі такі трапляються.

— Самі знаходять, — Софія підморгнула.

Раптом вона нахилилася так близько, що я відчула запах її дорогого парфуму та легкої кислинки вина.

— А тепер слухай, де я була насправді... Фарелія. Чула про таку країну?

— Фарелія? — я напружилася. — Це там, де якісь божевільні закони?

Софія шкірилася, як чеширський кіт.

— Божевільні? Ем, там кожна баба на в'їзді підписує папірець. Контракт. Суть проста: ти згодна дати будь-кому, хто попросить. Офіційно. Держава за це платить сто штук зелені на місяць. Сто штук, Ем! Просто за те, що ти не кажеш «ні». Вони називають це туризмом, а я називаю це раєм.

Я мало не поперхнулася.

— Це ж... це просто якась легальна проституція, Соф. Жах якийсь.

— Це свобода, дурепа, — Софія відмахнулася. — Там ніхто не тицяє в тебе пальцем. Ти просто живеш, трахаєшся досхочу і гребеш гроші лопатою. День за днем, суцільний кайф без зобов'язань.

— А як же... хвороби? Бруд? Це ж небезпечно!

Софія розреготалася на все кафе. Пара за сусіднім столиком аж здригнулася.

— Та там безпечніше, ніж у твоїй ванній! Кожен, хто переступає кордон, від простого роботяги, до мільйонера, проходить таку медкомісію, що космонавти заздрять. Немає свіжої довідки, сидиш вдома і дивишся мультики. Хочеш у «загальну зону» до тіл, здавай кров щомісяця. Жорстко, зате ніяких сюрпризів у трусах.

Я кліпала очима, намагаючись це переварити. А Софія вже була в спогадах.

— Ем, це був найкращий місяць у моєму житті. Я любила себе. Кожну складку на животі, кожну родимку. Бо на мене дивилися так, ніби я останній стакан води в пустелі. Я трахалася прямо на пляжі. Навколо люди, хтось селфі робить, хтось в морі плаває, а я розпластана на піску, і якийсь тип вбивається в мене ззаду. І мені було так похрін на всіх...

Вона облизала губи.

— А одного разу в клубі... У туалеті. Мене взяли двоє. Один у рот, інший ззаду. Всюди дзеркала, я бачу свою розмазану туш, бачу, як він стискає моє волосся. Це було так... брудно і правильно водночас. Чи на зупинці вночі, піднімаєш спідницю, береш у рот, а мимо проїжджає автобус. І ти знаєш, що тобі за це нічого не буде. Тільки кайф і бабло на карту в кінці місяця.

Вона подивилася мені в очі.

— Тут я «шалава», Ем. А там я була зіркою. Жодного сорому. Тільки чиста свобода.

Я змогла видавити лише «Ого».

Софія допила лате, стукнула чашкою об блюдце і встала.

— Все, досить теорії. Йдемо купувати тобі білизну. Твоя бавовна, це шлях у депресію. Секс любить мереживо і вогонь.