Спочатку:
На сторінку книги
- Ви не казали про її приховані здібності.
- Ви й не питали, - спокійно відповіла руда жінка, сидячи на камені посеред безкрайнього лавандового поля.
Легкий вітер гойдав фіолетові хвилі квітів, а небо над ними було бездонно чистим.
- Усе минуло добре? - додала вона.
- Так. Чужинці покинули ці землі. Бар’єр не впустить нових. Місто поступово відновиться.
- А ті двоє?
- Їхня магія прокинулася вчасно - коли життя висло на волосині.
- Але їхні друзі вважають їх мертвими.
- І це навіть краще. У світі, де магія поза законом, їм безпечніше зникнути.
Жінка задумливо кивнула.
- Можна запитати?
- Звісно.
- Чому ви віддали такий важливий артефакт Ярині?
Руда усміхнулася - ледь помітно, майже тепло.
- Бо вона має зрозуміти: темрява - не завжди зло. А світло - не завжди добро.
- Ви, як завжди, мудрі.
- Дякую. - Вона легко зіскочила з каменя й зробила крок убік. - То, може, чаю?
І в ту ж мить поруч з’явилася затишна, білосніжна альтанка, якої ще секунду тому не існувало.
- З чорничним пирогом? - уточнив архімаг.
- І з печивом… під обліпиховим варенням, - з лукавою усмішкою відповіла вона.
Далі буде...
